Торкаючись до сторінок книги людських доль і вникаючи у писане на них, знов і знов пересвідчуєшся, що, напевно, немає нічого глибшого, багатограннішого й унікальнішого, ніж саме життя. Кожного - і знаної на увесь світ особистості, і людини простої, як кажуть, від землі... На віку нашої землячки з Дермані Другої Анастасії Петрівни Мацюк теж, як на довгій ниві, було всього. Раз по раз ятрять до сліз їй душу гіркі спогади, болить, що нині, як і колись, за Україну гинуть наймужніші. Але не втрачає жінка сили духу. Попри поважний вік вона активна і працьовита, звісно ж, наскільки дає на це змогу здоров’я.
Анастасія Петрівна МАЦЮК.
Народилась Анастасія Петрівна Мацюк 20 лютого 1920 року. На сьогодні вона - найстарша жителька водночас Дермані Другої та Дермані Першої. Саме по дерманських стежках робила вона колись свої перші кроки. Тут же, в рідному селі, минали її дитячі роки. Іще безтурботні. Але таких, коло мами й тата, дісталося їй зовсім мало, бо рано лишилась сиротою. Знайшла сякий-такий прихисток у далеких родичів, де стала за няньку їхній дитині.
До школи “за наукою” ходити не мала можливості. Читати, лічити й писати навчилась Анастасія Петрівна самотужки. Як підійшла пора, зустріла в Дермані й свою пару. Побралися. Дав Бог їм двох діточок - спочатку сина, а згодом доню.
У світлиці в хатині дерманської довгожительки.
Але жити випало в дуже непростий час. І, звісно ж, на їхні долі наклали відбиток події суспільні, політичні, історичні.
- Пам’ятаю я і те, як прийшли “совіти” вперше. Як згодом пішли, а потім повернулися вдруге. Була я й на “сибірах”, - розповідає жінка.
За її словами, в нашому краї було багато тих, хто бачив майбутнє України без “совітів” та їхньої влади. Хотів і боровся, щоб постала українська держава, незалежна і вільна. Чимало селян переховували повстанців, допомагали їм. Прихильників повстанського руху піддавали жорстким репресіям: тих, кого не дістали кулею, судили, навісивши тавро ворогів народу, відправляли на десятки років в табори за Уралом. Насильно вивозили й родини таких “ворогів”. Наприкінці 40-х в жорна репресій потрапила й сім’я Анастасії Петрівни. Чоловіка тоді засудили на 25 років. Її з сином теж вивезли. Аж до Амурської області. Донька маленька якимось чином лишилась тут, хоча й не в рідних. До мами поїхала, коли підросла.