Минулого тижня депутати Верховної Ради Украї­ни неочікувано в першому читанні ухвалили мовний законопроект. В ефірах чути висловлювання про те, що тільки-но настає пора нових виборів, то й витягається нагора мовне питання. Але чи на часі воно? Чи до мови країні й людям, коли у нас війна і тотальні злидні, які спонукають шукати ради у наймах за кордоном?

Спробуймо розібратися: то на часі чи ні? Та й чому взагалі постало питання про ухвалення нового мовного законодавства? А передусім тому, що 28 лютого 2018 року Конституційний Суд України так званий «Закон Колесніченка-Ківалова» (від 3 липня 2012 року) визнав неконституційним через порушення Верховною Радою процедури його розгляду та ухвалення (пам’ятаєте, як було: «развели как котят»). Це рішення оголосили обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене. А це значить, що відтоді й донині в Україні не було чинного закону про державну мову.
На наслідки ж сумнозвісного закону Колесніченка-Ківалова у тій політичній ситуа­ції, що на сьогодні склалась, не зважати далі також уже не можна. Внаслідок цього закону російська мова отримала статус регіональної у 13-ти з 27-ми територіальних одиниць України. Це міста й регіони, де кількість носіїв російської перевищувала 10 відсотків. Крім того, цей закон настільки потіснив українську мову з теле- та радіомовлення, що деякі українські ефірні мовники майже повністю перейшли на російську. Станом на кінець 2013-го тільки кінопрокат та освіта залишились сферами, де українська мова все ще тримала позиції, на реш­ту ж пішла атака «повзучої русифікації».

Час невблаганний. Він не має зворотнього ходу, як і людське життя.  Не заліковує болю від втрат. Для тих, кому цей біль намертво в’ївся в серце, час його тільки притамовує, на якісь миті стишує, але потім розбурхує з новою силою... А для решти? Будьмо чесні перед собою й один перед одним. На п’ятому році війни більшість тих, у кого вона не замолола в своє горнило близьких, рідних і найдорожчих, вже не настільки гостро реагує на почуті в новинах фронтові зведення, як в перші її місяці. Не так масово спішимо за першиим покликом з допомогою волонтерам і передачами-дарунками для бійців. Натомість човпемося у своїх житейських турботах, яких і справді немало, гриземося у соцмережах і наживо через бозна що. Під мирним небом... Людям властиво звикати. До всього? Навіть до того, що на рідну країну зазіхає ворог? Але десь там, неблизько, на Сході...
А за два дні - Покрова, річниця створення УПА і свято захисників Вітчизни... Лунатимуть палкі промови. Вітатимуть ветеранів. Сьогоднішніх, у багатьох з яких скроні ще й не намагалась зачепити сивина... Покладатимуть квіти. До пам’ятників і на могили... Могили воїнів, котрі віддали життя за Україну кілька десятиліть тому і вже ось у наші дні. Захисників - земляків, чоловіків, батьків, синів, братів, друзів, наречених... Українців. За національністю чи по духу. І вкотре мимоволі ятритимуться душі матерів... Бо болітиме їм не тільки своє горе, а й те, що там за обрієм, на Сході, ворог знову цілить у чиюсь дитину... Бо не скінчилась ще війна... І материнська молитва з надією полине до Пречистої: “Захисти, благаю, збережи...”     
Тож вчитаймось у скупі рядки біографій, погляньмо на фото своїх краян, яких ми втратили через війну. Згадаймо героїв. Вклонімось пам’яті. Вони на життєвій дорозі не схибили. Не маємо на це права і ми. Чи не так?

МИКИТЮК Віктор Іванович. Народився 13 серпня 1964 року у Здолбунові. Старший лейтенант, командир взводу; 2-й окремий мотопіхотний батальйон; 30-та окрема механізована бригада.
Закінчив Ужгородський державний університет. Математик, викладач. З 1991 року працював в ОВС, вийшов на пенсію в званні майора міліції. Був у серпні 2014 року призваний служити в батальйоні “Горинь”, мав позивний Лис.
Помер 28 червня 2015 року внаслідок важкого захворювання, отриманого в зоні АТО. Похований у місті Здолбунів. Залишились дружина і двоє дітей.
Посмертно нагороджений відзнакою “За оборону рідної держави”, відзнакою УПЦ КП “За жертовність і любов до України”.

Унікальна виставка робіт Лесі Дрозд відкрилася у Здолбунові

Леся Дрозд розповідає про свою техніку малювання.

У будинку культури цементників відкрилася виставка живопису здолбунівської художниці – Лесі Дрозд. Захід організували у межах продовження мистецького проекту «Митці Здолбунівщини». Ініціаторами виставки стали директор БКЦ Наталія Давидюк та подруга художниці Олена Фещук.

Винахідник власної техніки
Дуже скромно і самокритично презентувала свої роботи художниця. Вона, багатодітна мати, присвятила своє життя вихованню восьми дітей. А три роки тому стала писати картини. Розповідає, що малювати для неї велике задоволення, але сучасне мистецтво вважає «бульбашкою», бо воно не несе ніяких цінностей.

Відвідувачі виставки.

 


Творчою й талановитою є і вся сім’я художниці. Чоловік – відомий іконописець Юрій Дрозд. Та й діти унаслідували творчі гени від батьків. Займаються різними видами мистецтв та ремесел: скульп­турою, класичною музикою, реставрацією пам’яток, виготовленням косметики за натуральною рецептурою. Сама ж художниця малює за власною технікою – «без пензля». І переконана, що малювати можуть всі, особливо руками і пальцями.
– Коли я починаю малювати, то фарбу наношу не на палітру, як звично художникам. Я кладу полотно просто на підлогу й вичавлюю на нього фарби. А потім беру рукою або ж клаптиком тканини все розтираю. А по тому, що вже бачу – домальовую. Ще можна брати мастихін – це такий художній шпатель, який має гладку поверхню, ним добре виконувати пейзажі з гір або ж малювати місто, архітектурні форми, – розповідає Леся.

Оновлення здовбицького парку почалося ще два роки тому. Маленькими кроками його постійно доповнюють новими експонатами. І нещодавно завдяки небайдужим жителям села та підприємцям у парку встановили дерев’яні скульптури. Спочатку їх мали різьбити безпосередньо на стовбурах від зрізаних дерев для цього залишених. Та через довгі пошуки майстрів ті стали непридатними для роботи. Тому виготовили скульптури на свіжих колодах тополі.
Сільська голова Світлана Година розповіла, що завдяки талановитим майстрам - Олександру Козачуку, Григорію Токареву і Костянтину Сацуку - у селі з’явилися «прекрасні козаки». Роботу професіонали виконували на зрізаних колодах, бо так легше працювати. Спочатку хотіли щось «шевченківське», але ескізи вийшли надто суворі, потім стали думати над дитячою тематикою, врешті вирішили: козаки будуть цікавими для будь-якого покоління.
Також Світлана Валеріївна зазначила, що роботи у парку тривають, тому кожен зі здовбичан може долучатися до співпраці та подавати власні ідеї для його покращення.
Фото Марини КОЛОДИЧ

Засновник ОЦ “Найкращий зір” Олег Антонович ГОРОБЮК.

З вибором нового, європейського, вектора розвитку в нашій країні поволі відбуваються зміни чи не у всіх сферах суспільного життя. І медична галузь - не виняток. Бо в ній поступово запроваджують принципово інакші від звичних для більшості з нас підходи до організації діяльності лікувальних закладів, медиків. Одним з таких є приватна медична практика. Справа зовсім не проста. Бо тому, хто її започатковує, потрібно бути, окрім як авторитетним медичним фахівцем, ще й бізнесменом - енергійним, вдумливим, підприємливим та відповідальним. Однак, у нашому краї кількість приватних медичних закладів постійно збільшується. З вибором нового, європейського, вектора розвитку в нашій країні поволі відбуваються зміни чи не у всіх сферах суспільного життя. І медична галузь - не виняток. Бо в ній поступово запроваджують принципово інакші від звичних для більшості з нас підходи до організації діяльності лікувальних закладів, медиків. Одним з таких є приватна медична практика. Справа зовсім не проста. Бо тому, хто її започатковує, потрібно бути, окрім як авторитетним медичним фахівцем, ще й бізнесменом - енергійним, вдумливим, підприємливим та відповідальним. Однак, у нашому краї кількість приватних медичних закладів постійно збільшується. Так, рік тому у Рівному прийняв перших пацієнтів приватний офтальмологічний центр «Найкращий зір». Відтоді професійно і якісно допомогу там надали уже сотням людей із захворюваннями очей. Про основні напрямки діяльності та види послуг центру спілкуємось з його засновником та керівником - лікарем-офтальмологом вищої категорії з майже 30-річним стажем Олегом Антоновичем ГОРОБЮКОМ.

Будівля по вул. Миколи Карнаухова, 31 у м. Рівне, в якій міститься ОЦ “Найкращий зір”.

- Олеже Антоновичу, дозвольте насамперед привітати Вас з першою річницею від заснування центру. Перший рік - це час становлення...
- Дякую за привітання. Наш офтальмологічний центр діє з вересня 2017-го. Для мене, як і більшої частини нашого колективу, робота тут не є початком приватної практики. Перший такий досвід отримали працюючи в приватному офтальмологічному кабінеті. Створення центру дало змогу значно розширити спектр пропонованих пацієнтам послуг з діагностики та лікування очних хвороб, працювати ефективніше. Зрештою, працювати і гідно заробляти. Не лише зарплатню, а й кошти на подальший розвиток центру, на самоосвіту та вдосконалення фахових навиків, зокрема шляхом участі в різноманітних наукових конференціях, зустрічах, обмінах досвідом. Хоча можна сказати, що за рік функціонування ОЦ “Найкращий зір” ми визначились, в якому напрямку нам рухатись далі, чого потребуємо, чому потрібно більше уваги приділити.
Та головне, що за цей час встигли допомогти багатьом людям, провели сотні вдалих оперативних втручань. Адже для нашого колективу саме турбота про здоров’я пацієнтів, а не комерційна складова справи, була, є і буде основ­ною.

У клініці “Найкращий зір” завжди готові допомогти пацієнтам з очними хворобами.

 


- Потенційним клієнтам буде цікаво, хто ще у складі «команди» центру і працює разом з Вами.
- Основу колективу клініки складає сім’я Горобюків: я, продовжуючи справу мого батька Антона Степановича, засновника династії, привів в офтальмологію мою дружину Наталію Пет­рівну - чудового діагноста, справжнього професіонала. Через рік у колектив віллються і мій старший син Остап, який нині проходить навчання у знаменитому Інституті очних хвороб та тканинної терапії ім. В. П. Філатова НАМН Українни, та його майбутня дружина. А ще за кілька років працюватиме у цій клініці і менший мій син - Андрій. Зараз він навчається у медуніверситеті ім. О. Богомольця.

Любов Погонюк провела багато  років у таборах за любов до Батьківщини

Любов Погонюк.

Ще підлітком її засудили до каторги. За ці 10 років Любов Погонюк, зв’язкова УПА, змінила декілька в’язниць, спробувала на собі все – холод, голод та важку працю. Нині вона, 88-річна жінка, не втратила любові до життя та до людей довкола неї.
Пані Любов з радістю приймає гостей, не забуваючи при цьому пригостити їх чимсь смачненьким (адже 30 років пропрацювала у сфері харчування), цікавиться подіями в Україні та за кордоном і понад усе на світі вболіває за щастя рідної країни. Адже колись, у підлітковому віці, не злякалася і погодилася допомагати повстанцям. Неймовірну історію життя здолбунівчанка Любов Погонюк розповіла кореспонденту «Нового життя».

Весілля Погонюків.
Один з найстрашніших днів у житті
Народилася Любов Погонюк у серпні 1930 року в Кунині. Росла у звичайній сім’ї. Окрім неї, батьки виховували ще двох дітей – старшого сина та молодшу доньку. Переїхали згодом на хутір Підспасів. Були одними з перших, хто туди почав заселятися. Жінка розповідає, що було дуже важко. Та найтяжче стало тоді, коли прийшли совєти. Тоді їхній хутір прихистив повстанців. А сама Люба стала зв’язковою. Попри свій юний вік. 
Так жили на засланні в Магадані.
 
– Мені було 14 років. Дядько, Василь Піддубій, був станичним. Він мене і попросив стати зв’язковою. Дівчат на хуторі майже не було. Татові це не дуже імпонувало: я ж іще мала, тривожився за мене. Але я сама вирішила й наполягла на своєму. Була зв’язковою, носила грипси на Спасів. А псевдо мала «Сумна», – пригадує Любов.
Так дівчина стала допомагати повстанцям, доки не вчинили енкавеесівці облаву на хутір. 

Всесвітній день дій за гідну працю, який щорічно відзначається 7 жовтня за ініціативою Міжнародної конференції профспілок, є не просто днем мобілізації профспілок у різних країнах, а й полем для визначення найкритичніших проблем у сфері трудових відносин, можливістю їх солідарного вирішення. Цього дня трудящі єдиним фронтом виступають на підтримку гідної праці, яка має бути в цент­рі уваги політики і дій влади й роботодавців, що гарантує відновлення економічного зростання і створення нової глобальної економіки, в якій на першому плані постануть працівники та їх основні життєві цінності.

Дев’ятого жовтня цього року в трудових колективах навчальних закладів Здолбунівського району відбулися збори з обговорення вимог Федерації профспілок України, Профспілки працівників освіти і науки України до Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, роботодавців з прийняттям відповідних резолюцій. Активна участь освітян у проведенні протестних акцій зумовлена тим, що у презентованому Урядом проекті Державного бюджету на 2019 рік відсутнє істотне підвищення оплати праці. Усі принципові пропозиції Профспілки щодо розмірів заробітної плати всім працюючим, стипендій, пенсій та основних соціальних гарантій влада не враховує. Недостатнє фінансування освіти призводить до зменшення розміру надбавок за престижність педагогічної праці, за складність і напруженість у роботі, грошової винагороди за сумлінну працю. Залишається досить низькою оплата праці спеціалістів галузі: працівників відділу освіти, методкабінету, бухгалтерів, бібліотекарів, інженерів, лаборантів. Реальна заробітна плата всіх категорій працюючих при постійному зростанні тарифів на проїзд у громадському транспорті, підвищенні цін на продукти харчування, девальвації національної грошової одиниці різко знижується, а не збільшується.

Урок проводить одинадцятикласник Віталій Ткачук

Учитель творить Людину.
В. Сухомлинський

У Здолбунівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. № 4 є багато хороших традицій. Одна з них - День учнівського самоврядування. Метою проведення цього заходу є виховати у школярів почуття відповідальності, дати їм можливість спробувати себе у ролі вчителів, допомогти визначитись з життєвою позицією.
Четвертого жовтня старшокласники нашої школи мали змогу самостійно провести уроки для учнів 1-9-х класів. Перед стартом навчального дня відбулась лінійка, на якій президент школи Богдана Гайдук зачитала наказ «Про проведення Дня учнівського самоврядування». Після цього учні розійшлися по класних кімнатах. Хтось - навчатися, а хтось і навчати. Відзначу, що старшокласники, яким випало побувати в ролі учителів, відповідально підійшли до справи. Вони підготували конспекти, опрацювали відповідний матеріал і, під наглядом педагогів, провели цікаві змістовні уроки. Але для себе ці школярі з’ясували, що бути вчителем нелегко. Адже потрібно не тільки володіти матеріалом, а й слідкувати за дисципліною в класі, залучати до роботи на уроці усіх учнів.
Кожен того дня отримав свій урок: молодші школярі - новий навчальний матеріал, а старшокласники - безцінний досвід. І хто знає, можливо, для когось відкрилась дорога навчати, ростити творити… Людину.
Оксана ЯКИМЧУК,
педагог-організатор
Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4.

Здолбунівські важкоатлети брати Віталій та Сергій СМОЧЕКИ.

У Львові завершився чемпіонат України з важкої атлетики серед чоловіків. За збірну Рівненської області на цих змаганнях виступали наші земляки - майстри спорту брати Сергій та Віталій Смочеки. І кожен у своїй ваговій категорії завоював «бронзу».

Сергій СМОЧЕК під час змагань.

Вдалося це здолбунівським важкоатлетам нелегко, адже хлопці змагалися зі спортсменами старшими від них.
П’ятиразовий чемпіон України серед юнаків та юніо­рів, майстер спорту Сергій Смочек до цього два роки поспіль через травми не брав участі у змаганнях. На чемпіонаті України він виступав у ваговій категорії до 81 кг і продемонстрував високу майстерність та силу волі. У ривку Сергій підняв штангу вагою 140 кг, а в поштовху - 168 кг. Сума у двоборстві - 308 кг - забезпечила йому третє місце і бронзову медаль.

В освітянській спільноті директор Здолбунівської ЗОШ І ст. № 7 
Валентина Яківна ПАНЧУК (на фото) має високий авторитет. 
Роботі на педагогічній ниві вона присвятила не одне десятиліття. 
Її, досвідченого й талановитого педагога, мудрого керівника, 
щиру та добру людину, поважають колеги, учні та їхні батьки. 
Свідченням визнання на державному рівні професійних досягнень Валентини Яківни стала Подяка Міністерства освіти і науки 
України, яку їй вручили на урочистостях.

У Здолбунівському районному будинку культури відбулося свято «Учитель - то достойний знань вінець!» з нагоди Дня працівників освіти. У залі зібралися не лише досвідчені й молоді педагоги, а й представники інших професій, чия праця напряму пов’язана з діяльністю освітніх закладів Здолбунівщини. Теплі слова привітань та зворушливі поетичні рядки адресували присутнім ведучі дійства - педагоги Здолбунівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 Роман Прилуцький і Тетяна Бурець.
Хвилини приємного відпочинку і святковий, позитивний настрій подарували освітянам учасники концертної програми - вихованці Здолбунівського районного центру творчості дітей та юнацтва, зокрема зразкової студії естрадного співу «Юність» (керівник Михайло Така), зразкового фольклорного гурту «Жайворонок» (керівник Марина Дацюк), зразкового ансамблю спортивного бального танцю «Ритм» (керівник Наталія Буздиган), ансамблю східного танцю (керівник Катерина Верещук). А також дует вокалістів - Марія Семенюк і Михайло Така.


Але не тільки яскравими враженнями від концерту запам’ятаються освітянам цьогорічні урочистості з нагоди їх професійного свята. Адже це зібрання стало ще й свідченням поваги до їхньої високої суспільної місії, пошануванням нелегкої, але цікавої і творчої праці. Понад півсотні освітян під час заходу отримали відзнаки за свій сподвижницький труд, досягнення на професійній ниві, активну громадянську позицію.

Минув теплий вересень, а з жовтнем прийшли і погодні сюрпризи. Мерзнучи, у своїх помешканнях та на робочих місцях, люди з нетерпінням очікують початку опалювального сезону. Коли нарешті дадуть тепло? Про те наскільки готове місто Здолбунів до початку опалювального сезону і коли саме відкриють заповітний вентиль, ми вирішили поцікавитися в директора КП «Здолбунівкомуненергія» Валентини Шавронської (на фото).

- Валентино Анатоліївно, жовтень розпочався з погодних сюрпризів. Скільки ще людям перебувати в холоді?
- Що стосується підготовки до зими технічно, то підприємство до настання холодів готове. Завершено ремонти в котельнях, на теплових мережах. Нині проводяться гідравлічні випробування внутрішньобудинкових мереж та тепломереж магістральних. Але… Не все залежить від нас.

Про будівельні роботи, які відбуваються на Здолбунівщині, а також про те, чи готові до навчального року та опалювального сезону освітні заклади, йшлося 28 вересня на засіданні колегії Здолбунівської райдержадміністрації.
Взяв участь у засіданні колегії і народний депутат України Олександр Дехтярчук, який розповів про останні парламентські новини, зокрема – про підготовку Державного бюджету.
Та насамперед присутні познайомилися з тимчасово виконуючим обов’язки начальника Здолбунівського відділення поліції Острозького відділу поліції ГУНП у Рівненській області Сергієм Смаглюком, якого було призначено на цю посаду 20 вересня 2018 року.

Подія року відбулася минулого тижня, 25-29 вересня, у Рівному. Це Третій Рівненський міжнародний кінофестиваль “Місто Мрії” за підтримки Українського культурного фонду.

Рівне рік за роком таки стає культурною столицею України. То до нас з’їжджаються з усього світу фотомитці, то – режисери, сценаристи, актори. Перший кінофестиваль відбувся у 2016-му році й тоді ніхто не міг передбачити, чи приживеться фестиваль в Рівному, чи набуде статусності й значимості, що на нього намагатимуться потрапити метри європейського кіно. Адже під час перших двох фестивалів було чимало плюсів, але було чимало й критики. Проте гарна ідея, кинута на благодатний грунт головним кіношником області Віктором Булигою таки прищепилася й тепер масштаб події розростається.
Варто згадати, що торішній кінофестиваль був поєднаний із Кіношколою, де кіноаматори Рівненщини могли безкоштовно побувати на лекціях та майстер-класах маститих кінорежисерів. Цього року на конкурс були подані кінострічки кращих майстрів кіно з Європи. Був представлений і вітчизняний контент. Учасників конкурсного відбору було так багато, що годі й перелічити.
Урочисте відкриття фестивалю відбулося в Рівненському міському Будинку культури. Покази конкурсних фільмів проходили у кінопалаці «Україна».

Минулого понеділка криївка, що розташована на території меморіального комплексу «Героям Гурбенської битви», опустіла. З неї вивезли всі експонати. А зробили це для того, аби врятувати історичні артефакти. Адже криївка після десятирічного існування почала руйнуватися.
Нині експонати перебувають у Здолбунівському районному історико-краєзнавчому музеї. Музейники планують їх реставрувати.
Вочевидь, руйнація історичної локації упівців була питанням часу. За словами директора музею Олега Тищенка, будівничі під час спорудження криївки не подумали про гідроізоляцію і вентилювання. Тому грибок буквально «з’їв» дерев’яні деталі. А також пошкодив багато експонатів.
Допомагали «рятувати» експонати і монахи монастиря на Гурбах. Стелю криївки зараз підперли стовбуром. А вхід закрили, аби ніхто не постраждав. Тож нині дивитися там нічого. Проте без криївки меморіальний комплекс не залишиться. Її відновлять, а експонати повернуть на свої місця.
Вл. інф.

На стіні пологового відділення Здолбунівської ЦРЛ тепер є красиве і чуттєве зоб­раження мами з дитиною. Створила його Яна Униченко.
Як розповіла художниця, робота над розписом тривала два дні. Спершу дівчина мала намір зобразити лелек. Проте згодом зупинилася саме на цьому малюнку. Хотілося розкрити тему материнства.
Ідея прикрасити стіну виникла у художниці та головного лікаря медзакладу Владислава Сухляка одночасно, після того, як художниця розписала стіну опікового відділення Рівненської обласної клінічної лікарні. Яна Униченко зобразила там малюнок, який асоціюється з ілюстрацією дитячої книжки.
Фото надане Яною УНИЧЕНКО

Володимир Повстанський.

Володимир Повстанський родом з Орестова. А прожив життя в Рівному. Володимир Повстанський родом з Орестова. А прожив життя в Рівному. Після повернення зі сталінських таборів працював анестезіологом у Рівненській міській лікарні.

Довгий час вони пили з гіркої чаші замовчування та несли важкий хрест зневаги. Був і період  захоплення їхньою боротьбою. Нині ж про жертовну борню вояків УПА, які проливали кров, щоб на карті світу постала держава на ім’я Україна, згадують переважно лише під час державних свят. Але не знаючи минулого, неможливо зрозуміти істинний сенс сучасного й мету майбутнього. А тому спогади тих, хто працював у підпіллі, пережив страхіття сталінських таборів, пройшов школу спецпоселень – є надто цінними. Адже в них історія народу, якого не можна було зламати.

Повстанці. Дереворит повстанського художника Ніла Хасевича.

Володимир Повстансь­кий теж торував цю тернисту стежку й пережите не забулося навіть через десятиліття. А народився Володимир в селі Орестів поблизу Здолбунова. В його пам’яті добре закарбувалося, що коли у 1939 році Червона Армія вступила на землі Західної України, населення зустрічало її з квітами, хлібом-сіллю, адже люди вірили, що прийшло звільнення, хоч і частково здогадувались про ті події, що відбувалися на радянській стороні. Але промайнуло зовсім небагато часу, й почалися утиски, арешти, гоніння. У травні 1941 року батьків Володимира Повстанського, визнали куркулями та вивезли в Казахстан, де вони за рік і згинули.

Нещодавно Здолбунівська РВВО ветеранів організувала екскурсійну поїздку у с. Дермань. Розпочалася вона з духовної колиски Здолбунівщини – Дерманського монастиря. Побували на богослужінні у мальовничій церкві св. Миколи Чудотворця. А завдяки обізнаності монахині Сілі, яка проводила екскурсію, дізналися багато цікавого про святиню. Надзвичайно вразили чудотворні ікони, які є у храмі. Також зацікавила розповідь про хана Батия, який знищував монастир та його могутні мури.
Другим місцем екскурсії стала Дерманська гімназія, з якої вийшли відомі постаті – Улас Самчук та Борис Тен. Учитель-екскурсовод Тамара Леонтіївна розповіла, що колись це була духовна гімназія, згодом – педагогічна академія, пізніше – гімназія. Дуже сподобалася алея випускників, початок якої сягає 1947 року і поповнюється щорічно. Приємно вразили розповіді та світлини про земляків, які воюють на Донбасі. Також відвідали музеї Бориса Тена та Уласа Самчука, де нам розповіли їхній життєвий та творчий шлях.
Пішою ходою через Дермань вирушили ми до місця розстрілу 75 жителів вул. Залужжя у роки Другої світової війни. Вшанували їхню пам'ять хвилиною мовчання та поклали квіти.
З гарними враженнями рушили додому. Нам дуже приємно було побувати на прекрасній Дерманській землі, яка подарувала світу талановитих митців.
Ганна ПЕРЕТА
м. Здолбунів.

про що нова книга Макса Кідрука «Де немає Бога»?

Макс КІДРУК презентує книгу «Де немає Бога».

Стартував всеукраїнський промотур Макса Кідрука на підтримку нового роману «Де немає Бога». У його межах рівненський письменник та його команда відвідають понад сотню міст України. Розпочали минулого понеділка з Києва. А вже у неділю, 30 вересня, роман представили здолбунівчанам. До речі, на Рівненщині це перше місто, у яке приїхав Кідрук з новою книгою.

Книги Макса КІДРУКА

 

Це книга не про виживання в екстремальних умовах
Приїзд Макса Кідрука викликав чималий інтерес серед здолбунівчан. Зала районної бібліотеки для дітей та юнацтва була заповнена вщерть охочими поспілкуватися з письменником. До Здолбунова Макс приїздить не вперше. Декілька років тому він вже представляв тут одну зі своїх книг.
Цього разу Макс Кідрук привіз «Де немає Бога». І розпочав письменник презентацію з того, про що цей роман не розповідає.

про початок проведення громадських обговорень детального плану території на земельну ділянку загальною площею 0,20 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (будівництва та обслуговування центру захисту тварин) по вулиці Шевченка (район майданчику відстою вантажних автомобілів навпроти ПРАТ «Дікергофф Цемент Україна»в місті Здолбунів).
Розробником детального плану є ФОП Назаренко Катерина Юріївна «АрКа». Замовником є Здолбунівська міська рада.
Підставою для розроблення детального плану території є рішення №713 від 19.09.2018 «Про виділення Комунальному підприємству «Здолбунівське» земельної ділянки по вулиці Шевченка для будівництва та обслуговування центру захисту тварин».
Громадські слухання відбудуться в Залі засідань Здолбунівської міської ради (вул.Василя Жука, 1 м. Здолбунів) 05 листопада 2018 року о 10.00 годині.
Пропозиції та зауваження від громадян приймаються впродовж 30 днів від дня опублікування оголошення (кабінети №№1, 15 та приймальна міської ради).

Учні Здовбицької ЗОШ.

Цьогоріч першокласники розпочали навчання у Новій українській школі. Й у пов­ній мірі вже відчули на собі всі переваги та недоліки реформи як школярі, так і вчителі. Минув майже місяць навчання, тож пора поговорити, як воно живеться у просторі нової школи.

Нова українська школа потрібна для нових, сучасних дітей

Про початок реальних змін в освіті розповіла вчитель першого класу Здолбунівської школи № 6 Людмила Віталіївна Сірман. За її словами, тепер і методи навчання, і рівень знань та заохочення, і виховання та розвиток дітей у школі – усе має бути інакшим. Одними із основних принципів НУШ є розкутість та власна думка дитини, навчання через гру, експерименти, досліди, творче мислення, допитливість, самостійність, вміння працювати у команді, мати право на помилку.

Здолбунівська ЗОШ № 6.


Але наголосила вона на тому, що змінилися самі діти. Нові покоління інші, ніж їхні попередники.
– Тепер дітки приходять до школи більше розкуті, хочуть спілкуватися, а вміння висловити власну думку знадобиться їм у подальшому. Навчальний процес проходить за допомогою дидактичної гри і так учні краще запам’ятовують матеріал. НУШ вимагає більше свободи і самостійності дітям, проте дисципліна також дуже важлива. Держава забезпечила нас матеріалами для роботи, з 1-го вересня є букварі. Також підвезли оргтехніку, маємо проектор і полотно, принтер та ламінатор, які необхідні у навчальному процесі.
Тож зі слів цієї вчительки стає зрозуміло, що нова реформа назріла, її потребують сучасні дітлахи, адже суттєво відрізняються від своїх попередників. Для них потрібні нові методи та підходи. І це спостерігають батьки. Менші брати й сестрички сучасних першокласників ще прогресивніші. Не знаючи грамоти, вони напрочуд добре володіють ґаджетами та розуміються у багатьох речах, які важко зрозуміти їхнім дідусям і бабусям. Тому висновок напрошується сам собою – Нова українська школа потрібна для нових, сучасних дітей. Та навіть спираючись на досвід семи європейських країн, реформатори не змогли врахувати всього.