Новини

І під час масштабних навчальних зборів оперативного резервуІ під час масштабних навчальних зборів оперативного резерву

І цьогоріч, як і щороку, в цей День Збройних Сил України, який відзначається 6 грудня, відбулася урочиста церемонія покладання квітів до могили Невідомого солдата, божественна літургія. А у військових частинах – урочисті збори, вручення державних нагород, святкові концерти. Як і щороку, за традицією, Президент України привітав всіх службовців української армії.

Але ще ніколи не відзначали ми цей день у стані запровадженого в країні воєнного стану, повної бойової готовності та перевірки цієї готовності, військового злагодження оперативного резерву на масштабних навчальних зборах, які проводяться у всіх областях України.
Україна п’ятий рік у війні з російським агресором. За цей час наше військо піднялося в силі, забезпеченні та військовій техніці, окріпло, загартувалося, змужніло, набуло досвіду в реальних воєнних діях. Наше військо і вся Україна платить кров’ю за стримування агресора в тих же межах, щоб не пішов захоплювати нові області. Воно сталоще й надійним щитом Європи перед агресором, у якого нема правил, який ігнорує міжнародне право й тримає в напрузі увесь світ. В літописі нашої української армії й цієї неоголошеної війни будуть навічно вкарбовані як героїчні, так і чорні сторінки. Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт – цього ніколи не забути, як і тих воїнів, кращих українських патріотів, яких ми втратили. Тут, на місцях найкровопролитніших боїв і найбільших втрат, постануть колись меморіали й тисячі українців приходитимуть, щоб поклонитися Героям та вшанувати їхню пам’ять.

Чого досягли міські депутати завдяки ініціативі та наполегливості

Сьомого грудня в Україні відзначили День місцевого самоврядування. Це професійне свято усіх народних обранців, які працюють у сільських, селищних, міських, районних та обласних радах. Система місцевого самоврядування має реагувати на потреби жителів, створювати необхідні умови для покращення життя, реалізації ідей та вирішення проблем. Тому важливо, щоб кожен представник влади виконував свою роботу якісно. Саме цього очікують від них їхні виборці.

Кожен депутат може і повинен подавати різні пропозиції, які мають на меті покращити місто та зробити його максимально комфортним для жителів. Так депутати сьомого скликання міської ради Здолбунова від фракції «Батьківщина», яку очолює Людмила Бабак, подали чимало пропозицій до плану соціально-економічного розвитку Здолбунова на 2016-2020 роки.
– Наше завдання – вирішувати проблеми та покращувати стан міста. Тому депутати від нашої фракції неодноразово зверталися у міську раду з пропозиціями до місцевих програм. Серед них важливі питання ремонту доріг, освітлення та благоустрою дворів, виділення коштів на проектно-кошторисні документації, – зазначила Людмила Бабак.
Чимало депутатських звернень стосовно вирішення цих проблем подав Анатолій Броніч. Частина з них уже реалізовані - поліпшено покриття дороги по вул. Яворницького, реконструйовано вуличне освітлення по вул. Пушкіна, 8 Березня, збудовано тротуари та заїзди до багатоповерхових будинків по вул. Шевченка.

Здолбунівські резервісти вирушають на збори

Розпочалися з понеділка, 3 грудня, пов’язані із запровадженням воєнного стану в Україні та передбачають уточнення завдань оперативного резерву Збройних сил

На минулих вихідних, у суботу, 1 грудня, в Рівному відбувся брифінг представників оперативного командування «Захід». Генерал-лейтенант, командувач військ оперативного командування «Захід» Олександр Павлюк повідомив представникам ЗМІ про призов військовозобов’язаних оперативного резерву першої черги на навчальні збори вже з цього понеділка, 3 грудня.
Олександр Павлюк наголосив, що це не мобілізація, а навчальні збори.
– Це не є мобілізація. Такі заходи ми проводимо постійно, щоб наші військові частини не втратили свої бойові спроможності. В цей час ми не маємо права допустити зниження боєздатності у нашого оперативного резерву, інакше втратимо Україну, – сказав Олександр Павлюк, запевнивши, що до зимових свят всі військові резерву будуть відпущені по домівках до своїх родин.
А щодо мобілізації, то вона буде оголошена лише у випадку відкритої агресії. Якщо це станеться, до Збройних Сил призиватимуть не лише тих, хто буде на зборах, а усіх резервістів та військовозобов’язаних.

пройшли до Міжнародного дня людей з інвалідністю

Свято у Здолбунові

Щирий дитячий сміх, пісні, танці, бульбашкове та паперове шоу – так розважалися дітки з інвалідністю у Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва та і Мізоцькій спеціальній ЗОШ-інтернаті І-ІІ ст. Розваги для діток влаштували до Міжнародного дня людей з інвалідністю, який відзначається у всьому світі 3 грудня.

Свято для особливих діток у бібліотеці влаштували волонтери та активісти ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя». Окрім діток та їхніх батьків, на святкування прийшли також представники влади та благодійники.
Опісля урочистих промов особливі дітки продемонстрували свої таланти та вміння під час міні-концерту: співали пісні, грали на музичних інструментах, читали вірші і танцювали. А вдячна публіка після кожного виступу юного артиста дарувала захоплені оплески та вигуки: «Браво!». Тож з імпровізованої сцени діти йшли щасливі та веселі. А згодом віддячили своїм благодійникам солодкими подарунками – оригінальним авторським печивом.

Танцювальний дебют особливих діток


Потім малих та дорослих вже веселили рівненські лікарняні клоуни «Червоні носи». Особливо гостям свята припало до душі бульбашкове шоу. Діти не могли стримати емоцій та свого захоплення від дійства, занурювалися у величезну бульбашку та лопали менші мечами з повітряних кульок.
Тож додому дітки йшли з масою позитивних емоцій та оберемком солодких подарунків, які роздали їм наприкінці свята.
Як розповідає голова ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» Тетяна Ярмолюк, волонтери, батьки та їхні дітки ретельно готувалися до свята. А сприяли його проведенню місцеві благодійники.

Наприкінці минулого тижня в парк моторвагонного рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» у Здолбунові повернувся капітально відремонтований електропоїзд ЕР9Т № 747 у складі десяти вагонів. Ремонтували рухомий склад на ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод». Там його модернізували, аби покращити умови перевезення пасажирів. З третього грудня цього року відновлений електропоїзд курсує постійно на дільницях Здолбунів-Львів та періодично – Здолбунів-Луцьк.
За інформацією служби приміських пасажирських перевезень регіональної філії «Львівська залізниця», під час проведення капітального ремонту в електропоїзді ЕР9Т № 747 відновили кузови вагонів, замінивши у них пошкоджені елементи, встановили нові двері салонів, сталеві двері службового тамбура, перехідні майданчики, зовнішні розсувні двері. Салони вагонів обладнали блоками сидінь із покращеними ергономічними властивостями, в туалетних приміщеннях трьох вагонів встановили обладнання з підвищеним рівнем комфорту, модернізували систему освітлення вагонів, прожекторних та буферних ліхтарів, встановивши світильники зі світлодіодними елементами. Крім того, у салонах оновили системи оповіщення, встановили системи електронних маршрутних покажчиків та інформаційних табло, а також сучасну протипожежну систему та засоби відеоспостереження.

Розмова з мамою хлопчика з аутизмом

Юлія Люкшин та її син Святослав.

Її світ перевернувся, коли синові було 3,5 роки, а їй – 24. Тоді у маленького гіперактивного хлопчика, який не дуже любить спілкуватися з людьми і дивитися їм в очі, медики виявили розлади аутичного спектру.
Проте Юлія Люкшин не здалася, а почала активно займатися зі своїм сином Святославом. Нині йому шість, він щодня відвідує різні розвиваючі заняття – вчиться комунікувати з суспільством. А наступного року піде до школи. Разом з іншими дітьми. Адже Юля переконана, що Святослав може вчитися у школі з усіма.

- Юлю, розкажи нашим читачам, що таке аутизм. Яка особливість таких діток?
- Коли вводиш слово «аутизм» у пошуковику, результат видає наступне: «Аутизм – це захворювання, що розвивається в дітей у віці приблизно 2 роки і проявляється в специфічних розладах розумової діяльності...». Проте це не захворювання (не передається, не успадковується і т. д.), і не в два роки проявляється, адже діагностувати можна і до року, тільки треба бути дуже уважним. Аутизм для мене – це інше сприйняття навколишнього світу. Це розумовий стан, коли людині важко взаємодіяти з соціумом, зрозуміти всі його традиції, неписані правила (наприклад, поведінки), емоції. А ще люди з аутизмом не вміють брехати. Однак, як кажуть, краще особисто познайомитися з людиною, ніж сто разів почути про неї.

Заняття з сенсорної інтеграції.


- Коли і як ти дізналася про особливість своєї дитини? Що тобі довелося змінити у своєму житті?
- Дізналася я, коли Свят почав ходити в садочок, це в три з половиною роки. Так, він майже не розмовляв і поводився дивно, але я і подумати не могла, що це РАС (розлади аутичного спектру). У здолбунівському садочку нам сказали: «Це не наша дитина, лікуйтесь». Далі – все, як в тумані… Чесно, не пам’ятаю, як почалося наше зі Святом нове життя. Невропатологи, психіатри, ПМПК (психолого-медико-педагогічне консультування), діагноз «Сенсорно-моторна алалія важкого ступеня», направлення на Мізоцьку спеціальну школу-інернат, «Пагінець», «Будинок дитини»... В мене був шок, депресія… Я тоді працювала, то не хотілось вертатись з роботи додому. Це було три роки тому. Точно пам’ятаю, як потрапили зі Святом в лікарню на два тижні, як я злякалась за його життя... Після того до мене прийшло переосмислення: «Саме від мене залежить, яким буде майбутнє мого сина». І тоді ми почали ПРАЦЮВАТИ. Влаштувалися на курси реабілітації в «Будинку дитини» у Рівному, нас за один день оформили в садочок при «Мізоцькій спеціалізованій школі-інтернат І-ІІ ст.». До речі, гарний заклад, подобається ставлення до дітей, заняття зі спеціалістами. Також двічі були в реабілітаційному центрі у Вараші. Ну, звичайно, індивідуальні заняття з логопедами. Особ­ливо вдячна БФ «Погляд», який у Рівному очолює Олена Корсун. Дуже допомагають. А в травні цього року, коли Святу виповнилось шість років, йому офіційно поставили діагноз атиповий аутизм (більш м’яка форма аутизму, яка може не проявлятися протягом багатьох років, у дітей може не бути усіх основних симптомів захворювання – авт.).

Каніс-терапія для особливих діток.


- Як загалом Свят себе веде у сім’ї та з іншими людьми?
- Чужих людей ніби ігнорує, не бачить та не чує, але коли людину знає, вона йому подобається – намагається іти на контакт, дивиться в очі (а цього мало хто удостоюється). А серед добре знайомих людей він розкутий, проявляє свою симпатію обіймашками. Словесно намагається донести, чого він хоче.

Цього тижня в Україні відзначають два суміжних свята – День волонтерів та День благодійності. У нашому районі є багато людей, які охоче відгукуються на допомогу. Можуть і хочуть працювати фізично, підтримувати фінансово, а при потребі й морально. Піклуються про тварин, підтримують наших бійців на передовій, збирають кошти для хворих діток, допомагають самотнім стареньким. І все це роблять без користі для себе.

Мар’яна Рева (зліва) та Юлія КУТИК з лікарняними клоунами

«СКАРБНИЦЯ НАДІЇ»
Турбота про хворих дітей, моральна підтримка батьків та допомога у зборі коштів – усім цим займається благодійний фонд «Скарбниця Надії» на чолі з головою Мар’яною Ревою. – Почалося все зі здачі крові для онкохворої дівчинки, та моя кров не підійшла. Тоді я почала шукати донорів, виявилося, що це дуже важко – знайти здорову людину потрібної групи крові, яка хоче її здати. І так поступово мене «затягнуло», тож я вже дев’ять років цим займаюся, – розповідає жінка. Найважчим у своїй роботі Мар’яна вважає знайомство з батьками нових дітей, які потрапляють в онкогематологічне відділення.
Окрім Мар’яни фонду допомагає близько п’ятдесяти волонтерів, але потреба у помічниках є завжди. Серед них є надзвичайно важлива людина здолбунівчанка Оля Шатілова, яка сім років є координатором руху донорів крові для онко­хворих діток. – Волонтерство моє почалося вісім років тому, коли випадково побачила публікацію в газеті з проханням про допомогу онкохворому хлопцю. Домовилася про зустріч з Мар’яною Ревою, а згодом створили благодійний фонд, розподілили обов’язки, мені випало займатися пошуком донорів крові, – згадує Ольга. За ці роки вдалося зібрати велику базу донорів, тому з минулого року ми запустили проект для допомоги у пошуку донорів для дорослих пацієнтів з різними хворобами. – Але базу даних потрібно постійно оновлювати, бо люди хворіють, переїжджають. Тому всіх, хто може, просимо – здавайте кров, не будьте байдужими, – закликає координатор Оля Шатілова.
Також фонду допомагає десять лікарняних клоунів «Червоні носи», які розважають діток, що потрапили до лікарні. У Рівненську обласну дитячу лікарню клоуни почали приходити найчастіше. Після цього «Червоні носи» вирішили допомогти організувати команди лікарняних клоунів в інших містах України. Тепер діток веселять та підбадьорюють не тільки у Рівненській лікарні. До прикладу, в одній з лікарень Львова координує такі виходи наша землячка Катя Ридош із Цуркова.

Отець Василь у відділенні Рівненської онкогематології

СВЯЩЕНИК-ВОЛОНТЕР
Ще один наш земляк активно допомагає хворим та дітям з особливими потребами. Це мізочанин протоієрей Василь Начев, який заснував соціальний відділ при Рівненській єпархії УПЦ. Робота відділу полягає у допомозі дітям-інвалідам, малозабезпеченим сім’ям та людям, які потрапили у складні життєві обставини. Священик організовує поїздки до джерела Святої Анни, Почаївської Лаври, лялькового театру. Тісно співпрацює з відділенням Рівненської обласної клінічної лікарні, тому при потребі допомагає. Організовує різні свята для особливих та малозабезпечених дітей. – Якщо хтось з людей просить про допомогу, то ми ніколи не відмовляємо – скільки можемо, стільки коштів і даємо, - говорить о. Василь.
Соціальний відділ залучає до співпраці усіх бажаючих. Майже у кожному районі є волонтери. Так священику з нашого району допомагає здовбичанка Сніжана Король. Вона вже два роки підтримує роботу соціального відділу, і пригадує як все починалося, – одного разу пролунав дзвінок від отця Василя, який запропонував поїздку з дітьми-інвалідами до джерела Святої Анни. Там я проводила заняття з дітьми та батьками, було багато знайомств, які перевернули мою свідомість. А ще важко сприймати біди людей, буває, що від них вчишся бути мужнім, – розповідає Сніжана. Хоча волонтером себе не вважає, каже, що таке звання ще не заслужила. Стверджує, що вона просто помічник людей, що роблять добро. Окрім цього допомагає нещодавно створеній ГО Батьків дітей з інвалідність «Джерело життя».

Це стосуватиметься десяти прикордонних областей терміном на 30 днів – з 28 листопада по 28 грудня. Зокрема, це Вінницька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Чернігівська, Херсонська, а також внутрішні води Керченської акваторії.

В неділю 25 листопада в акваторії Азовського моря біля Керченської протоки російський агресор атакував наші кораблі, зокрема два українські малі броньовані артилерійські катери «Нікополь» і «Бердянськ» та рейдовий буксир «Яни Капу», які направлялися з Одеси до порту в Маріуполі. Росіяни відкрили вогонь, захопили кораблі та військових. Є шість поранених. Загалом у полоні 24 військових. Через «Червоний хрест» відомо, що поранені моряки перебувають у лікарні в Керчі, два у тяжкому стані. Узятих в полон моряків наразі вже судять.

Декілька тижнів роботи, і на місці поховання коменданта ОУН під псевдо «Хресний» у Гільчі Першій постав пам’ятник. Працювали над його облаштуванням наші земляки. А минулої неділі зійшлися люди, щоб вшанувати пам’ять героя.

Того дня на гільчанському кладовищі зібралося понад два десятки громадян. Прийшли, аби взяти участь в освяченні пам’ятника на місці поховання коменданта ОУН, місцевого священика Павла Назарчука («Хресного»).
Чин освячення здійснив благочинний Здолбунівського благочиння протоієрей Павло Джура. По тому представники влади та громадськості виголосили промови.
Упорядковували могилу коменданта ОУН небайдужі жителі району цієї осені. Фінансував виготовлення та встановлення пам’ятника депутат нашого округу Олександр Дехтярчук.
– Про могилу героя було відомо ще у 1990-х. Проте можливість її впорядкувати з’явилася лише зараз, – розповів сотник Здолбунівської сотні самооборони Юрій Пшеничний.

У суботу, 24 листопада, вшанувати мільйони заморених голодом українців здолбунівчани зібралися біля пам’ятного знака Жертвам голодоморів та політичних репресій. На скорботному заході були присутні представники районної та міської влади, чимало інших людей, які попри холодну погоду, прийшли помолитися за душі загиблих.

 


Представники духовенства відслужили літію, ведучі символічно роздали присутнім шматочки хліба. До пам’ятного знака поклали сніпки пшениці та запалили лампадки. Свідомі громадяни запалили свічки пам’яті на підвіконнях своїх домівок.
Того ж дня, насамкінець меморіального заходу, його учасники зібралися у підземеллі Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею, де також помолилися за упокій українців, загиблих під час геноциду, спланованого тодішньою владою.
Марина КОЛОДИЧ
Фото автора

Здовбичанин Юрій Шадий, який є головою окружної Пластової Ради Рівненської округи, отримав почесну грамоту Верховної Ради України. За вагомий внесок у розвиток пластового руху та національно-патріотичне виховання. Вручення проводили під час Крайового Пластового з’їзду у Києві.

Юрій п’ятнадцять років у пластовій організації, два з яких є головою окружної Пластової Ради. Він розповідає, що протягом цих років за державною програмою пластовий рух мало підтримувався.
– Тому приємно, що цією грамотою фактично визнано на державному рівні успіх нашого інноваційного проекту з розвитку пластової методики у системі освіти. Цю методику вперше в Україні ми почали випробовувати у Здовбицькій школі, а остаточно закріпили успіх у Рівненському районі, - зазначає Юрій.
Це один з перших кроків вперед, але дуже незначний, адже для розвитку пласту необхідна зацікавленість з боку держави, та фінансування. Тоді пластування стане доступним та цікавим для багатьох людей.

Поліція нагадує, що з січня 2019 року набере чинності Закон Украї­ни «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким вводиться кримінальна відповідальність за насильство в сім’ї.

Отож, домашнім тиранам загрожуватиме відповідальність у вигляді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або арешт на термін до шести місяців, або обмеження волі на термін до п’яти років або позбавлення волі на термін до двох років. Крім того, цим Законом запроваджуються нові запобіжні та захисні інструменти для постраждалих від домашнього насильства. Дія законодавства поширюватиметься на значно ширше коло осіб, незалежно від факту їх спільного проживання.
До спеціальних заходів з протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та профілактична робота з ним; скерування на проходження програми для кривдників.

Концерт гурту “Хорея Козацька” відбувся цього понеділка у Здолбунівському БКЦ. Хоч, власне, й не просто концерт. А майже тригодинне дійство з живою і життєдайною музикою, мандрівка у часі й просторі. У залі просто вирували емоції. Було сумно й водночас піднесено, щемно боляче, зворушливо й оптимістично. Лишитись просто собі глядачем було неможливо, бо завдяки мистецтву цих музикантів отримуєш міцнющий заряд якоїсь особливої енергії. Вона спонукає думати, вірити в Україну, діяти, дає змогу відчути силу єдності. Програма, яку гурт представив, була не просто вервечкою з пісень. До кожної з них керівник “Хореї Козацької” заслужений артист України Тарас Компаніченко подав преамбулу - розповів про авторів слів і музики, про події епохи, в яку цей твір написаний, про те, як з часом трансформувався його текст. Учасники гурту “серцем, устами, душею й ділами” служать Україні, вірять у те, що несуть людям. Музиканти пообіцяли за деякий час знову виступити у нашому місті.
Про творчість “Хореї Козацької” - в інтерв’ю з керівником ансамблю.

Ансабль “Хорея Козацька” не раз виступав у зоні бойових дій на Сході України. Ансабль “Хорея Козацька” не раз виступав у зоні бойових дій на Сході України. У серпні 2014-го гурт у Щасті співав для “Айдару”. Артисти і воїни обмінялися прапорами з автографами. Той, що лишився на фронті, зберігав досі друг Захар, наш земляк. Він приніс прапор на концерт у Здолбунові. Зустріч вийшла зворушливою. А в пам’ять про полеглих прозвучала  “Дума про Савур-могилу” Тараса Компаніченка.

- Тарасе Вікторовичу, найперше хочу подякувати Вам та іншим учасникам гурту за емоції, думки й відчуття, пережиті під час концерту. Для багатьох моїх земляків, присутніх сьогодні у залі, мистецтво “Хореї Козацької” беззаперечно стало відкриттям. Що надихнуло обрати саме такий стиль виконання?
- Насправді почалося все просто - із захоплення кобзарством – справжнім, автентичним. У складі ансамблю є люди з числа засновників Київського кобзарського цеху. А наш кобзарський цех займається не лише тим, що відтворює давні музичні інструменти. Прагнемо відродити й донести людям стилістику виконання та репертуар кобзарів, лірників і бандуристів давніших, різних часів. У їхньому доробку є чимало творів, яким належить особливе місце в українській культурі - це псальми, канти, думи, історичні пісні. Намагання правильно, а головне правдиво, атрибутувати, якого саме часу є той чи інший твір, теж спонукало глибше зайнятися старовинною музикою.
Інші ансамблі старовинної музики в Україні існували і зараз суть, але була потреба створити колектив, який показував би саме лицарську українську культуру. І це реалізувалося в ансамблі “Хорея Козацька”. Тобто можна сказати, що наш гурт - це об’єднання однодумців, які втілюють ідею поширення лицарської шляхетної української культури. У європейському контексті, світовому.

Зал слухав «Хорею Козацьку» стоячи...


- А чи легко було знайти цих музикантів-однодумців? Чи змінювався склад гурту з часу його створення у 2005 році?
- Особливістю нашого колективу є те, що кожен його учасник не тільки чудовий вокаліст, а ще й професійно грає на музичному інструменті або й кількох. Ви мали змогу побачити це під час концерту. Сьогодні на сцені працювали Максим Бережнюк (духові, сопілки, флейта, вокал), Михайло Качалов (фідель, вокал), Ярослав Крисько (вокал, віуела, ударні), Сергій Охрімчук (вокал, скрипка), Северин Данилейко (вокал, віолончель). Якщо говорити про мотивації до об’єднання у “Хореї Козацькій”, то вони різні. У когось це прагнення до професійного саморозвитку, у когось, як от у Михайла Качалова, давній інтерес до світової старовинної музики, хтось зацікавився через спільну працю в інших творчих колективах. Наприклад, чудовий сучасний український композитор і поліінструменталіст Данило Перцов грав стародавню музику задовго до участі в “Хореї козацькій”, ми разом працювали в ансамблі Костянтина Чечені. І події часів Помаранчевої революції, і наша співпраця надихнули його повірити в те, що українська стародавня музика дійсно цікава людям і її варто поширювати. Зараз Данило активно працює як композитор, тому має перерву у виступах з нами.

Але те, як вона складеться, напряму залежить не тільки від суспільних обставин та твого особистого вибору, а й від людей, які стрінуться на шляху. Це засвідчує  і життя Тетяни Савеліївни Підгайської (Комаш). Вона народилась на Гомельщині, у селі Мокіш Хойніцького району 27 вересня 1926 року. Була ще дівчиною-підлітком, коли почалась війна, яка принесла їй страх, страждання і довгу розлуку з рідним домом -  остарбайтерську працю в далекій Німеччині. Спогади Тетяни Савеліївни, з якими нині пропонуємо ознайомитись читачам - правдива розповідь живого свідка історії.

Нині Тетяна Савеліївна Підгайська серед тих наших земляків, заради яких Рівненський відокремлений підрозділ ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність» втілює проект «Служба медико-соціальної допомоги на дому, організація зустрічей та дозвілля 20 жертв націонал-соціалізму у Здолбунові та Переяслав-Хмельницькому». Його фінансує німецький фонд «Пам’ять, відповідальність, майбутнє». Жінку постійно у межах проекту навідують волонтери, медичний і соціальний працівники Рівненського ВП ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». Нині Тетяна Савеліївна Підгайська серед тих наших земляків, заради яких Рівненський відокремлений підрозділ ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність» втілює проект «Служба медико-соціальної допомоги на дому, організація зустрічей та дозвілля 20 жертв націонал-соціалізму у Здолбунові та Переяслав-Хмельницькому». Його фінансує німецький фонд «Пам’ять, відповідальність, майбутнє». Жінку постійно у межах проекту навідують волонтери, медичний і соціальний працівники Рівненського ВП ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». На знімку -  керівник названого вище проекту Л. Д. СУКОВАТА та гості-доброчинці з міста Катвейк (Нідерланди) під час зустрічі з Т. С. ПІДГАЙСЬКОЮ.

- Моє рідне село дуже мальовниче. Вулиця, на якій мешкали, одним кінцем виходила по-суті в ліс. Простір… Мали великий садок. Батько висадив його так, щоб нам, дітям, було де бігати й гратися. Нас підростало семеро сестер і братів. До війни не бідували - батько мав престижну роботу, працював бухгалтером. Ми ходили до школи, а після уроків допомагали батькам по господарству. На селі клопотів завжди багато, треба трудитися - інакше не проживеш. Я, навчаючись у школі, відвідувала чи не всі гуртки, які там діяли. Тож до війни уже багато чого вміла.


З двадцять восьмого листопада для православних вірян розпочався особ­ливий період - Різдвяний піст. Триватиме він сорок днів і завершиться шостого січня з появою на небі першої зірки - у Святвечір, коли українці зберуться родинами за кутею в очікуванні світлої новини про народження Христа-Спасителя. Про те, чим є піст по своїй суті, як правильно й треба під час нього поводитись, а як чинити не  варто, нашим читачам погодився розповісти ієрей Миколай (Черняк), клірик здолбунівського Свято-Петро-Павлівського храму УПЦ КП.

- Отче, наскільки строгим є нинішній піст?
- Згідно з канонами Церкви, Різдвяний піст є більш послабленим, ніж Великий. Чому? Бо нині по суботах та неділях вірянам дозволяється споживати рибу. Під час Великого посту вживати її можна було лише у Вербну неділю і на Благовіщення.
- Чому тривалість Різдвяного посту становить саме сорок днів?
- Це запитання віряни задають доволі часто. Тривалість Різдвяного посту символічна. Це прообраз того, як Мойсей у Старому Завіті сорок днів постив перед тим, як отримати від Бога десять заповідей. Так само й ми постимо сорок днів, бо маємо зустріти народженого Спасителя, який дасть нам Нову Заповідь, ті заповіді, які не були в Старому Завіті.

Гостей свята вітають вихованці садочка

Одному з найбільших садочків Здолбунова виповнилося сорок років. З дня відкриття у садочку трудяться його завідуюча Тетяна Леонідівна Назаренко та чимало інших працівників. Випускниками «Ладоньок» стали вже майже п’ять тисяч вихованців. Колектив садочка і далі плідно й натхненно працює над вихованням дошкільнят.

Свято з нагоди ювілею «Ладоньок» відбулося шістнадцятого листопада. Того дня у дошкільний навчальний заклад завітало багато запрошених гостей. Були серед них випускники різних років, представники влади та депутати різних рівнів. Кожен з них мав можливість привітати колектив садочка. Окрім приємних слів, подяк та подарунків, чимало педагогів отримали почесні грамоти за вагомий внесок у розвиток освіти, професіоналізм та сумлінність у трудовій діяльності.

Колектив ДНЗ «Ладоньки»


Сорок років на посаді керівника - це довгий і не зав­жди легкий шлях. Проте Тетяна Леонідівна жодного дня не жалкувала, що обрала саме такий. Вона пригадує, коли закінчувала інститут, то один з викладачів зазначив, що з неї вийде хороша завіду­юча. Але тоді вона про це й не думала.

Тетяна Леонідівна Назаренко

 


- Після закінчення Рівненського педагогічного інституту трохи пропрацювала викладачем у Немирівському педучилищі, а потім повернулася з сім’єю до Здолбунова. І тодішній заступник райради запропонував посаду завідуючої. Мені якраз виповнилось 25. Я не знала, що буду робити з таким великим садочком, це ж купа справ, було трохи страшно… Але помаленьку все пішло, - розповідає завідуюча. І зізнається: якби час повернути назад, то обрала б цей шлях знову, бо робота їй до душі. Хоч у деяких моментах важко бути керівником, особливо господарем-жінкою, адже всяке трапляється. І труби може прорвати, і води чи опалення не стати серед зими. Також, за словами Тетяни Леонідівни, важливо вміти керувати колективом, зважати, що кожен працівник має свій характер. Тож вона ніколи не опускає рук, має прекрасний девіз: «Колектив такий, який його керівник».

Два свята, День працівників сільського господарства та обжинки, гучно відгуляли у Глинську минулої неділі. Влаштували чудовий захід з розвагами для дітей та концертом для сельчан ФГ «П’ятигірське» та ПСП ПП «Здолбунівське».

Ще зранку у приміщенні сільського будинку культури дітей розважали запрошені з Рівного аніматори. Під час програми «Фіксики в гостях у друзів» вони грали з малечею у веселі ігри, танцювали, відгадували загадки та показали захопливе бульбашкове шоу. Згодом тут же відбувся святковий концерт, який зібрав повен зал глядачів. Між виступами місцевих артистів - гуртів «Калинонька», «Швагри мирові» та сольних виконавців - для присутніх провели розіграш лотереї. Тож на тих, хто зареєструвався і отримав щасливий номер, чекали такі приємні призи, як запаси гречки, пшениці та кукурудзи, вирощеної на полях ФГ «П’ятигірське», а також фен для волосся, чайник, різноманітне кухонне приладдя, продукти. Головним призом став мішок цукру. Провели святкову лотерею заступник голови ФГ «П’ятигірське» Ольга Кулай та інженер-землевпорядник Катерина Блащук. Вони ж були відповідальними за організацію та проведення святкових заходів.


Також під час свята вручили відзнаки аграріям району. Зокрема грамотами Глинського сільського голови нагородили генерального директора ПП «Компанія «Автоленд» Станіслава Середюка, директора ПСП ПП «Здолбунівське» Пет­ра Кравчука, голову ФГ «П’ятигірське» Юрія Казмірчука, голову ФГ «Орхідея-М» Валерія Назаревича, голову ФГ «Дім хліба» Миколу Свірчука, голову ФГ «Компроміс» Олега Болотнюка, керуючого відділком ПСП ПП «Здолбунівське» Миколу Вербицького.
Як зазначив Юрій Казмірчук, таке свято планують відтепер проводити щороку.


– Цьогоріч ми разом з нашим дуже хорошим сусідом ПСП ПП «Здолбунівське» вирішили започаткувати святкування обжинок та Дня працівника сільського господарства у Глинську. Відроджуємо стародавні звичаї і відзначатимемо це свято щороку. Хочемо подякувати вам, дорогі наші працівники, за роботу. Низький уклін вам. Зі святом! – зазначив Юрій Казмірчук.
А Петро Кравчук наголосив, що й надалі у господарстві допомагатимуть сільській громаді.

Щороку в четверту суботу листопада в нашій країні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Нині маємо гіркі 85-ті роковини трагедії України - Голодомору 1932-1933 років.

По всій країні відбуваються масштабні меморіальні заходи під гаслом «Ми пам’ятаємо! Ми сильні!». Адже за час геноциду померло майже чотири мільйони українців, а кількість ненароджених становить понад шість мільйонів людей. Двадцять чотири країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Тому не тільки в нашій державі, а й за її межами першого вересня стартувала Міжнародна акція «Запали свічку пам’яті», яка упродовж 85-ти днів проходить у 85-ти куточках світу. Головна мета цієї акції - об’єднати українців усього світу та іноземних громадян задля пам’яті про один з найбільших злочинів ХХ століття. Акції єднання відбуваються щодня у різних містах та країнах світу, а завершаться у Києві в День пам’яті жертв голодоморів.
У Здолбунові скорботний захід відбудеться у суботу, 24 листопада, біля пам’ятного знака Жертвам голодоморів та політичних репресій, що по вул. Грушевського. Початок о 15.30. Цього ж дня о 16.00 жителі нашого району долучаться до акції «Запали свічку пам’яті».

Тарас БІЛЬЧУК

П’ять років минає відтоді, як на київському Майдані спалахнули постріли. У ті трагічні дні беззбройних людей, які відстоювали європейські цінності, поливали крижаною водою, викурювали вогнем і димом. Врешті Майдан омили кров’ю. Усе, що відбувалося тоді в центрі столиці України, яскраво передає світлина, яка на шпальтах різних видань облетіла весь світ. На ній - закривавлене чоло мужнього чоловіка. Це фото стало своєрідним символом Майдану, як і сам герой знімку. Та чи впізнав хто у ньому Тараса Більчука - нашого земляка, художника родом з села Коршів?

Тарас Миколайович Більчук - не тільки талановитий, всесвітньо відомий художник, а й видатний громадський діяч, щирий пат­ріот своєї держави. Під час навчання у Львові він був одним з ініціаторів заснування «Студентського братства». У 1990-му дванадцять днів голодував в ході відомої «Революції на граніті».
Бажання відкрити для себе світ за межами України спонукало молодого художника переїхати до США. Там йому вдалося створити власну студію «Vision &Art». В Америці Тарас Більчук провів понад десять років, але навіть там намагався у своїй творчості висвітлювати історичні події української землі. Мистецькі справи художника в Америці йшли досить вдало - картини замовляли і купували, організовували виставки та покази його робіт. І все ж бажання повернутися до рідної країни не полишало художника. Він говорив: «Я ніколи не вважав Америку своїм новим домом. Я був душею в Україні. Всі ті 13 років я мешкав у США тимчасово, адже завжди хотів додому».

Ганна ПУШКА зі своєю доглядальницею Надією МОХНАЧУК

Щоразу вражає і водночас радує, коли чую, що хтось відсвяткував чи готується відзначати своє 100-річчя. Цей ювілей, цю подію можна назвати найвеличнішою в житті людини. І не тільки її самої, а й  усіх її рідних, друзів, місцевої влади і держави в цілому.

Дуже приємно писати, що 2 грудня 2018 року свій ювілей, свій сотий день народження святкуватиме підопічна КЗ «Здолбунівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів» Ганна Степанівна Пушка. Вона прожила дов­гий і тяжкий вік. Це сьогодні її життя - прості будні підопічної будинку-інтерату: підтримка та кваліфіковане обслуговування з боку молодшого медичного персоналу, медсестер і лікарів; поживне харчування; забезпеченість предметами побуту й одягом. Бо держава дбає про людей, які перейшли на повне державне утримання, і виділяє необхідні для цього кошти. Але так у долі нашої ювілярки було не завжди.


Народилась Ганна Степанівна у 1918 році в селі Мала Глушиця Куйбишевської області Росії. Жінка жартує, що було це «ще за царя Гороха». Утім, часи тоді були буремні: перемогли, знищивши царську родину, більшовики. Загалом історичні події постійно впливали на її долю та й життя всієї їхньої родини, яку «кидало» з країни в країну.
Так, у 1921 році, після підписання «Ризького миру», батьки Ганни Степанівни опинилися в селі Осова Влодавського р-ну польської держави. Тож 4-класну освіту жінка здобувала в польській школі. Але й нині з великою пошаною згадує свою першу вчительку - Клементину. Розповідає, що була вона інтелігентною, порядною, витриманою, доброю і дуже розумною. Навчала тоді два класи до обіду, а два по обіді.

Як обмежує воєнний стан права громадян?

 379742 1

Воєнний стан  — це особливий правовий режим, що вводиться в країні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності, її територіальній цілісності.

Верховна Рада України затвердила указ президента Петра Порошенка про введення воєнного стану з 28 листопада. Триватиме він 30 днів, тобто до 27 грудня. Цей законопроект підтримали 276 депутатів.

Президентом було запропоновано запровадити воєнний час не по всій території України, а лише в десяти областях. До цього переліку ввійшли: Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Луганська, Донецька, Сумська, Харківська, Чернігівська, Вінницька області.

Президент підкреслив, що обмежувати права громадян влада буде лише у випадку наземної російської воєнної агресії.

Можливі обмеження

В умовах воєнного стану широкі повноваження отримують силовики. Військове командування може обмежувати пересування громадян та залучати до суспільно корисних робіт, наприклад пильнувати порядок на вулиці, або залучати до роботи оборонного характеру.

Під час воєнного стану не можна проводити мітинги та масові страйки.

Може бути запроваджена комендантська година, особливий режим в’їзду та виїзду в населені пункти, обмеження пересування громадян, та рух транспортних засобів.

Нова військова влада має право перевіряти документи, а в разі потреби проводити огляд речей, транспорту, багажу, службових приміщень і житла громадян. У разі необхідності, закон дозволяє відчужувати будь-яке майно для воєнних потреб, те саме стосується бізнесу.

Воєнний стан передбачає контроль над усіма телерадіоорганізаціями та видавництвами з метою проведення роз’яснювальної роботи серед військових і цивільного населення. У разі потреби може бути відключення теле- і радіомереж, та будь-яких інших засобів зв’язку.

Якщо будь-яку партію чи громадську організацію влада запідозрить в антиукраїнській діяльності, режим воєнного стану передбачає її негайну ліквідацію.

Примусової мобілізації до війська поки що не буде.

Воєнний стан скасовується після закінчення строку, на який його було введено, або окремим указом президента про скасування воєнного стану. За часи незалежності в Україні ще ніколи не вводили воєнний стан.

 

Дев’ятого листопада відзначають День писемності та мови. Згадують у цей день автора «Повісті временних літ» преподобного Нестора Літописця, який стояв біля витоків української писемності, був послідовником Кирила і Мефодія, а також першим істориком Київської Русі.

День української писемності та мови в Україні святкується 9 листопада щорічно, починаючи з 1997-го. Відповідний указ про встановлення свята підписав президент Леонід Кучма.
Віднедавна прищепилася й діє корисна традиція: у цей день високопосадовці, депутати та усі охочі пишуть загальнонаціональний диктант та перевіряють свою грамотність. Щороку до цієї традиції долучаються і наші здолбунівські посадовці, а найбільше освітяни. Офіційне гасло цьогорічного заходу – #пишеморазом. Воно підкреслює основну мету диктанту: єднання навколо мови. Радіодиктант можна писати і дистанційно. І це не просто засіб перевірити свою грамотність, а насамперед масштабний національний флешмоб. Торік свої диктанти надіслали на перевірку 28 999 учасників. Жодної помилки не зробило 123 учасники.

Учасники колективу «No name»

Першого листопада учасники танцювального колективу сучасної хореографії «No name» здобули відзнаки Міжнародного фестивалю «Alfa fest Prague», що проходив у столиці Чехії Празі.
Участь у конкурсі взяли 110 колективів. Усього на фестивалі було два гран-прі. Одне з них здобула старша група колективу. Натомість молодша посіла друге місце.
До складу «No name» увійшли танцюристи з різних куточків Рівненщини: Здолбунова, Рівного, Дубно, Зорі, Кустина та Клеваня. Усього честь України та рідних населенних пунтів відстоювала 21 дитина. Зі Здолбунова у старшій групі танцювали Ангеліна Польова, Оля Кіпоренко та Вероніка Остроголова, у молодшій – Вікторія Мельничук, Михайло Антонюк і Артем Антонюк.
У ніч, коли танцюристи поверталися з Чехії, батьки влаштували для них сюрприз: зустрічали їх з автобуса з синьо-жовтими кульками, квітами й вигуками «Вітаємо!» поблизу торгових цент­рів на вулиці Макарова в Рівному.

Зліва направо: Ебігейл Точалавскі,
Лілія Карпенко та Оксана Яременко

Минулого тижня у Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва відбулася прес-конференція з волонтеркою з Корпусу Миру США в Україні Ебігейл Точалавскі. Дівчина приїхала у місто наприкінці минулого місяця і проведе тут два роки. Протягом цього часу Ебігейл займатиметься розвитком молоді та вчитиме місцевих жителів англійської мови.

Представляла волонтерку здолбунівській спільноті виконавчий директор молодіжної громадської організації Християнська спілка молоді (YMCA) Здолбунова Оксана Яременко. Адже саме на запрошення цієї організації прибула Ебігейл Точалавскі. Вона працюватиме у проекті «Молодіжний розвиток». До Здолбунова за цією програмою волонтер Корпусу Миру приїздить вперше. До цього в нас працювали чотири волонтери-викладачі, які навчали учнів Здолбунівської гімназії англійської мови.

Під час зустрічі з волонтеркою


– Ми подали заявку до Корпусу Миру США ще минулого року. Проте тоді волонтерів приїхало мало, трохи більше сімдесяти. Як потім нам розповіли, достойного кандидата для нас не знайшли. Цього ж року приїхало 135 волонтерів. До нас потрапила Ебігейл із дуже хорошою для нас програмою. Я рада, що наша організація, наше місто має ще одного волонтера з Корпусу Миру США, – зазначила Оксана Яременко.
Приїхала до України 22-річна Ебігейл Точалавскі з Америки ще в липні цього року. Вона пройшла інтенсивний тримісячний курс вивчення української мови, культури та навчальних методик, а також ознайомилася з особливостями професійної діяльності та життя в Україні. По чотири години щодня вивчала вона нову для себе мову. Тож тепер непогано розуміє українців, намагається нашою мовою послуговуватися – говорити та читати. А перед тим, як приїхати до Здолбунова, у Києві, разом із рештою новоприбулих волонтерів з Америки, Ебігейл склала урочисту присягу. Адже для волонтерів перебування в Україні – це не просто робота. У Корпусі Миру її називають службою.

2016 р. Яремче. «Здолбунівські дзвіночки»
з членами журі фестивалю «Козацька родина»

Кожен виступ зразкового аматорського дитячого вокального ансамблю  “Здолбунівські дзвіночки” БКЦ - неповторна зустріч з піснею, яка нікого не залишає байдужим. Цей творчий колектив своїм співом може задати тон і атмосферу будь-якому з місцевих концертних, фестивальних чи урочистих дійств. Ансамбль вирізняють особлива харизматичність, яскравість та самобутність. Юним артистам щоразу вдається захопити глядачів з першої ноти, вони вражають своєю світлою щирістю. Пісні “Здолбунівських дзвіночків” хвилюють і зворушують.

Тривають зйомки для телеканалу «Рівне-1»

Назву ансамблю “підказала” пісня
На сьогодні у складі ансамблю “Здолбунівські дзвіночки” три групи учасників різного віку - молодша, середня і старша. Це діти від 4 до 16 років. Більшістю дів­чатка, хоча є й вокалісти хлопці. Загалом у колективі зараз займається понад тридцять юних співаків зі Здолбунова, Здовбиці та Богдашева.
Свої перші кроки на творчій ниві “Здолбунівські дзвіночки” зробили не так і давно, у 2010 році. Незмінним художнім керівником, як, власне, й ініціатором створення цього дитячого вокального колективу, є Антоніна Василівна Шеретюк. Назвою та гімном ансамблю стала пісня її авторства “Здолбунівські дзвіночки”.
- В ансамблі у нас займаються талановиті й працелюбні діти. Багато хто з них навчається ще й у музичній школі. Вже маємо й випускників колективу, з ними охоче підтримуємо дружні контакти, - розповідає Антоніна Василівна. - Основну увагу приділяємо насамперед ансамблевому, хоровому співу, але й надаємо можливість ширше проявити себе на сцені учасникам, які вирізняються серед інших, наприклад музичним слухом чи голосом, і прагнуть лідерства. Такі діти завжди є у всіх групах, і їм довіряємо бути солістами. На сьогодні це Анастасія Семенчук, Каріна Мохначук, Всеволод Сєвцов, Соломія Тихончук, Вероніка Носальська, Анастасія Юр’єва, Софія Стирник, Богдана Степанчук, Ірина Довгаль та інші.

Під час репетиції

Тамара ЛУК’­ЯНЧУК

Нещодавно мізочани щиро вітали свою односельчанку Тамару Феодосіївну Лук’янчук з високою нагородою - «Орденом матері бійця АТО» від Всеукраїнського об’єднання громадян «Країна» та отриманням Подяки з військової частини, де служить її син Сергій. У цій Подяці зокрема йдеться: «Командування та особовий склад військової частини [][][] висловлюють Вам щиру вдячність за виховання сина, який чесно і сумлінно виконує свій військовий обов’язок із захисту суверенітету і територіальної цілісності України.

Сергій – гордість мами і земляків


Своєю нелегкою службою він гідно примножує ратну славу поколінь захисників рідної землі, підтримує високий авторитет Збройних Сил України.
За час служби Ваш син зарекомендував себе як дисциплінований і працьовитий військовослужбовець, свято і непорушно дотримується Конституції України, віддано служить українському народові.
Командуванням частини та підрозділу Ваш син неодноразово був заохочений за самовіддану працю, вміле виконання завдань, зразкову військову дисципліну.
Вірю, що Ваш син і надалі зберігатиме вірність Військовій присязі, докладатиме всіх зусиль для надійного захисту нашої держави.
Велике Вам спасибі за вміле виховання сина!
Бажаємо Вам доброго здоров’я, родинного затишку та злагоди!
Командир військової частини [][][] підполковник В. І. Волощук».
Сергій народився 27 травня 1981 р. у селищі Мізоч. По тому у 1998 році закінчив Мізоцьку середню школу та вступив до залізничного професійно-технічного училища, щоб здобути професію помічника машиніста.

Кожен з нас у певний період свого життя стикається з питанням щодо оформлення своїх спадкових прав. Що головне потрібно знати при оформленні спадщини.
Спадкування будь-якого майна здійснюється за законом або за заповітом.
Що стосується спадкування за заповітом, то тут зрозуміло, що спадкоємця визначає заповідач у своєму заповіті, в той же час він може визначити і декількох спадкоємців, визначаючи при цьому і майно, тобто кому саме і що саме він заповідає, або включити до спадкового майна за заповітом усе належне йому майно. Заповіти мають право посвідчувати як нотаріуси, так і уповноважені особи органів місцевого самоврядування. Варто також враховувати, що заповідач може складати необмежену кількість заповітів, в такому випадку «діяти» буде останній заповіт, який відміняє попередні заповіти повністю, або в тій частині, в якій їм суперечить.

П’ятого жовтня 2018 року набрала чинності Постанова КМУ від 03.10.2018 № 798 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302».
Отож, внесено зміни та доповнення до ряду пунктів Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою КМУ № 302 від 25.03.2015 р.
На сьогодні громадяни мають можливість за бажанням вклеїти фотокартку до паспорта-книжечки по досягненні 25- та 45-річного віку і така послуга надається підрозділами Державної міграційної служби та центрами надання адмінпослуг. Таким чином, як і раніше, після досягнення 25- та 45-річного віку особа самостійно вирішуватиме, чи вклеїти фото до паспорта у формі книжечки, чи оформити ID-картку.

Найдовше безперервне читання в Острозькій академії 
Найдовше безперервне читання в Острозькій академії занесене
до «Книги рекордів Гіннеса»

Так влаштована людина, що їй завжди цікаво знати все. Особливо про усілякі досягнення, незвичайні рекорди. Мабуть, саме тому Книга рекордів Гіннеса уже десятки років є однією з найпопулярніших у світі.

Дев’ятого листопада у всьому світі відзначають День однієї з найвідоміших книг світу – “Книги рекордів Гіннеса”.
Ідея заснування подібної збірки належить Х’ю Біверу. Він хотів створити для відвіду­вачів ірландських та британських пабів авторитетне джерело, щоб вирішити їх суперечки щодо того чи іншого рекорду. Втілили ідею у життя завдяки Крісу Чатевею і братам Мак-Уайртерам, які і почали збирати перші рекорди завдяки агентству з дослідження фактів. Уперше знамениту книгу опублікували у 1955 році – на замовлення ірландської броварні “Гіннес”.

Нещодавно у м. Миколаїв відбувся чемпіонат України з важкої атлетики серед юнаків до 15 років. Рівненську область на цих змаганнях представляли чотири вихованці ДЮСШ Здолбунівської районної ради.
Уперше в чемпіонаті такого рівня брав участь і юний важкоатлет зі Здолбунова, дев’ятикласник міської ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 Ігор Кулеша. Виступаючи у ваговій категорії до 96 кг і проявивши бійцівський характер, він продемонстрував відмінний результат: в сумі двоборства підняв вагу 215 кг і виграв золоту медаль чемпіона України.
Важко далася бронзова медаль учневі 8 класу Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, кандидату в майстри спорту Максиму Демчишину. У ваговій категорії до 55 кг виступало 36 важкоатлетів, суперники нашого земляка були на два роки старші від нього. Але незважаючи на юний вік, Максим засвідчив зрілу спортивну майстерність. У ривку він вирвав штангу вагою 79 кг (рекорд України для юнаків до 13 років), а в поштовху - 100 кг і посів третє призове місце.
Залікові очки команді Рівненської області принесли учні Здолбунівської гімназії - дев’ятикласники Василь Устименко (четверте місце) та Павло Крашановський (дванадцяте місце).
За інформацією відділу у справах молоді та спорту
Здолбунівської РДА

Нещодавно у Львові проходив відкритий Кубок міста Львів з важкої атлетики. У змаганнях взяли участь і три важкоатлети зі Здолбунівщини. Нещодавно у Львові проходив відкритий Кубок міста Львів з важкої атлетики. У змаганнях взяли участь і три важкоатлети зі Здолбунівщини. У ваговій категорії до 55 кг золоту медаль та кубок здобув учень Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, кандидат у майстри спорту Максим Демчишин, який у сумі двоборства підняв 175 кг. У ваговій категорії до 73 кг перше місце зайняв майстер спорту України з важкої атлетики Віталій Смочек, який у сумі двоборства зумів підняти 280 кг.У ваговій категорії до 81 кг переміг досвідчений важкоатлет, майстер спорту України Сергій Смочек. У ривку він підняв штангу вагою 130 кг, у поштовху 172 кг, в сумі двоборства – 302 кг.Підготували спортсменів тренер-викладач з важкої атлетики, майстер спорту України з важкої атлетики Дмитро Марчук та заслужений тренер України з важкої атлетики, майстер спорту з важкої атлетики Володимир Гордійчук.