
Успіння Пресвятої
Владичиці Богородиці є дванадесятим святом, під час якого згадують упокоєння,
воскресіння та прославлення Матері Божої. За переказами, Божа Мати часто
молилася на Єлеонській горі – місці вознесіння сина. Одного разу вона побачила
архангела Гавриїла, який повідомив її, що через три дні закінчиться її земне
життя. Христос чекає на неї у своєму царстві небесному, де вона буде з ним
довічно. На підтвердження своїх слів він вручив Богоматері гілку райського
фінікового дерева – символ нетління та благодаті.
Вона просила не
сумувати, а радіти з приводу її Успіння, тому що перед лицем Сина обіцяла не
залишати світ і після смерті. Богородиця заповідала, щоб її тіло поховали біля
підніжжя Єлеонської гори, де покояться її рідні. Перед кончиною Божа Матір
виявила бажання побачити всіх апостолів, і Бог здійснив чудо: над домом нависло
багато хмар, на яких із різних країн зібралися апостоли. Вони були самі
здивовані тим, що сталося. Богородиця благословила кожного з учнів Христа й
таємниче повідомила, що вони не побачать її після Успіння з волі Господа.
У призначений архангелом день перед Богоматір’ю та апостолами з’явився
Христос із великою кількістю небесних сил і пророків, які писали про неї.
У Гефсиманії тіло Божої Матері поховали в печері, вхід до якої був
завалений величезним каменем. Апостоли біля гробниці пробули три дні. На третій
день прийшов апостол Фома, який не зміг бути на погребінні і не одержав
благословення Богоматері. Він був дуже засмучений з цього приводу. Співчуваючи
Фомі, апостоли вирішили відкрити гробницю. Але, відваливши камінь в печеру, вони
побачили, що гробниця порожня, у ній були лише погребальні покривала. Того ж дня
увечері, під час обряду переломлення хліба в пам’ять про померлу, апостоли
побачили Богородицю, яка їм сказала: «Радійте! Я з вами назавжди»...
У
народі це свято називають Перша Пречиста. Протягом осіннього періоду їх три:
«Перша Пречиста (28 серпня) жито засіває, друга (21 вересня) – дощем поливає, а
третя (14 жовтня) - снігом покриває».