За даними ЮНЕСКО, у світі існує 6000 живих мов. І половина з них уже на межі зникнення. 96% мов використовує тільки 4% населення. 80% африканських мов не мають писемності. Тож саме з метою сприяння збереженню мовної різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн, зближенню культур і їх активній взаємодії, зокрема, в мовних питаннях, оскільки саме мови вважаються важливим інструментом розвитку духовної спадщини планети, ЮНЕСКО на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови і визначити датою його першого відзначення 21 лютого 2000 року.
Свято це мало, на жаль, трагічну передісторію. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної, бенгальської, мови. Відтоді щороку у Бангладеш відзначають день полеглих за рідну мову. Саме ця країна і виступила з пропозицією до ЮНЕСКО заснувати Міжнародний день рідної мови.
Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим її значення не вичерпується. Бо у мові кожна нація закодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури і духовну самобутність. Мова для кожного народу стає ніби другою природою. Як великим нещастям обертається нищення природи, так cамо боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінною неповазі до батька й матері.
Збереження ж мовного різноманіття світу активно служить зміцненню солідарності і терпимості, розширенню взаєморозуміння і діалогу між народами, взаємному пізнанню їх культур і традицій, а значить - миру на планеті.
* * *
Вуста прикривши тою гілкою,
Що голуб в дзьобику приніс,
Просить посміла українською
Дать слово – вже Господь возніс
Її, стражденну, розіп’ятою;
Лоскоче дух, що пахне м’ятою,
Воскреслу пам’ять із століть.
А ще й слізьми її полить,
Тоді б таке би сталось диво,
Тоді б таке постало жниво,
Що заглушило б бур’яни.
Дай слово Богу (не мені)
Промовить щиро українською.
Вона ж співається у Вишніх,
Коли цвітуть і плачуть вишні.
Стоїть під церквою із скринькою,
На Слово просить, а в устах
Та Божа гілка золота,
Що проростає із століть;
Бог просить слова, тихо, цить…
Галина ОЛІЙНИК.
м. Здолбунів.
