О, поведи ж нас, лицарський духу,
По вільній стежці життя і руху.
На тихі води,
На ясні зорі.
І в цю велику страшну годину
З’єднай в єдину всю Україну!
Олександр Олесь
З 1999 року в Україні офіційно відзначається День соборності. Періодичні видання рясніють історичними довідками про той далекий морозяний день 22 січня 1919 року, коли на Софійській площі в Києві було проголошено Акт злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Наддніпрянської Великої України в єдину соборну суверенну державу - Українську Народну Республіку. На жаль, Акт злуки носив декларативний характер - розбудувати свою державу українцям тоді так і не судилося. Вже за кілька днів Директорія, під тиском російсько-більшовицьких військ, змушена була залишити Київ. Невдовзі молода Українська держава, оточена з усіх боків ворожими військовими потугами, впала.
Чвари між політиками, нерозуміння відповідальності моменту, важке економічне та військове становище призвели до національної катастрофи. Втрата суверенітету обернулася для українців багатомільйонними жертвами. Політичні репресії, голодомори, розстріли, розв’язана Гітлером і Сталіним Друга світова війна, локальні конфлікти від Фінляндії до Афганістану боляче зачепили кожну українську родину. Нація повинна пам’ятати про ціну втрати своєї державності.
Наш хижий сусід ніде не подівся. Москва з більшовицької імперії перетворилася на імперію Газпромівську, але, як і раніше, потребує українського гарматного м’яса для просування ідеї “Русского міра”. Наші природні ресурси, а особливо родючі землі, муляють око різним загарбникам. Проте українські вожді та вождики заради власних політичних амбіцій готові знову зіткнути українців лобами, ділячи нас на “москалів” та “бандерівців”, замість того, щоб згуртовувати націю проти зовнішніх викликів.
В силу історичних обставин, століть бездержавності, впливу культур різних завойовників українці сьогодні говорять різними мовами, належать до різних релігійних конфесій, мають різну ментальність. Але ми - одна нація, з однаковим етнічним корінням. Ми однаково радіємо перемогам українських спортсменів, однаково сумуємо через загибель українських шахтарів, разом хвилюємося за долю полонених українських моряків. І, за великим рахунком, нам нема чого ділити. І на Донеччині, і на Поділлі, і на Буковині українці хочуть вільно господарювати на своїй Богом даній землі, а не бути на ній холопами і відробляти панщину у новоспечених феодалів чи зайд-чужинців. Ми однаково хочемо чесних законів, рівних прав та свобод. Нам усім потрібна цілісна соборна держава “від Сяну до Дону”, де кожен українець міг би сказати: “Це моя країна”.
Існують речі, які об’єднують навіть непримиренних опонентів. Згадаймо хоча б той відсоток українців, який проголосував за незалежність у 1991 році. Наш народ мудрий та ніколи більше не допустить, щоб українців будь-коли розділяли державні кордони.
Юрій ПШЕНИЧНИЙ,
депутат районної ради.
