Дерманці при відзначенні 90-річчя Уласа Самчука в с. Тилявка.
У квітні 2013 року минає сто років відтоді, коли в село Тилявку Кременецького повіту, а тепер Шумського району Тернопільської області, переїхали на постійне місце проживання десять дерманських сімей. Серед тих десяти була і сім’я Олексія та Анастасії Самчуків, одним з дітей яких був Улас. Чому ж ці люди відважилися на такий непростий крок?
Коли їхати зі Здолбунова на Дермань, впадає в очі різниця в рельєфі місцевості: у Здовбиці, Уїздцях, Гільчі, Миротині поля великі, просторі, мало порізані ярами, є де розвернутися орачу і сівачу. В Дермані ж поля невеликі, густо порізані ярами, видолинками, крутосхилами. Сотні років це накладало значний відбиток на господарство дерманських селян. Населення багато, а родючої землі мало, та й вона належить здебільшого поміщику чи монастирю. Тож дерманці здавна займалися додатковими промислами: гончарством, столярною справою, ткацтвом. Але це не могло вирішити проблему малоземелля: висока народжуваніть, перенаселення, небажання селян іти у невеликі сусідні зросійщені та євреїзовані міста заставляли окремих дерманців-господарів шукати землю на стороні. В такому становищі опинився на початку ХХ соліття й батько Уласа Самчука Олексій. На хуторі Лебедщина він мав п’ять десятин землі, а більше взяти ніде. І дітей у сім’ї п’ятеро. Василь вже майже парубок, Катерина дівочиться, Улас, Федот, Василина ростуть, як з води. І що ти їм даси, як будуть одружуватися чи заміж виходити? Одну десятину. Та це ж майже жебрак!