Дерманці при відзначенні 90-річчя Уласа Самчука в с. Тилявка.
У квітні 2013 року минає сто років відтоді, коли в село Тилявку Кременецького повіту, а тепер Шумського району Тернопільської області, переїхали на постійне місце проживання десять дерманських сімей. Серед тих десяти була і сім’я Олексія та Анастасії Самчуків, одним з дітей яких був Улас. Чому ж ці люди відважилися на такий непростий крок?
Коли їхати зі Здолбунова на Дермань, впадає в очі різниця в рельєфі місцевості: у Здовбиці, Уїздцях, Гільчі, Миротині поля великі, просторі, мало порізані ярами, є де розвернутися орачу і сівачу. В Дермані ж поля невеликі, густо порізані ярами, видолинками, крутосхилами. Сотні років це накладало значний відбиток на господарство дерманських селян. Населення багато, а родючої землі мало, та й вона належить здебільшого поміщику чи монастирю. Тож дерманці здавна займалися додатковими промислами: гончарством, столярною справою, ткацтвом. Але це не могло вирішити проблему малоземелля: висока народжуваніть, перенаселення, небажання селян іти у невеликі сусідні зросійщені та євреїзовані міста заставляли окремих дерманців-господарів шукати землю на стороні. В такому становищі опинився на початку ХХ соліття й батько Уласа Самчука Олексій. На хуторі Лебедщина він мав п’ять десятин землі, а більше взяти ніде. І дітей у сім’ї п’ятеро. Василь вже майже парубок, Катерина дівочиться, Улас, Федот, Василина ростуть, як з води. І що ти їм даси, як будуть одружуватися чи заміж виходити? Одну десятину. Та це ж майже жебрак!
Олексій не чекав випадкового вирішення цієї дражливої проблеми. Шукав землю в ближніх і дальніх краях. Їздив аж до Калуги, під Смоленськ. Там землю знайшов, та й дешеву, але ж кругом чужі люди, світ зовсім відмінний від свого.
На якийсь час припинив пошуки. Аж тут напровесні 1913 року прийшов у Дермань фактор - торговий агент з Шумщини, де поміщик заборгував великі гроші і змушений був терміново продавати маєток. Олексій одразу “загорівся”, знайшов ще дев’ять дерманських господарів, які готові були розпрощатися з Дерманем і переїхати в село Тилявку. Були це Іван Криницький, Венедикт Кирилюк, Никифор Ясен, Тит Рудий, Іван Плугак, Данило Пилипчук, Микола Жив’юк, Микола Лук’янчук, Матвій Удодік. Вони продали свою землю, худобу, господарства, позичили гроші і поїхали оформляти документи на нову землю. У квітні великі валки підвод переселенців прибули на нове місце проживання. Так у Тилявці з’явилася нова вулиця - Дерманська. Олексій Самчук придбав 14 десятин землі. Хазяїн. Буде що дітям дати, коли стануть дорослими.
Люди розгосподарювалися, розжилися та кілька десятиліть не втрачали зв’язок з колись рідним Дерманем. Приваблені розповідями переселенців, у 20-ті роки ще кілька сімей переїхали в Тилявку, в тому числі сім’я рідного дядька Уласа Ялисея. Восьмирічний Улас був активним учасником переселення і потім описав ці події у романі “Волинь” та в своїх спогадах.
Час минав, змінилось кілька поколінь, в 1946 році Дермань радянська влада перейменувала на Устенське, з 1950 року в людей забрали коней в колгоспи, закрили монастир, відсутність доброї дороги через Мости, Зелений Дуб спричинила втрату зв’язків між тепер вже далекими родичами. Лише кілька сімей підтримували стосунки з тилявчанами.
Все змінилося в 1991 році з відродженням незалежності України та поширенням книг Уласа Самчука і відомостей про його життя, створенням його музеїв у Тилявці та Дермані. І ось сторіччя.
Хотілося б відзначити цю подію на рівні музеїв, шкіл, обох сіл та районів, віднайти та відродити перервані зв’язки. Тож просимо всіх, хто має далеких родичів у Тилявці, Кременці, Шумську і по всіх світах, але з цих переселенців, дати про себе знати на адресу: Дермань Друга, музей Уласа Самчука. Тел.: 58-321 або 097-443-85-51.
Федір ЄФІМЧУК,
керівник музею Уласа Самчука.
