Олексій Олексійович Дрозд - людина ще молода. Йому ледь перевалило за сорок. Але пасічник він зі стажем. Цій улюбленій справі віддав половину життя. Про власного вулика з маленькими трудівницями-бджолами мріяв ще з дитинства. Коли вчився в Кунинській школі, завжди заходив на невеличку пасіку діда по матері і там міг годинами спостерігати за злагодженою працею цих комах. Але до своєї пасіки було ще далеко. Її за всіма правилами він заснував вже після армії. Навчався навіть на курсах бджолярів у Бродах Львівської області. Перечитав гору спеціальної літератури, і тепер його важко здивувати чимось оригінальним з цієї науки. Хоча вчитися він намагається завжди. Та й своїх учнів має, серед яких і поважні діди з Уїздців, В’юнівщини, Урвенної. Вони добре знають дорогу до його рідного Коршева, бо ж не раз приходили переймати науку про життя бджолиних сімейств.
Цьогоріч медові жнива не з найкращих. Погодні умови даються взнаки. Але сім’я Олексія Олексійовича завжди з медом. Є для дітей і для чужих добрих людей, та й щось і продати залишається.
- Я люблю клопотатися біля бджіл, - каже Олексій. - Це моє найбільше захоплення. Та й взагалі люблю
поратися в домашньому господарстві.
І сказане ним видно у всьому: в акуратному подвір’ї, в облаштованій пасіці, в тому, як працюють поряд з ним дружина і дві доньки, як бігають і набирають вагу в спеціальному вольєрі на відкритому повітрі кумедні поросятка.
Словом, праця у цієї людини дає добрі плоди. Хай вони і надалі будуть вагомими. Завжди і у всьому.
На фото: Олексій ДРОЗД у своєму бджолиному господарстві. Маски він не одягає майже ніколи.
Фото Володимира ДРОЗЮКА.
