Різне

Уже традиційно у Здолбунові на автостанції відзначали День Державного Прапора України. Цьогоріч почесну місію підняття національного стяга доручили старшому солдату, учаснику АТО Олександру Повстанському із донечкою та одинадцятикласникам Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст.
№ 5, переможцям обласного та республіканського турнірів Галині Свириді та Віктору Шолудьку.
Окрім цього, керманичі міста та району урочисто вручили вісьмом шістнадцятирічним юнакам та дівчатам паспорти громадянина України. А згодом представники влади та громадськості поклали квіти до пам’ятного каменя, встановленого на честь першого в Рівненській області підняття синьо-жовтого прапора.
Фото Ірини САМЧУК.

Півтора місяця підготовки та аншлаг у залі Здолбунівського БКЦ. Уже третій рік поспіль у нашому місті обирають найкрасивішу дівчину року. Цього разу переможницею конкурсу краси та грації «Міс Здолбунів» стала здолбунівчанка Анастасія Майнгард.

Минулої суботи на сцену Будинку культури цементників вийшли десять красунь. Усі вони на початку липня пройшли кастинг та наполег­ливо готувалися до фінального виступу. Протягом цього часу дівчата брали уроки хореографії, ораторського мистецтва, вчилися надавати першу медичну допомогу, випікати смаколики, вивчали правила поведінки у надзвичайних ситуаціях, допомагали плести маскувальну сітку для воїнів на Сході України і готувати музей до відкриття нових експозиційних зал. А ще позували професійним фотографам.
Зі всім цим багажем знань та досвідом красуні показали на сцені неперевершене шоу. Всього п’ять разів у чотирьох образах виходили на сцену дівчата. Спершу вони розпалили пуб­ліку чуттєвими танцями в чорних маленьких сукнях, згодом дефілювали у стильних куртках від відомого на весь світ дизайнера Фелікса Родіонова, перевтілились у милих дівчаток в дизайнерських піжамах, а також продемонстрували граційність під час виходу у вечірніх сукнях та ерудованість у відповідях на запитання журі.

Триває розширена нарада керівників закладів освіти району.

Триває розширена нарада керівників закладів освіти району.

Освітяни Здолбунівщини підбили підсумки минулого навчального року та вели мову про готовність до нового. І робили це не як зазвичай - на районній конференції педагогічних працівників району, а на розширеній нараді керівників закладів освіти за участю представників від місцевих влади, відділу освіти і райметодкабінету, ради профспілки освітян. Відбулося це засідання 29 серпня на базі Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 6.

Черговий навчальний рік для когось зі школярів нашого району розпочнеться першого, а для когось і третього вересня - за вибором освітнього закладу, який вони відвідують. Для всієї освітянської спільноти він буде означений новими викликами й випробуваннями, адже триватиме реформування української освіти, що є по суті проектуванням майбутнього нашої країни, бо саме школа формує мислення юних, тих, кому невдов­зі доведеться взяти на себе відповідальність за подальший розвиток держави. Крім того, саме з початком 2018-2019 навчального року стартує і ключова реформа - Нова українська школа (НУШ). Головна її мета створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, а ще й вміння їх застосовувати. Отож, спільне завдання освітян зробити школу відкритою, цікавою та сучасною. Перейти до школи компетентностей, в якій дитина - індивідуальність, учитель - вмотивований, а батьки - партнери педагогів у навчально-виховному процесі.
На Здолбунівщині, запевняють у відділі освіти, Нова українська школа прийде у кожний навчальний заклад, незалежно від його розташування. У нашому районі ця реформа насамперед стосуватиметься 837 першачків, які навчатимуться у 47 класах, та їхніх вчителів і батьків.

Управління Державної казначейської служби Украї­ни у Здолбунівському районі Рівненської області доводить до відома платників податків району Рівненської ОДПІ ГУ ДФС (Здолбунівське відділення), фінансового управління Здолбунівської районної державної адміністрації та інших органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, що з 2 липня 2018 року функціонує централізована модель виконання дохідної частини бюджетів, відповідно до якої були відкриті нові рахунки для сплати податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів на балансі центрального апарату Казначейства (МФО – 899998).
Державною казначейською службою України встановлено перехідний період функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів, протягом якого залишилися активними старі рахунки, які відкриті на балансі Головних управлінь Казначейства в областях та м. Київ.
Наголошуємо, що граничний термін перехідного періоду функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів закінчується 10 вересня 2018 року.
З 11 вересня 2018 р. податки і збори до бюджетів, які сплачуватимуться платниками на «старі» рахунки, будуть повертатися їм як нез’ясовані надходження.
Враховуючи зазначене, з метою уникнення недоїмки та податкового боргу зі сплати податків, зборів і платежів до державного та місцевих бюджетів наголошуємо на необхідності сплати на нові реквізити рахунків, які відкриті на балансі центрального апарату Казначейства (МФО – 899998) в повному обсязі.
Реквізити діючих рахунків для зарахування податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів розміщені на Веб-сторінках Казначейства та Головних управлінь Казначейства в областях та м. Києві.

У зв’язку з випадком АЧС 27.08.2023 року було проведено позапланове засідання ДНПК при райдержадміністрації та ухвалено рішення № 10 від 27.08.2023 року «Про оголошення неблагополучного пункту (спалаху) щодо африканської чуми свиней, встановлення зони захисту і зони нагляду та затвердження Плану заходів щодо недопущення поширення та ліквідації захворювання АЧС у неблагополучному пункті (вогнищі) індивідуального селянського господарства в с. Копиткове Копитківської сільської ради, зоні захисту та зоні нагляду».
У с. Копиткове необхідно забезпечити забій усіх клінічно здорових свиней, яких утримують у підсоб­них індивідуальних господарствах громадян. Через стійкість збудника АЧС м’ясо з таких тварин необхідно переробити на тушкованки. Заморожувати та засолювати – заборонено. Також заборонено ввезення чи вивезення з господарств усіх форм власності живих свиней, продукції з них протягом 40 днів з дня проведення дезінфекції в спалаху (неблагополучному пункті).

Здолбунівчанка Анастасія Бондар захоплюється велопрогулянками з дитинства. Спершу мала триколісний велосипед. Потім, її вже трішки старшу, вчив їздити на ровері тато. Нині ж має «дамку», на якій катається чи не щодня.
На цьому ж дамському велосипеді на День державного прапора України студентка-першокурсниця подолала 4 км разом з іншими учасниками патріотичного велопробігу.

 


- Чесно кажучи, як бачила в Інтернеті повідомлення про якісь зустрічі, змагання чи турніри, я не сильно на них зважала, просто гортала новини далі. Звісно, читала, але бажання брати участь у якихось заходах просто не виникало. На велопрогулянку мене «підбили» друзі із «ЗЕленого газОНу». І я дуже задоволена, – ділиться враженнями дівчина.

Фермерське господарство «П’ятигірське» з тих орендарів, які свідомо беруть на себе відповідальність дбати про тих людей, котрі віддали свої земельні паї в оренду. На території Малошпаківської сільської ради (села Заріцьк, Шпаків, Підгірці, Гуменники) це підприємство орендує 1060 гектарів орної землі. І селяни на орендаря не нарікають, і місцева влада задоволена, бо при будь-якій потребі чи у скрутній ситуації вона має до кого звернутися за поміччю.
Цієї неділі у селі Заріцьк Рівненського району фермерське господарство «П’ятигірське» організувало Свято жнив. На свято прибули з півтори сотні людей – місцевих мешканців та гостей. Серед них місцева інтелігенція – духовенство та учителі.

 


Розпочалося свято з урочистого внесення пишного запашного хліба – святкового короваю, спеченого з нового урожаю. Мить особливо бентежна, адже скільки праці на це покладено, аби бути з хлібом на весь рік до наступного урожаю.
З вітальним словом до громади звернулися заснов­ники фермерського господарства «П’ятигірське» Станіслав Олегович Середюк та Ігор Юрійович Середюк. Виступив і сільський голова Михайло Федорович Войтович. Зі словом вдячності та подячною молитвою виступили представники духівництва, адже на понад 100 тисяч благодійних пожертв виділило фермерське господарство «П’ятигірське» на місцевий храм.

27 річницю незалежності своєї держави відзначаємо цьогоріч. Саме в такому віці люди самовизначаються остаточно з визначальними цінностями й пріоритетами задля впевненої й успішної реалізації своїх знань, умінь, талантів та будують серйозні плани на життя. Саме в цьому віці молода людина створює свою сім’ю й відповідальність за своє життя бере на себе.
Проте коли для людини вік 27 років для самостійності достатній, то для країни, незалежної держави – дуже молодий. Але країна – це ми, її громадяни. Погодьтеся, часу для визначення з цінностями й пріоритетами за 27 років ми, наша провідна верства, мали достатньо. Й Україна визначилася остаточно, що її шлях не до Росії, а до Європи. Наша держава стала на шлях реформ і перетворень, щоб із посттоталітарної країни стати успішною, розвинутою процвітаючою державою. Українці поїздили по інших країнах, чимало всього побачили й вреш­ті стали приходити до усвідомлення того, що ми, українці, з-поміж інших і мудрі, й талановиті, й роботящі, й винахідливі. То чого ж нам жити другим сортом, служити обслуговуючим персоналом по чужих державах, коли ми можемо бути найкращими громадянами своєї рідної країни? Для чого нам оглядатися на всі боки, ліпити на приватні кафетерії та крамниці чужі назви, давати чужі імена своїм дітям? Адже ми – не гірші. Ми таки кращі. А головне – ми сильні, наполегливі, терплячі. Нас добре вишколило життя. Воно дало нам цінний досвід. І випробування ми пройшли такі, що навряд чи витримала б такі та ж Франція чи Італія. Тому на прорив і успіх з усіх наших негараздів ми просто приречені. У нас підростає нове покоління талановитих, освічених і дуже нетерплячих: коли ж ви, вчорашні й позавчорашні, нарешті вступитеся й пустите нас до керма?

Після відвідин у неділю чудового свята – Дня села в Озерку, виникло бажання написати про куточок рідного краю, з яким пов’язані мої дитячі спогади.

Отож, назва цього маленького села, розташованого на території Мізоцької селищної ради, походить від озерця, що в його центрі - за автобусною зупинкою.
Поблизу, на відстані трьох кілометрів, міститься село Мізочек. А якщо проминути Озерко, то за два кілометри у бік села Буща, стоїть Борщівка Чеська (ІІ).
Перші згадки про Озерко датовані 1882 роком. Однак не знаємо, чи це було село чи урочище. У 1886 році до цієї місцевості прибули чеські колоністи. Вони й заснували село Озерко, яке мало 19 дворів, і відкрили там початкову школу. На свята з сусідньої Борщівки на бричках з’їжджалися чехи до озерківської світлиці (сільського клубу), щоб зіграти у виставах та поспілкуватися. За чехів в Озерку діяли також хмілярня й крамниця.

Це місце стало чи не найпопулярнішим цього літа серед місцевих та приїжджих відпочивальників. Вода в ставку – небесно-голубого кольору, а навколо – білий берег. Хіба можна мріяти про інше? Та все це – не пляж якогось висококласного курорту за кордоном. Це – так звані Здолбунівські Мальдіви або ж, правильніше кажучи, кар’єр ПАТ «Волинь-Цемент» філії ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна». І навіть перебувати тут суворо заборонено, а не те що купатися.

А все тому, що це - виробнича зона, яку освоюють ще з 1889 року. Її передали підприємству для видобутку крейди та суглинків. Загалом зараз це 300 га землі. Через особливості технологічного процесу територія навколо всипана крейдою, що і створює ілюзію білого піску, а підземні води формують чисте озеро. Саме це і приваблює відвідувачів, які роблять фото на тлі цієї краси та викладають у соцмережі, чим ще більше приваблюють сюди людей.

переконані працівники Здолбунівського районного територіального центру
соціального обслуговування (надання соціальних послуг)

Чимало прогресивних новацій втілили там і впродовж останніх п’яти років - відколи колектив територіального центру очолив Анатолій Дмитрович ЛІЩИНСЬКИЙ (на фото).  З ним спілкуємось про найвдаліші з уже зреалізованих проектів, сьогодення терцентру та найближчі перспективи подальшого розвитку закладу.

- Анатолію Дмитровичу, ким опікується територіальний центр і скільки цих людей нині?
- Наш територіальний центр надає соціальні послуги громадянам похилого віку, людям з інвалідністю та тим, які перебувають у складних життєвих обставинах. Активні пенсіонери, одинокі літні особи, які через стан здоров’я потребують догляду вдома або в умовах стаціонарного відділення - це ті, з ким і задля підтримки кого ми працюємо. Обслуговуємо людей незахищених, малозабезпечених. Деякими послугами, як от з фізіотерапії, пропонуємо скористатись учасникам АТО.
На сьогодні підопічними територіального центру є понад три тисячі жителів Здолбунівського району. І головне наше завдання - забезпечити цих людей комплексом якісних соціальних послуг сучасного рівня і різного спрямування. Для цього функціонують п’ять структурних підрозділів терцентру, а саме: відділення денного перебування № 1 (у Здолбунові) і № 2 (у Мізочі); відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги; відділення соціальної допомоги вдома та відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання. У територіальному центрі запроваджено такі державні стандарти соціальних послуг, як догляд вдома, стаціонарний догляд, консультування, соціальна адаптація, профілактика. Але наш колектив постійно працює над розширенням спектру пропонованих підопічним послуг, удосконаленням системи їх надання, підвищенням рівня їх якості. Ми створюємо проекти, подаємо заявки на грантові конкурси, шукаємо позабюджетні джерела фінансування...

Скоро 1 вересня – День знань. Для першокласників це вступ до Нової Української школи. Для всіх інших школярів – просто початок чергового навчального року. А у батьків купа клопотів. Журналісти газети «Нове життя» побували на шкільному ринку, побачили, що там пропонують сучасним школярам.Скоро 1 вересня – День знань. Для першокласників це вступ до Нової Української школи. Для всіх інших школярів – просто початок чергового навчального року. А у батьків купа клопотів. Журналісти газети «Нове життя» побували на шкільному ринку, побачили, що там пропонують сучасним школярам.Результат побаченого на ринку тішить. Навіть коли порівняти з тим, що пропонувалося школярам п’ять років тому, то прогрес просто фантастичний. Питання, що шкільна форма нівелює особистість, навіть не постає.

 

– А ви подивіться, які різні є моделі. Усе це шкільна форма. А найдіть бодай дві однакові. Кожна мама з дитиною підходять і обирають щось своє, – розповідає продавець на ринку Дикого у Рівному Лариса Шильчук, одразу демонструючи одяг для школярів. – Одяг поліфункціональний. Комірчики чи рукава відщібаються. Тканина добротна, легка і не мнеться. Є стиль класичний, є народний, ось спіднички, оздоблені вишивкою. Хтось додає піджачок, хтось хоче пусер у спортивному стилі, а коли дівчинка повненька, то їй підійде болеро. Одні люблять рюші, другі ось такий вирізний орнамент, третім до вподоби всякі кнопочки та ланцюжки… Кожен обирає свій стиль. Все, як бачите, виготовлене дуже передбачливо. Ось комірчик є, а ось – вже нема, бо ж його можна відчепити, є й кишені – десь зверху, а десь – на підкладці. Форма універсальна. Коли тепло – її можна носити на коротких рукавах, або без них, потім додається біла блуза, а як стає холодно – теплий гольф. Для старшокласників – сучасний діловий стиль. Все модне, в сучасних трендах.

Учасники ювілейної табірної зміни.

Двадцять першого серпня відбулося закриття 20-ї зміни єдиного в області спеціалізованого табору денного перебування для дітей вразливих категорій «Романтик» Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Тривала зміна два тижні. Таборян приймала, як і вже багато років поспіль, Здолбунівська районна бібліотека для дітей та юнацтва.
Діти проводили час у «Романтику» не тільки цікаво, але й із користю. Окрім різноманітних розваг, організатори запропонували їм узяти участь у різноманітних творчих та пізнавальних заняттях, майстер-класах, екскурсіях. Також діти багато гуляли, переглядали фільми, розучували вірші, пісеньки, танці. І звісно ж, охоче у супроводі дорослих вирушили у триденний похід, з якого повернулись, збагачені новими навичками і яскравими враженнями. Загалом кожен день у таборі був тематичним, багатим на приємні сюрпризи. Крім цього, таборян смачно й поживно харчували. Вони мали змогу поспілкуватись з цікавими особистостями, здружитись між собою.

Часто, коли чуємо про Нову українську школу, йдеться про компетентності. “Що це таке? – запитують нас читачі. – Хіба мало засвоєння шкільної програми? Вона й так перенасичена...»Часто, коли чуємо про Нову українську школу, йдеться про компетентності. “Що це таке? – запитують нас читачі. – Хіба мало засвоєння шкільної програми? Вона й так перенасичена...»Отож, спробуємо розібратися.

Якщо пошукати в енциклопедичному словнику, то поняття “компетентність” означає обізнаність, тобто це така якість особистості, коли людина легко розбирається в певних питаннях.
Чому Нова українська школа робить опору на компетентності? Тому що, як свідчить життя, можна закінчити шкільну освіту з досить непоганими оцінками і бути некомпетентним в елементарних життєвих питаннях. Тобто, просидіти на шкільній лаві одинадцять років (тепер вже Нова школа вводить 12-річний освітній курс), але в житейській ситуації не зуміти розібратися в найпростіших речах. І не тільки таких, як забити в стіну цвях чи скопати грядку й щось на ній посіяти. Гірше, коли це стосується подружнього життя, батьківства чи материнства, формування сімейного бюджету, або ж елементарного вміння грамотно вести дискусію й відстоювати свої позиції, адже в житті всього буває: і з чиновниками треба не раз посперечатися, і від судів ніхто не застрахований.

У наших селах, якщо отак проїхатися й подивитися, то чи не в кожному зупинки виглядають однаково. Брудні, з поламаними лавками та обписані-обмальовані різними непристойностями.
«Чому у вас така зупинка?» – запитую в людей. «Бо на все треба гроші. У влади грошей нема!» Або ж: «Та кому наше село треба? Тут зроду ніхто ремонту не робив! От хіба що як вибори будуть, то може який кандидат що зробить!» – отакі стандартні відповіді.
Проте, якщо подумати, хіба чистота у вашій хаті від влади залежить? Добра господиня дбає, щоб було в ній чистенько, охайно й ошатно та вчасно побілено, та ще й квітів насіє навколо хати. І чомусь ніхто таку оселю непристойностями не обписує. Скажете, це тому, що то приватне обійстя, а зупинка це дещо інше. Що інше? Те, що це не приватне, а громадське, що має служити всім?

Щороку, починаючи з червня, в Здолбунівській центральній районній бібліо­теці для дітей діє літня тераса “Відпочивай читаючи”. Зазвичай заняття “на терасі” відбуваються не в приміщенні, а на свіжому повітрі. Зустрічі ці тематичні, і в ході них дітки читають, спілкуються, розважаються, змагаються, займаються творчістю і, відповідно, охоче навчаються чогось нового й корисного. Працівники бібліотеки постійно пропонують юним відвідувачам літньої тераси різноманітні цікаві заходи, часто запрошують сюди відомих і талановитих краян в якості гостей-наставників.
На чергове засідання літньої тераси, присвячене темі “Святий Спас прийшов до нас”, у відділі абонементу Здолбунівської ЦРБ зібрались у середу, 15 серпня, не тільки хлопчики й дівчатка, прийшли і мами кількох з них. З розповіді бібліотекаря Людмили Скірканіч присутні дізналися, чому християнське свято Преображення Господнього, яке православні віряни відзначають 19 серпня, має ще назву Яблучний Спас і чому цього дня у храмах освячують яблука та інші плоди нового врожаю. З неабияким інтересом малі і дорослі слухали розповідь про те, що символізує освячене яблучко, та про народні звичаї, пов’язані зі святом Яблучний Спас.

Марія Миколаївна КРАВЧУК.

Велике щастя віднайти у світі професій по-спражньому свою, яку зможеш назвати покликанням, яка стане для тебе  улюбленою справою на все життя, а не просто “роботою”.  Вдається це, принаймні зразу, не всім. Однак є серед нас і ті, хто свого часу з  вибором не помилився. Сьогодні наша розповідь саме про таку людину.

Кому знайома робота бібліотекаря, той знає, наскільки вона непроста. Це необізнані скептики вважають, що працівники книгозбірень тільки тим і займаються, що сидять собі та під чайок або каву читають-перечитують журнали, газети й книжки і вряди-годи видають їх користувачам, узявши зі стелажа й зробивши відповідний запис у формулярі. Насправді ж видача книжок - це тільки один з багатьох професійних обов’язків бібліотекаря. Він має знати читацькі запити кожного з відвідувачів книгозбірні, вміти зацікавити їх читанням, підказати, де і як можна знайти потрібну інформацію. А значить, і сам повинен легко орієнтуватись в інформаційному морі, вміти працювати з людьми, бути до певної міри психологом і педагогом, організатором, вихователем й ідеологом, істориком-краєзнавцем, сценаристом і режисером, умільцем, актором, бухгалтером, художником-оформлювачем, аніматором... Крім цього, ще й вправно користуватися сучасними технічними засобами, гаджетами.

відгомоніли минулої п’ятниці у Будинку культури цементників

Після церемонії нагородження художників-карикатуристів.

У межах святкових заходів відбулися вручення нагород переможцям І Всеукраїнського конкурсу карикатур «Нове покоління - нові вимоги безпеки», пошанування ветеранів і кращих працівників підприємства «Волинь-Цемент» філія ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна», а також концерт за участю творчих колективів БКЦ.

Ініціаторами і засновниками Всеукраїнського конкурсу карикатур на тему «Нове покоління - нові вимоги безпеки» стали ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна» та Будинок культури цементників, а головним координатором - наш земляк, відомий художник-карикатурист Віктор Голуб. Він, до слова, є й автором ідеї-екскізу призу конкурсу.

І місце. Гуцол Олег, м. Борисов, Республіка Білорусь.


Запросили до участі у творчому змаганні і художників-професіоналів, і аматорів. «За допомогою мистецтва привернути увагу людей до важливих питань у сфері охорони праці та техніки безпеки», - так означив мету проведення заходу генеральний директор ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна» Сергій Дудзяний. Отож, і основною вимогою до робіт, надісланих конкурсантами, була: карикатури мають «торкатися проблеми дотримання техніки безпеки на виробництві і в побуті, бути спрямованими на висвітлення наявних у нашому суспільстві проблем».
Участь у конкурсі взяли двадцять три карикатуристи, які надіслали сто шістдесят одну роботу. Кращі з них визначило журі у складі директора БКЦ Наталії Давидюк (голова), начальника служби охорони праці та навколишнього середо­вища «Волинь-цемент» філії ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна» Олександра Чумака, помічника директора БКЦ, голови оргкомітету конкурсу Катерини Кондратюк, художника-карикатуриста Віктора Голуба та завідуючого відділом з основної діяльності БКЦ Василя Гізуна.

Таких «істин» навчали зі шкільної лави

У 60–70-х роках минулого століття в радянській школі заперечити учителеві, а тим паче боронити й відстоювати власну гідність і правоту, вважалося виявом нечуваного нахабства. За це жорстоко карали.

Іринка була низенькою на зріст, худенькою і тендітною дівчинкою. Як не намагалася на фізкультурі потрапити у стрій поближче до середини, усе ж учитель визначив їй місце – третє скраю. Та це ще не вся біда. Справж­ня катастрофа була в тому, що Іринка, яка добре вчилася й мала добрі оцінки з усіх шкільних предметів, на цьому уроці почувала себе нездарою й нікчемою. Чи біг на 60 метрів, чи метання м’ячика – які б нормативи не змушував виконувати учитель, в Іринки виходило гірше від усіх. Дівчинка дуже старалася, намагалася докладати всіх зусиль. Та чомусь над результатом її зусиль потішався весь клас: м’ячик падав десь поза межі майданчика, у кущі, дистанцію пробігала завжди останньою. Найгірше було, коли клас ділився на дві команди й розпочиналася командна гра: передача естафети, футбол чи волейбол. Команда, в якій опинялась Іринка, через повільність і незграбність дівчинки була приречена на ганебний програш. Чи, може, то так здавалося їй самій? І вона шукала причини, щоб відмовитися від участі в командній грі.


Цього разу п’ятикласники вчилися новим способом стрибати у висоту. Розбіг збоку, а у стрибку треба було випрямляти ноги паралельно до планки. Техніка в цілому нескладна, тож діти швидко по черзі перестрибували через досить невисокий рівень планки. Розбіглася й Іринка. Проте, підбігши до планки, чомусь запанікувала і зупинилася. Дівчинці бракувало впевненості в собі. Пробувала ще і ще, не виходило, і в учителя фізкультури врешті увірвався терпець. «Іди, Гулькович, пострибай через лавочку», – звелів він. Манера, коли учитель називав її на прізвище, страшенно не подобалась Іринці. Та й тон, яким учитель це сказав, не віщував нічого доброго.

І мабуть, усі діти її люблять. А дорослі тим часом бачать у ній певне раціональне начало і називають найзначимішою у ХХ столітті, розвиваючою. Недарма ж по кілька її частинок цьогоріч на початку навчального року вручать кожному першокласнику НУШ. Звісно, мова про сучасний конструктор Lego. Давайте дізнаємось, чи завжди ця забавка була саме такою, як зараз, і хто її винайшов.

Початок
Насправді імперія Lego починалась з... драбин, прасувальних дощок та інших побутових товарів...
Майбутній засновник «іграшкової» корпорації Оле Кірк Крістіансен народився у фермерській сім’ї в Ютландії (Західна Данія). Юнаком опанував ремесло теслі, а згодом заснував невеличку компанію, яка спеціалізувалась на виготовленні предметів побуту. Але її успішному розвит­ку завадила хвиля всесвітньої економічної кризи, що накрила Данію. Сільське господарство, яке для цієї країни досі було основною галуззю, втратило свою пріоритетність. Натомість виникає потреба у розвитку промисловості. Разом з країною кризу переживає й Оле Кірк. Адже тепер дерев’яні вироби домашнього вжитку стають мало кому потрібними.
Виробництво занепадає. Але, на щастя, поруч з майже збанкрутілим Оле опиняється його бізнес-радник - 12-річний син Готфрід. Вивчаючи поведінку та смаки свого сина, Оле помітив, що малому подобається бавитись дерев’яними кубиками, складати тільки дитині зрозумілі конструкції і вибудовувати з них свій особливий світ.

У селі Орестів Богдашівської сільської ради на горбочку церква. А за якихось сотню метрів від неї цегляна ферма, на якій майорять два прапори – жовто-блакитний та чорно-червоний. Це сімейне господарство приватного підприємця Ігоря Хабатюка, де він разом із дружиною Олесею дає раду двом десяткам голів великої рогатої худоби.

 

«Шість корів дійних, п’ять нетелей та ще плюс бики», – знайомить Ігор з господарством. Показує нове приміщення ферми, куди переведуть худобу на зиму, як буде заїздити сюди трактор, як завозитимуть і подаватимуть корми та як вивозитимуть гній – усе збудоване так, як слід, і на перспективу збільшення числа ВРХ. Розповідає підприємець про те, що вже закупили поїлки, замовили доїльний апарат, який удосконалить та пришвидшить працю доярів. Корови у Хабатюків добротні, молочної породи. Тож і надої досить високі, молоко якісне - 3,6 жирності. Його здають переробному підприємству «Дубно-молоко».

У Здолбунові поховали бійця Нацгвардії. Вдруге

Павло ПЕТРЕНКО.

У Здолбунові 5 серпня 2018 року був похорон. Ховали бійця Національної гвардії України з батальйону «Донбас» Павла Петренка, який загинув 29 серпня 2014 року при виході з-під Іловайська.

Не доведи, Боже, матерям ховати своїх дітей. А хоронити отак, як Павла, двічі - подвійний біль. Перший похорон родина Петренків пережила 4 квітня 2015 року. Усе місто та бойові побратими прийшли, щоб розділити з рідними біль та сум з приводу втрати зовсім молодого хлопця. А через чотири роки надійшло підтвердження експертизи ДНК, яка довела, що на Краснопольському кладовищі міста Дніпра покоїться частина останків нацгвардійця.

 


Тож 3 серпня 2018 року урна з прахом Павла нарешті прибула додому… А в неділю, 5 серпня, відбулася церемонія перепоховання, в якій разом з родичами Павла взяли участь його друзі, однокласники та бойові побратими. Шляхом від дому до цвинтаря урна з прахом перебувала у руках гвардійця 3-го батальйону 2-ї Галицької бригади. Біля школи, де навчався загиблий, його зустрічали вчителі й на честь Павла пролунав шкільний дзвінок. У Храмі Святого Івана Богослова віряни молились за упокій загиблого воїна. Згодом під прощальний салют гвардійці опустили урну в могилу, де вже понад три роки…


Таким чином, ще раз згадали, яким був Павло Петренко. Ще зовсім юний, але мужній юнак пішов служити до батальйону «Донбас». За плечима вже мав три роки контрактної служби у полку спецпризначення Збройних сил України. Контракт про службу у військовому резерві Нацгвардії підписав 14 червня 2014 року, а в липні вже брав участь у бойових діях в зоні АТО, був поранений, але повернувся в стрій. Чотирнадцятого серпня того ж року за особисту мужність та героїзм старшого солдата Павла Петренка було нагороджено медаллю «За військову службу Україні», але він особисто нагороди так і не отримав, не встиг – загинув. «Він казав мені: бабусю, побачиш, через два тижні повернусь і будемо жити в мирі. Досі йшов…», – згадувала на кладовищі, плачучи, бабуся загиблого.

І молитовно звернутися й приклонися до цієї святині може кожен, І молитовно звернутися й приклонися до цієї святині може кожен, хто потребує зцілення духовного й тілесного

Отець Віталій (ПЕТРЮК).

Капличка на честь святого Пантелеймона у приміщенні одного з корпусів Здолбунівської центральної районної лікарні діє вже близько десяти років. Учора там на святкове богослужіння зібралось духовенство, працівники й пацієнти медзакладу, адже саме 9 серпня православний світ вшановує пам’ять великомученика-цілителя. Відбувалось служіння в особливій духовно піднесеній  атмосфері, чому сприяло зокрема і те, що віднедавна каплиця поповнилась ще однією святинею - часточкою мощей святого Пантелеймона.

“У нашому житті все взаємопов’язано...”
Більшість часу, від облаштування в районній лікарні каплички, нею опікується отець Віталій (Петрюк) - мудрий і завжди виважений духівник. Він усім серцем вболіває за свою паству, плекає й укріплює в ній віру Христову.
Отець Віталій добре пам’ятає, як звершував перші у капличці богослужіння. Але священицькі турботи не тільки про це. Випало йому і до ремонту кімнати рук прикласти, і про начиння церковне подбати, і... Хоча, звісно, й без підтримки керівництва й працівників лікарні не було б нічого.

Ольга НЕЧАЄВА

Здолбунівщина багата на талановитих, творчих і щедрих душею людей. Нині ж хочу розповісти про одну з них - заслуженого майстра народної творчості України, уродженку селища Мізоч Ольгу Костянтинівну Нечаєву.

Ольга Костянтинівна народилась 17 липня 1970 року. У 1987 році закінчила Мізоцьку середню школу. Потому рік навчалась у Рівненському професійно-технічному училищі № 9, а згодом працювала радіомонтажницею на заводі «Газотрон» у Рівному. Там познайомилась з майбутнім чоловіком, вийшла заміж, народила доньку.
У декретній відпустці пані Ольга активно зайнялась творчістю - плела серветки, вишивала ікони, малювала на дерев’яних дощечках казкових героїв. Тоді ж уперше спробувала створити квітку з ниток.

 


За словами майстрині, навички вузликового плетіння вона перейняла від своєї мами ще дівчинкою-підлітком. З 1993 року декоративно-ужитковим мистецтвом Ольга Костянтинівна почала займатись уже професійно. Її вироби це дивовижної краси квіти, картини, серветки, вази, ікебани в техніці макраме. Для виготовлення цих робіт використовує різнокольорові шовкові, синтетичні або лляні нитки, мотузки, шпагат, шкіру.

Учасники табору «Романтик-2018».

Учасники табору «Романтик-2018».

З понеділка, 6 серпня, стартувала чергова зміна у єдиному в нашій області спеціалізованому таборі денного перебування для дітей вразливих категорій «Романтик» Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Як і зазвичай, «романтиків» гостинно приймає Здолбунівська районна бібліотека для дітей та юнацтва. Оздоровлюються, розважаються і навчаються у таборі понад двадцять діток. З ними постійно працюють фахівці та волонтери Здолбунівського РЦ СССДМ.
Організатори табірної зміни підготували для «романтиків» насичену й цікаву програму - пізнавальні екскурсії, зустрічі з відомими й талановитими людьми, фахівцями різних галузей, заняття у творчих майстернях, різноманітні ігри. Заздалегідь подбали в РЦ СССДМ, домовившись з бізнесовцями, і про поживне харчування та смаколики-сюрпризи для таборян.

Ті малі школярики, яких цього року батьки приведуть за руку до першого класу, стануть першими, хто навчатиметься у Новій українській школі, в новій системі освіти, незнаній і незбагненній не те що для суспільства й батьків, але навіть і для самих учителів.

В області взялися за контроль готовності до нового навчального року і то саме в контексті реформи освітньої галузі. Адже кош­ти освітньої субвенції на оснащення та забезпечення закладів загальної середньої освіти необхідними меблями й шкільним обладнанням в райони скеровано. Тож минулого тижня у Рівненській ОДА провели онлайн-нараду з освітянами районів та ОТГ області, де йшлося передусім про закупівлю обладнання для НУШ на Рівненщині й що це дуже відповідальне завдання для кожного освітянина. Вперше за всі роки незалежності уряд цільово виділив кошти на меблі та обладнання для Нової школи.

Сама поява проекту Нової української школи, нехай пізно, на 27-му році життя в незалежній державі, але радує. Адже школа, підхід до виховання нових поколінь, взаємини всередині школи між учнем і вчителем, як і між самими педагогами та директором – це свого роду дзеркало, в якому відображається саме суспільство, рівень його зрілості. І це, вочевидь, закономірно, що Нову українську школу впроваджують не у 1991-му чи навіть 1999-му, а у 2018-му, коли ведуть у перший клас своїх дітей ті українці, котрі народилися на початку в 1990-х. Виросло покоління, на порозі виходу зі школи – друге.

Під час засідання колегії Здолбунівської РДА, яке відбулося 31 липня, його учасники обговорювали підсумки роботи галузей господарського комплексу, виконання бюджету району за перше півріччя 2018 року, а також розвиток дошкільної освіти на Здолбунівщині.

На початку засідання почесні нагороди отримали матері-героїні. Указом Президента України від 11 травня 2018 року № 121/2018 почесне звання «Мати-героїня» було присвоєно п’ятьом нашим землячкам: Руслані Терещук з с. Богдашів, Людмилі Бихалець з с. Дермань Друга, Галині Бакрев з с. Здовбиця, Людмилі Лук’янчук з с. Спасів та Ользі Гребінь з с. Буща.
Потому присутні перейшли до обговорення основних питань. Інформуючи про роботу господарського комплексу району, в. о. начальника управління промисловості, інфраструктури та агропромислового розвитку райдержадміністрації Валентина Бухало зазначила, що протягом січня-травня цього року підприємства району реалізували промислової продукції на 520,2 млн. грн., що становить 89,5 % до показника відповідного періоду минулого року.


Втішними здобутками відзначився аграрний сектор. Адже, за попередніми даними, станом на 1 липня 2018 року сільгосппідприємствами Здолбунівщини вироблено валової продукції на суму 11,8 млн. грн., що становить 113 % до відповідного періоду 2017-го. Зараз збір врожаю в господарствах району триває, і вирощене господарів радує. Цікаво, що деякі агроформування нині навіть можуть претендувати на звання рекордсменів області: скажімо, у ПСП ПП «Здолбунівське» врожайність озимої пшениці становить 90 ц/га.
У порівнянні з попереднім роком у районі зросло виробництво м’яса: станом на 1 липня його реалізовано 363 тонни, що становить 153 % до показника відповідного періоду минулого року
Наразі сільгоспформування Здолбунівщини вже розпочали виплату орендної плати за користування земельними паями в 2018 році. У районі є 8225 паїв, загальна сума нарахованої орендної плати становить 28 млн. грн.

Ці меморіальні знаки створює німець Гюнтер Демніг

«Камені спотикання» встановили у Рівному. Це подія для цілої області. Коли б спитати пересічного рівнянина чи здолбунівчанина, жителя Костополя або Сарн, що це за камені? Для чого їх встановлюють? В яких місцях міста? На чию честь чи в пам’ять про кого? Хто автор ідеї, звідки вона «прийшла» в Україну й до нашого обласного центру зокрема? Навряд чи отримали б ми відповідь вичерпну і зрозумілу.

Тож розповімо про все по порядку. Подія ця - встановлення в нашому обласному центрі перших “Каменів спотикання” - мала відбутися 3 липня минулого року. А відбулася лише через рік - 26 липня 2018-го. Прикра історія передувала встановленню "Каменів спотикання" у Рівному. Автора пам'ятних знаків, які він ставить по всій Європі, торік затримали на митниці й з якихось причин не пустили до Рівного, натомість повернули назад в Німеччину. Тож приїзд відомого в усій Європі майстра Гюнтера Демніга у Рівне відтермінувався на цілий рік.


Чому такі пам’ятні знаки називають “Каменями спотикання”? Це, по-суті, альтернатива звичним для нас меморіальним дошкам. “Камені спотикання”, на відміну від таблиць на стінах будинків, вмонтовують в бруківку. Тому й називаються “Каменями спотикання”. Їх вмуровують у тротуар чи бруківку в місцях навпроти будинків, де колись жили люди, чиї імена на цих “каменях” написані. Демніг виготовляє їх для того, щоб людство пам’ятало про жертв гітлерівського нацизму і ніколи більше подібного божевілля - такого масштабу втрат, геноциду, нечуваного насильства людини над людиною - в історії світу не повторилося.

Як повідомляє прес-центр МОН України, на ранок 27 липня вступники зареєстрували понад 162 тисяч елект­ронних кабінетів. З них понад 141 тисячу створили абітурієнти, які цьогоріч після школи вступають на бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного та ветеринарного спрямування).

«...Завершився черговий етап цьогорічної вступної кампанії – подання заяв вступниками на бакалавра, а також магістра медичного, фармацевтичного та ветеринарного спрямування на основі повної загальної середньої освіти. За результатами цього етапу понад 146 тисяч вступників подали 914545 заяв. З них в електронній формі 903,5 тисячі, а в паперовій – близько 11 тисяч. Наші прогнози щодо кількості заяв та їх структури, які ми озвучили на початку вступної кампанії, справдилися. Зокрема, 76 % школярів, що випустилися цього року, подали зая­ви на вступ до вишів на бакалавра та магістра. Зрозуміло, що ще частина школярів вступає на молодшого спеціаліста та до закладів профосвіти...», - зазначив генеральний директор директорату вищої освіти та освіти дорослих МОН Олег Шаров. Посадовець також озвучив перелік спеціальностей, які вступники на бакалавра обирали цьогоріч найчастіше.

Менше, ніж місяць залишилось до Першовересня, коли шкільний дзвінок покличе дітей за парти. Час рушати й на «шкільні» закупи. Тож спробуємо розібратися разом і відповісти на запитання: що придбати обов’язково, а на що можна й не витрачатись?

Насамперед визначимося з необхідними покупками, а це: шкільна форма; сорочки, блузи, теніски (вишиванка); спортивний одяг і взуття; шкільне взуття; рюкзак (ранець); сумка для змінного взуття і форми для фізкультури; пенал; щоденник; ручки, прості олівці, ластик і точилка; фломастери й кольорові олівці; зошити; альбом для малювання, фарби та пензлі; ножиці, клей, кольоровий папір і картон, пластилін; контейнер для перекусів. А тепер кілька порад щодо кожної з них.
Шкільна форма. З вересня по травень дитина проводить у шкільній формі близько 250 днів, тому цей одяг обов’язково має бути зручним, з натуральної та якісної тканини. Не обирайте вузькі моделі приталеного крою. Добре, якщо у складі тканини є еластан, завдяки цьому фасон не обмежуватиме рухів. Приміряти форму треба обов’язково. При цьому попросіть дитину присісти, порухатися. Запитайте, чи їй легко і зручно у формі це робити.
Колір форми зазвичай визначає школа. Утім, психологи стверджують, що зелений і синій одяг активізує розумові здібності дитини, бордовий – сприяє дисциплінованості та впевненості у собі, а одяг сірих відтінків діє заспокійливо.

Вирушайте по шкільні товари разом з дитиною. Старайтесь, дослухаючись до цих порад, зважати на її думку. Тоді навчання вашому школярику чи учениці буде в радість, а вам не доведеться мізкувати, як обміняти те, що йому або їй не сподобалось.


Сорочки, блузи, теніски. До форменого комплекту підійдуть однотонні світлі і різнокольорові сорочки для хлопчиків і блузки для дівчаток. На відміну від шкільної форми сорочки та блузи обов’язково мають бути з натуральної тканини.