Новини

У Здолбунівському районі збільшилася кількість хворих на кір.

1444326

Про це повідомляють в Здолбунівському районному лабораторному відділенні ДУ «Рівненський ОЛЦ МОЗУ». Так, протягом жовтня на цю хворобу занедужало 43 жителі нашого району.

У районі відзначили День захисника України

Цьогоріч на Здолбунівщині, як і по всій Україні, відзначення Дня Захисника України тривало декілька днів. Вшановувати загиблих воїнів та дякувати діючим і демобілізованим військовим за захист рідної землі почали ще у п’ятницю, 12 жовтня.  Цьогоріч на Здолбунівщині, як і по всій Україні, відзначення Дня Захисника України тривало декілька днів. Вшановувати загиблих воїнів та дякувати діючим і демобілізованим військовим за захист рідної землі почали ще у п’ятницю, 12 жовтня.

Тож цього дня зранку у Здолбунові керманичі району та воїни вирушили до місць поховань і пам’ятних знаків учасникам визвольного руху та захисникам України різних історичних періодів, аби покласти там квіти.
Зранку у Здолбунівському районному історико-крає­знавчому музеї влаштували цікаві екскурсії для любителів історії «Терра-Героїка».
Вже по обіді до Здолбунівського районного будинку культури почали сходитися охочі переглянути святковий концерт «Мужні та незламні». Шкода, що таких виявилося небагато, тож у залі було вдосталь вільного місця. Проте ті, хто на концерт потрапив, розчаровані не були. Артисти зачаровували своїм співом, а відеоряд із кадрами війни на Сході та фотографіями загиблих воїнів-земляків поглиблювати атмосферу дійства.

Щороку 15 жовтня у світі відзначається Міжнародний день сільської жінки. Відзначення започаткували у 2008 році. Чи знає про цей день українська сільська жінка? Чи несуть їй у цей день квіти, чи вітають? Чи намагаються домочадці створити їй свято? Навряд. Якщо десь і є така сім’я, то це швидше виняток, аніж правило.
Українську сільську жінку не побачиш на обкладинках глянцевих журналів, хоч Бог відміряв їй вроди не менше, аніж красуням, які туди потрапили. Її не зустрінеш у різноманітних СПА-салонах, модних перукарнях, салонах макіяжу, манікюру й педикюру. Їй ні до чого ця зовнішня розцяцькованість. Вона навіть ніколи й не замислювалася, що можна жити так і при цьому ще й нарікати на життя.

Дев’ятнадцять нових сучасних УЗД-сканерів виробництва компанії Philips, закуплених у рамках реалізації проекту Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей» для міських та районних лікарень області, надійшли на Рівненщину. Тож після оформлення всіх необхідних документів, їх буде передано за призначенням.


Як розповів керівник групи впровадження проекту Світового банку на Рівненщині Сергій Рибачок, у ме­жах реалізації проекту передбачене, окрім іншого, повне переоснащення сучасним кардіологічним обладнанням лікарень первинного, вторинного та третинного рівнів. Тож наразі реалізовують черговий етап проекту з переоснащення лікарень вторинного рівня.
– Раніше в рамках проекту ми закупили сучасну кардіологічну техніку для обласної лікарні та на її базі створили серцево-судинний центр. Наступним етапом реалізації проекту стала закупівля новітнього обладнання, в тому числі карідо­аналізаторів та УЗД-сканерів, для міських і районних лікарень. Наразі консультанти вже працюють над тендерною документацією для закупівлі нового обладнання для амбулаторій області, – розповів Сергій Рибачок.

Під час семінару.

А щоб він був успішним, тваринників нашої та сусідніх областей навчали у Мирогощі, А щоб він був успішним, тваринників нашої та сусідніх областей навчали у Мирогощі, як створити сімейну ферму та чим годувати худобу, аби отримувати високі надої

Наталія Никончук родом з села Стара Мощаниця Здолбунівського району. Вона створила одну з перших сімейних тваринницьких ферм на Рівненщині. «Минулого року склалася з тваринництвом у нашому районі катастрофічна ситуація. Великі агрокомпанії позабирали землі, й люди масово почали вирізали худобу. Я поїхала шукати ради в Дубно, а тренери організували таких, як я, та повезли нас на Львівщину, де ми на власні очі побачили, як люди хазяйнують у себе вдома. Я усе зважила й вирішила організовувати сімейну ферму. Адже маю усі для цього умови. Біля моєї хати лужок, гарне пасовисько, річка, 10 га землі. І раніше я по 4 корови тримала, свиноматок, а чоловік усе на заробітках. «Хто ти там? – кажу йому. – Давай будемо будувати свій бізнес у себе вдома». Тож після того, що я побачила на Львівщині, ми власними руками, мінімальними зусиллями збудували приміщення для худоби та закупили корів».
Роман Лагнюк із села Теслугів Радивилівського району приїздив до Наталії Никончук до Старої Мощаниці за досвідом. Його історія, як він прийшов до створення сімейної ферми дуже цікава й повчальна. Вісім років провів хлопець на заробітках. Де тільки не був: у Польщі, Чехії, в Одесі. Найбільше збурила все єство робота в Польщі. «Як до раба до тебе ставляться…» – зізнається Роман. Тому став думати, як би мені на своїй землі розпочати свою справу, яка б дала прибуток, щоб прогодувати сім’ю. Налагодив контакти з тваринниками на Львівщині, Дніпропетровщині, поїхав у Стару Мощаницю…» А за тим із двома братами побудували ферму, взяли 15 корів: п’ять своїх і десять – на кошару, придбали два доїльні апарати. Тепер за день надоюють близько 220 літрів молока та здають на переробку підприємству «Радивилів-молоко».
Підприємців, які відважилися створити сімейні ферми, на Рівненщині небагато. Сім таких малих підприємств створилося цьогоріч у Рівненській та Хмельницькій областях.
Для того, аби розвивати цей напрямок і діє проект «Створення сімейних молочних ферм», який реалізує на західній Україні група компаній «УкрМілкІнвест».
Після відкриття першої сімейної молочної ферми у Старій Мощаниці створили сімейну ферму Пузирьових у селі Рачин Дубенського району. На відкриття прибув посол Канади в Україні, що засвідчило публічне визнання важливості цього проекту.
У 2018 році до проекту приєдналась Хмельницька область: відкрито дві сімейні ферми. На сьогодні в проекті 12 сімей, що утримують понад 200 голів ВРХ. Добова заготівля молока складає понад 3000 літрів.
А минулої п’ятниці, 12 жовт­ня, для тих фермерів, які взялися за справу створення сімейних молочних ферм, у Мирогощі що на Дубенщині, в затишному відпочинковому комплексі «Фермерська хата» організували навчальний семінар «Основи виробництва молока на сімейній фермі». Селяни в Україні завжди тримали велику рогату худобу та уміли за нею доглядати. Проте коли корова не одна, а з десяток, чи-то й два, і господар ставить перед собою ціль працювати й отримувати прибуток та розширювати виробництво, тоді саме життя підштовхує до необхідності вчитися передовим технологіям. Адже світ у цій справі давно пішов далі, аніж наші діди-прадіди. Тож у межах проекту спеціалісти поставили перед собою завдання не тільки навчити селян, як створити ферму, а ще й провести їх шляхом становлення цього бізнесу: організовувати тематичні семінари та консультувати.

Волонтери ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» та батьки з дітками.

«Смачний» благодійний ярмарок на потреби дітей з інвалідністю влаштували минулої п’ятниці, 12 жовтня, у вестибюлі Здолбунівського РБК. Тоді, під час святкового концерту до Дня захисника України «Мужні та незламні», вдалося зібрати 4227 грн. 30 коп. Це був перший публічний благодійний захід новоствореної ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя».

Під час благодійного ярмарку продавали різноманітні смаколики.

Діє організація з серпня цього року. Мета її заснування – згуртувати батьків діток з інвалідністю. І це – перша в нашому районі така ГО. Потреба створити організацію, яка б допомагала вирішувати проблеми особливих діток, назрівала давно, розповідає голова ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» Тетяна Ярмолюк. У Здолбунові, в мікрорайоні цементників, жінка ще чотири роки тому почала займатися питаннями допомоги діткам з інвалідністю. Це й стало поштовхом, аби вийти на новий рівень – об’єднати батьків усіх таких діток на Здолбунівщині.
– Проблем і турбот у дітей з інвалідністю багато. Хочеться, щоб вони отримували більше підтримки. Адже так само, як і сироти чи діти з неблагополучних сімей, потребують допомоги, порад та й просто уваги. Приємно, що багато людей відгукнулося, маємо зараз чимало волонтерів, мами діток теж беруть активну участь у роботі організації. От і смаколики на ярмарок випікали мами, - розповіла голова ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» Тетяна Ярмолюк.

Учні Здолбунівської загальноосвітньої школи I-III ст. № 1 побували на екскурсії у місцевому відділенні поліції. Екскурсоводом для школярів став старший інспектор з ювенальної превенції Здолбунівського ВП Валерій Поляков.
Дітям розповіли про особливості роботи правоохоронців. Але найбільше школярів зацікавила демонстрація поліцейської амуніції та спеціальних засобів. Діти поспіхом шикувалися в чергу, аби приміряти бронежилет чи каску.
Поліцейські закцентували увагу учасників екскурсії на важливості дотримання ними правил поведінки на вулиці, а також при спілкуванні з незнайомими людьми.
Наприкінці заходу школярі мали змогу оглянути службовий поліційний автомобіль.
За інформацією,
наданою Здолбунівським
відділенням поліції

На фото: під час екскурсії

Учасники поїздки.

Минулої неділі, 14 жовтня, Товариство польської культури Здолбунівщини організувало для учнів суботньо-недільної школи з вивчення польської мови, яка діє при ньому, поїздку до Києва. Мандрівка була цікавою й пізнавальною. Екскурсанти відвідали храми і музеї, милувались чудовими краєвидами Києва, експериментували з водою та з надією загадували бажання біля незвичної атракції.

Ще мить – і в бульбашці.


Ще вдосвіта малі й дорослі учасники поїздки, близько п’ятидесяти осіб, зібралися у класі з вивчення польської мови, що в парафіяльному будинку здолбунівського римо-католицького костелу Святих апостолів Петра і Павла. Заслухали короткий інструктаж керівника групи - вчительки польської мови Мар’ї Мусял. Потому, о шостій, зайнявши місця в комфортабельному автобусі та помолившись “Отче наш”, рушили до столиці. Хто дорогою не дрімав, мав змогу поспостерігати за тим, як сходить сонце - народжується новий, напрочуд теплий і погожий, день.
За кілька годин, під Києвом, здолбунівчан зустрічала Ольга Баніт - наш екскурсовод. До слова, Ольга Василівна - колишня учениця пані Мар’ї, вивчала польську під її керівництвом у місті Дрогобич.

У музеї води мандрівники активно озвучували свої бажання рибкам.


Проїхавшись вулицями української столиці, манд­рівники прибули у перший пункт свого маршруту - до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, де мали оглядову екскурсію. Від свого гіда дізналися, що цей заповідник має територію понад 20 гектарів та є найбільшим музейним комплексом України, в якому зосереджено понад 140 пам’яток історії й культури. Про те, які саме музейні заклади там діють. Розповіла Ольга Василівна і про історію заснованої ще у 1051 році Києво-Печерської лаври, її печер та храмів. Найдетальніше - про Успенський собор і зведену в 1745 році восьмигранну Велику лаврську дзвіницю, що заввишки 96 метрів. Усі охочі мали змогу побувати у названому храмі, а також сфотографуватися біля виставленої на території музейного комплексу великої дзеркальної писанки, помилуватися Дніпром та Києвом з висоти лаврських пагорбів. Крім того, в лаврі учасники поїздки спустились у Ближні (Антонієві) печери, де покояться нетлінні мощі 74 святих.

Немасштабна, проте важлива акція пройшла 14 жовтня у здолбунівському міському гідропарку. Четверо бігунів взяли участь у марші-кидку на 10 км із 10-кілограмовими рюкзаками на плечах на честь військовослужбовців, які загинули в зоні АТО-ООС.

Організували захід у Здолбунівському РВК з ініціативи учасника АТО, здолбунівчанина Дмитра Хомицького. Сам він захоплюється бігом. Тож у вільний час влаштовує тренування. Чоловік розповідає, що організувати забіг у пам’ять про загиблих воїнів йому спало на думку після того, як довідався про схожий захід у США.
– На одному з американських сайтів побачив, як щороку на День ветерана у США влаштовують такий забіг. Щоправда, участь там беруть здебільшого рідні загиблих разом з військовими, які ще служать. А цьогоріч і в Києві на День незалежності також бігали у пам’ять про загиблих воїнів. Обрані мною відстань у 10 км та вага рюкзака 10 кг символічні. Вони символізують тягар втрати та довгий шлях рідних загиб­лого. Таким чином ми хотіли засвідчити свою повагу до полеглих героїв АТО і їхніх сімей, – зазначив Дмитро Хомицький.

На стадіоні «Мототрек» 14 жовтня відбулася перша домашня гра збірної команди Рівненської області з американського футболу «Crusaders» («Хрестоносці»). У її складі – гравці зі здолбунівської «Eagles» («Орли») та рівненської «Monarchs» («Монархи») команд.

Суперником обласної збірної на її домашньому полі стала команда з міста Полтава «Пантери». Наші хлопці раніше грали з полтавчанами, адже цьогоріч у першій лізі УЛАФ вони зустрічалися двічі, виступаючи за «Eagles».
Очікували, що гра буде запеклою. І гравці двох команд не розчарували глядачів. Відкрили рахунок полтавчани, впевнено провівши виносну комбінацію у першій чверті матчу.
Лише наприкінці чверті «Crusaders» змогли зрівняти рахунок, пресингуючи протягом виділеного часу. Напруження на полі вирувало.

Минулого тижня депутати Верховної Ради Украї­ни неочікувано в першому читанні ухвалили мовний законопроект. В ефірах чути висловлювання про те, що тільки-но настає пора нових виборів, то й витягається нагора мовне питання. Але чи на часі воно? Чи до мови країні й людям, коли у нас війна і тотальні злидні, які спонукають шукати ради у наймах за кордоном?

Спробуймо розібратися: то на часі чи ні? Та й чому взагалі постало питання про ухвалення нового мовного законодавства? А передусім тому, що 28 лютого 2018 року Конституційний Суд України так званий «Закон Колесніченка-Ківалова» (від 3 липня 2012 року) визнав неконституційним через порушення Верховною Радою процедури його розгляду та ухвалення (пам’ятаєте, як було: «развели как котят»). Це рішення оголосили обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене. А це значить, що відтоді й донині в Україні не було чинного закону про державну мову.
На наслідки ж сумнозвісного закону Колесніченка-Ківалова у тій політичній ситуа­ції, що на сьогодні склалась, не зважати далі також уже не можна. Внаслідок цього закону російська мова отримала статус регіональної у 13-ти з 27-ми територіальних одиниць України. Це міста й регіони, де кількість носіїв російської перевищувала 10 відсотків. Крім того, цей закон настільки потіснив українську мову з теле- та радіомовлення, що деякі українські ефірні мовники майже повністю перейшли на російську. Станом на кінець 2013-го тільки кінопрокат та освіта залишились сферами, де українська мова все ще тримала позиції, на реш­ту ж пішла атака «повзучої русифікації».

Час невблаганний. Він не має зворотнього ходу, як і людське життя.  Не заліковує болю від втрат. Для тих, кому цей біль намертво в’ївся в серце, час його тільки притамовує, на якісь миті стишує, але потім розбурхує з новою силою... А для решти? Будьмо чесні перед собою й один перед одним. На п’ятому році війни більшість тих, у кого вона не замолола в своє горнило близьких, рідних і найдорожчих, вже не настільки гостро реагує на почуті в новинах фронтові зведення, як в перші її місяці. Не так масово спішимо за першиим покликом з допомогою волонтерам і передачами-дарунками для бійців. Натомість човпемося у своїх житейських турботах, яких і справді немало, гриземося у соцмережах і наживо через бозна що. Під мирним небом... Людям властиво звикати. До всього? Навіть до того, що на рідну країну зазіхає ворог? Але десь там, неблизько, на Сході...
А за два дні - Покрова, річниця створення УПА і свято захисників Вітчизни... Лунатимуть палкі промови. Вітатимуть ветеранів. Сьогоднішніх, у багатьох з яких скроні ще й не намагалась зачепити сивина... Покладатимуть квіти. До пам’ятників і на могили... Могили воїнів, котрі віддали життя за Україну кілька десятиліть тому і вже ось у наші дні. Захисників - земляків, чоловіків, батьків, синів, братів, друзів, наречених... Українців. За національністю чи по духу. І вкотре мимоволі ятритимуться душі матерів... Бо болітиме їм не тільки своє горе, а й те, що там за обрієм, на Сході, ворог знову цілить у чиюсь дитину... Бо не скінчилась ще війна... І материнська молитва з надією полине до Пречистої: “Захисти, благаю, збережи...”     
Тож вчитаймось у скупі рядки біографій, погляньмо на фото своїх краян, яких ми втратили через війну. Згадаймо героїв. Вклонімось пам’яті. Вони на життєвій дорозі не схибили. Не маємо на це права і ми. Чи не так?

МИКИТЮК Віктор Іванович. Народився 13 серпня 1964 року у Здолбунові. Старший лейтенант, командир взводу; 2-й окремий мотопіхотний батальйон; 30-та окрема механізована бригада.
Закінчив Ужгородський державний університет. Математик, викладач. З 1991 року працював в ОВС, вийшов на пенсію в званні майора міліції. Був у серпні 2014 року призваний служити в батальйоні “Горинь”, мав позивний Лис.
Помер 28 червня 2015 року внаслідок важкого захворювання, отриманого в зоні АТО. Похований у місті Здолбунів. Залишились дружина і двоє дітей.
Посмертно нагороджений відзнакою “За оборону рідної держави”, відзнакою УПЦ КП “За жертовність і любов до України”.

Унікальна виставка робіт Лесі Дрозд відкрилася у Здолбунові

Леся Дрозд розповідає про свою техніку малювання.

У будинку культури цементників відкрилася виставка живопису здолбунівської художниці – Лесі Дрозд. Захід організували у межах продовження мистецького проекту «Митці Здолбунівщини». Ініціаторами виставки стали директор БКЦ Наталія Давидюк та подруга художниці Олена Фещук.

Винахідник власної техніки
Дуже скромно і самокритично презентувала свої роботи художниця. Вона, багатодітна мати, присвятила своє життя вихованню восьми дітей. А три роки тому стала писати картини. Розповідає, що малювати для неї велике задоволення, але сучасне мистецтво вважає «бульбашкою», бо воно не несе ніяких цінностей.

Відвідувачі виставки.

 


Творчою й талановитою є і вся сім’я художниці. Чоловік – відомий іконописець Юрій Дрозд. Та й діти унаслідували творчі гени від батьків. Займаються різними видами мистецтв та ремесел: скульп­турою, класичною музикою, реставрацією пам’яток, виготовленням косметики за натуральною рецептурою. Сама ж художниця малює за власною технікою – «без пензля». І переконана, що малювати можуть всі, особливо руками і пальцями.
– Коли я починаю малювати, то фарбу наношу не на палітру, як звично художникам. Я кладу полотно просто на підлогу й вичавлюю на нього фарби. А потім беру рукою або ж клаптиком тканини все розтираю. А по тому, що вже бачу – домальовую. Ще можна брати мастихін – це такий художній шпатель, який має гладку поверхню, ним добре виконувати пейзажі з гір або ж малювати місто, архітектурні форми, – розповідає Леся.

Оновлення здовбицького парку почалося ще два роки тому. Маленькими кроками його постійно доповнюють новими експонатами. І нещодавно завдяки небайдужим жителям села та підприємцям у парку встановили дерев’яні скульптури. Спочатку їх мали різьбити безпосередньо на стовбурах від зрізаних дерев для цього залишених. Та через довгі пошуки майстрів ті стали непридатними для роботи. Тому виготовили скульптури на свіжих колодах тополі.
Сільська голова Світлана Година розповіла, що завдяки талановитим майстрам - Олександру Козачуку, Григорію Токареву і Костянтину Сацуку - у селі з’явилися «прекрасні козаки». Роботу професіонали виконували на зрізаних колодах, бо так легше працювати. Спочатку хотіли щось «шевченківське», але ескізи вийшли надто суворі, потім стали думати над дитячою тематикою, врешті вирішили: козаки будуть цікавими для будь-якого покоління.
Також Світлана Валеріївна зазначила, що роботи у парку тривають, тому кожен зі здовбичан може долучатися до співпраці та подавати власні ідеї для його покращення.
Фото Марини КОЛОДИЧ

Засновник ОЦ “Найкращий зір” Олег Антонович ГОРОБЮК.

З вибором нового, європейського, вектора розвитку в нашій країні поволі відбуваються зміни чи не у всіх сферах суспільного життя. І медична галузь - не виняток. Бо в ній поступово запроваджують принципово інакші від звичних для більшості з нас підходи до організації діяльності лікувальних закладів, медиків. Одним з таких є приватна медична практика. Справа зовсім не проста. Бо тому, хто її започатковує, потрібно бути, окрім як авторитетним медичним фахівцем, ще й бізнесменом - енергійним, вдумливим, підприємливим та відповідальним. Однак, у нашому краї кількість приватних медичних закладів постійно збільшується. З вибором нового, європейського, вектора розвитку в нашій країні поволі відбуваються зміни чи не у всіх сферах суспільного життя. І медична галузь - не виняток. Бо в ній поступово запроваджують принципово інакші від звичних для більшості з нас підходи до організації діяльності лікувальних закладів, медиків. Одним з таких є приватна медична практика. Справа зовсім не проста. Бо тому, хто її започатковує, потрібно бути, окрім як авторитетним медичним фахівцем, ще й бізнесменом - енергійним, вдумливим, підприємливим та відповідальним. Однак, у нашому краї кількість приватних медичних закладів постійно збільшується. Так, рік тому у Рівному прийняв перших пацієнтів приватний офтальмологічний центр «Найкращий зір». Відтоді професійно і якісно допомогу там надали уже сотням людей із захворюваннями очей. Про основні напрямки діяльності та види послуг центру спілкуємось з його засновником та керівником - лікарем-офтальмологом вищої категорії з майже 30-річним стажем Олегом Антоновичем ГОРОБЮКОМ.

Будівля по вул. Миколи Карнаухова, 31 у м. Рівне, в якій міститься ОЦ “Найкращий зір”.

- Олеже Антоновичу, дозвольте насамперед привітати Вас з першою річницею від заснування центру. Перший рік - це час становлення...
- Дякую за привітання. Наш офтальмологічний центр діє з вересня 2017-го. Для мене, як і більшої частини нашого колективу, робота тут не є початком приватної практики. Перший такий досвід отримали працюючи в приватному офтальмологічному кабінеті. Створення центру дало змогу значно розширити спектр пропонованих пацієнтам послуг з діагностики та лікування очних хвороб, працювати ефективніше. Зрештою, працювати і гідно заробляти. Не лише зарплатню, а й кошти на подальший розвиток центру, на самоосвіту та вдосконалення фахових навиків, зокрема шляхом участі в різноманітних наукових конференціях, зустрічах, обмінах досвідом. Хоча можна сказати, що за рік функціонування ОЦ “Найкращий зір” ми визначились, в якому напрямку нам рухатись далі, чого потребуємо, чому потрібно більше уваги приділити.
Та головне, що за цей час встигли допомогти багатьом людям, провели сотні вдалих оперативних втручань. Адже для нашого колективу саме турбота про здоров’я пацієнтів, а не комерційна складова справи, була, є і буде основ­ною.

У клініці “Найкращий зір” завжди готові допомогти пацієнтам з очними хворобами.

 


- Потенційним клієнтам буде цікаво, хто ще у складі «команди» центру і працює разом з Вами.
- Основу колективу клініки складає сім’я Горобюків: я, продовжуючи справу мого батька Антона Степановича, засновника династії, привів в офтальмологію мою дружину Наталію Пет­рівну - чудового діагноста, справжнього професіонала. Через рік у колектив віллються і мій старший син Остап, який нині проходить навчання у знаменитому Інституті очних хвороб та тканинної терапії ім. В. П. Філатова НАМН Українни, та його майбутня дружина. А ще за кілька років працюватиме у цій клініці і менший мій син - Андрій. Зараз він навчається у медуніверситеті ім. О. Богомольця.

Любов Погонюк провела багато  років у таборах за любов до Батьківщини

Любов Погонюк.

Ще підлітком її засудили до каторги. За ці 10 років Любов Погонюк, зв’язкова УПА, змінила декілька в’язниць, спробувала на собі все – холод, голод та важку працю. Нині вона, 88-річна жінка, не втратила любові до життя та до людей довкола неї.
Пані Любов з радістю приймає гостей, не забуваючи при цьому пригостити їх чимсь смачненьким (адже 30 років пропрацювала у сфері харчування), цікавиться подіями в Україні та за кордоном і понад усе на світі вболіває за щастя рідної країни. Адже колись, у підлітковому віці, не злякалася і погодилася допомагати повстанцям. Неймовірну історію життя здолбунівчанка Любов Погонюк розповіла кореспонденту «Нового життя».

Весілля Погонюків.
Один з найстрашніших днів у житті
Народилася Любов Погонюк у серпні 1930 року в Кунині. Росла у звичайній сім’ї. Окрім неї, батьки виховували ще двох дітей – старшого сина та молодшу доньку. Переїхали згодом на хутір Підспасів. Були одними з перших, хто туди почав заселятися. Жінка розповідає, що було дуже важко. Та найтяжче стало тоді, коли прийшли совєти. Тоді їхній хутір прихистив повстанців. А сама Люба стала зв’язковою. Попри свій юний вік. 
Так жили на засланні в Магадані.
 
– Мені було 14 років. Дядько, Василь Піддубій, був станичним. Він мене і попросив стати зв’язковою. Дівчат на хуторі майже не було. Татові це не дуже імпонувало: я ж іще мала, тривожився за мене. Але я сама вирішила й наполягла на своєму. Була зв’язковою, носила грипси на Спасів. А псевдо мала «Сумна», – пригадує Любов.
Так дівчина стала допомагати повстанцям, доки не вчинили енкавеесівці облаву на хутір. 

Всесвітній день дій за гідну працю, який щорічно відзначається 7 жовтня за ініціативою Міжнародної конференції профспілок, є не просто днем мобілізації профспілок у різних країнах, а й полем для визначення найкритичніших проблем у сфері трудових відносин, можливістю їх солідарного вирішення. Цього дня трудящі єдиним фронтом виступають на підтримку гідної праці, яка має бути в цент­рі уваги політики і дій влади й роботодавців, що гарантує відновлення економічного зростання і створення нової глобальної економіки, в якій на першому плані постануть працівники та їх основні життєві цінності.

Дев’ятого жовтня цього року в трудових колективах навчальних закладів Здолбунівського району відбулися збори з обговорення вимог Федерації профспілок України, Профспілки працівників освіти і науки України до Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, роботодавців з прийняттям відповідних резолюцій. Активна участь освітян у проведенні протестних акцій зумовлена тим, що у презентованому Урядом проекті Державного бюджету на 2019 рік відсутнє істотне підвищення оплати праці. Усі принципові пропозиції Профспілки щодо розмірів заробітної плати всім працюючим, стипендій, пенсій та основних соціальних гарантій влада не враховує. Недостатнє фінансування освіти призводить до зменшення розміру надбавок за престижність педагогічної праці, за складність і напруженість у роботі, грошової винагороди за сумлінну працю. Залишається досить низькою оплата праці спеціалістів галузі: працівників відділу освіти, методкабінету, бухгалтерів, бібліотекарів, інженерів, лаборантів. Реальна заробітна плата всіх категорій працюючих при постійному зростанні тарифів на проїзд у громадському транспорті, підвищенні цін на продукти харчування, девальвації національної грошової одиниці різко знижується, а не збільшується.

Урок проводить одинадцятикласник Віталій Ткачук

Учитель творить Людину.
В. Сухомлинський

У Здолбунівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. № 4 є багато хороших традицій. Одна з них - День учнівського самоврядування. Метою проведення цього заходу є виховати у школярів почуття відповідальності, дати їм можливість спробувати себе у ролі вчителів, допомогти визначитись з життєвою позицією.
Четвертого жовтня старшокласники нашої школи мали змогу самостійно провести уроки для учнів 1-9-х класів. Перед стартом навчального дня відбулась лінійка, на якій президент школи Богдана Гайдук зачитала наказ «Про проведення Дня учнівського самоврядування». Після цього учні розійшлися по класних кімнатах. Хтось - навчатися, а хтось і навчати. Відзначу, що старшокласники, яким випало побувати в ролі учителів, відповідально підійшли до справи. Вони підготували конспекти, опрацювали відповідний матеріал і, під наглядом педагогів, провели цікаві змістовні уроки. Але для себе ці школярі з’ясували, що бути вчителем нелегко. Адже потрібно не тільки володіти матеріалом, а й слідкувати за дисципліною в класі, залучати до роботи на уроці усіх учнів.
Кожен того дня отримав свій урок: молодші школярі - новий навчальний матеріал, а старшокласники - безцінний досвід. І хто знає, можливо, для когось відкрилась дорога навчати, ростити творити… Людину.
Оксана ЯКИМЧУК,
педагог-організатор
Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4.

Здолбунівські важкоатлети брати Віталій та Сергій СМОЧЕКИ.

У Львові завершився чемпіонат України з важкої атлетики серед чоловіків. За збірну Рівненської області на цих змаганнях виступали наші земляки - майстри спорту брати Сергій та Віталій Смочеки. І кожен у своїй ваговій категорії завоював «бронзу».

Сергій СМОЧЕК під час змагань.

Вдалося це здолбунівським важкоатлетам нелегко, адже хлопці змагалися зі спортсменами старшими від них.
П’ятиразовий чемпіон України серед юнаків та юніо­рів, майстер спорту Сергій Смочек до цього два роки поспіль через травми не брав участі у змаганнях. На чемпіонаті України він виступав у ваговій категорії до 81 кг і продемонстрував високу майстерність та силу волі. У ривку Сергій підняв штангу вагою 140 кг, а в поштовху - 168 кг. Сума у двоборстві - 308 кг - забезпечила йому третє місце і бронзову медаль.

В освітянській спільноті директор Здолбунівської ЗОШ І ст. № 7 
Валентина Яківна ПАНЧУК (на фото) має високий авторитет. 
Роботі на педагогічній ниві вона присвятила не одне десятиліття. 
Її, досвідченого й талановитого педагога, мудрого керівника, 
щиру та добру людину, поважають колеги, учні та їхні батьки. 
Свідченням визнання на державному рівні професійних досягнень Валентини Яківни стала Подяка Міністерства освіти і науки 
України, яку їй вручили на урочистостях.

У Здолбунівському районному будинку культури відбулося свято «Учитель - то достойний знань вінець!» з нагоди Дня працівників освіти. У залі зібралися не лише досвідчені й молоді педагоги, а й представники інших професій, чия праця напряму пов’язана з діяльністю освітніх закладів Здолбунівщини. Теплі слова привітань та зворушливі поетичні рядки адресували присутнім ведучі дійства - педагоги Здолбунівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 Роман Прилуцький і Тетяна Бурець.
Хвилини приємного відпочинку і святковий, позитивний настрій подарували освітянам учасники концертної програми - вихованці Здолбунівського районного центру творчості дітей та юнацтва, зокрема зразкової студії естрадного співу «Юність» (керівник Михайло Така), зразкового фольклорного гурту «Жайворонок» (керівник Марина Дацюк), зразкового ансамблю спортивного бального танцю «Ритм» (керівник Наталія Буздиган), ансамблю східного танцю (керівник Катерина Верещук). А також дует вокалістів - Марія Семенюк і Михайло Така.


Але не тільки яскравими враженнями від концерту запам’ятаються освітянам цьогорічні урочистості з нагоди їх професійного свята. Адже це зібрання стало ще й свідченням поваги до їхньої високої суспільної місії, пошануванням нелегкої, але цікавої і творчої праці. Понад півсотні освітян під час заходу отримали відзнаки за свій сподвижницький труд, досягнення на професійній ниві, активну громадянську позицію.

Минув теплий вересень, а з жовтнем прийшли і погодні сюрпризи. Мерзнучи, у своїх помешканнях та на робочих місцях, люди з нетерпінням очікують початку опалювального сезону. Коли нарешті дадуть тепло? Про те наскільки готове місто Здолбунів до початку опалювального сезону і коли саме відкриють заповітний вентиль, ми вирішили поцікавитися в директора КП «Здолбунівкомуненергія» Валентини Шавронської (на фото).

- Валентино Анатоліївно, жовтень розпочався з погодних сюрпризів. Скільки ще людям перебувати в холоді?
- Що стосується підготовки до зими технічно, то підприємство до настання холодів готове. Завершено ремонти в котельнях, на теплових мережах. Нині проводяться гідравлічні випробування внутрішньобудинкових мереж та тепломереж магістральних. Але… Не все залежить від нас.

Про будівельні роботи, які відбуваються на Здолбунівщині, а також про те, чи готові до навчального року та опалювального сезону освітні заклади, йшлося 28 вересня на засіданні колегії Здолбунівської райдержадміністрації.
Взяв участь у засіданні колегії і народний депутат України Олександр Дехтярчук, який розповів про останні парламентські новини, зокрема – про підготовку Державного бюджету.
Та насамперед присутні познайомилися з тимчасово виконуючим обов’язки начальника Здолбунівського відділення поліції Острозького відділу поліції ГУНП у Рівненській області Сергієм Смаглюком, якого було призначено на цю посаду 20 вересня 2018 року.

Подія року відбулася минулого тижня, 25-29 вересня, у Рівному. Це Третій Рівненський міжнародний кінофестиваль “Місто Мрії” за підтримки Українського культурного фонду.

Рівне рік за роком таки стає культурною столицею України. То до нас з’їжджаються з усього світу фотомитці, то – режисери, сценаристи, актори. Перший кінофестиваль відбувся у 2016-му році й тоді ніхто не міг передбачити, чи приживеться фестиваль в Рівному, чи набуде статусності й значимості, що на нього намагатимуться потрапити метри європейського кіно. Адже під час перших двох фестивалів було чимало плюсів, але було чимало й критики. Проте гарна ідея, кинута на благодатний грунт головним кіношником області Віктором Булигою таки прищепилася й тепер масштаб події розростається.
Варто згадати, що торішній кінофестиваль був поєднаний із Кіношколою, де кіноаматори Рівненщини могли безкоштовно побувати на лекціях та майстер-класах маститих кінорежисерів. Цього року на конкурс були подані кінострічки кращих майстрів кіно з Європи. Був представлений і вітчизняний контент. Учасників конкурсного відбору було так багато, що годі й перелічити.
Урочисте відкриття фестивалю відбулося в Рівненському міському Будинку культури. Покази конкурсних фільмів проходили у кінопалаці «Україна».

Минулого понеділка криївка, що розташована на території меморіального комплексу «Героям Гурбенської битви», опустіла. З неї вивезли всі експонати. А зробили це для того, аби врятувати історичні артефакти. Адже криївка після десятирічного існування почала руйнуватися.
Нині експонати перебувають у Здолбунівському районному історико-краєзнавчому музеї. Музейники планують їх реставрувати.
Вочевидь, руйнація історичної локації упівців була питанням часу. За словами директора музею Олега Тищенка, будівничі під час спорудження криївки не подумали про гідроізоляцію і вентилювання. Тому грибок буквально «з’їв» дерев’яні деталі. А також пошкодив багато експонатів.
Допомагали «рятувати» експонати і монахи монастиря на Гурбах. Стелю криївки зараз підперли стовбуром. А вхід закрили, аби ніхто не постраждав. Тож нині дивитися там нічого. Проте без криївки меморіальний комплекс не залишиться. Її відновлять, а експонати повернуть на свої місця.
Вл. інф.

На стіні пологового відділення Здолбунівської ЦРЛ тепер є красиве і чуттєве зоб­раження мами з дитиною. Створила його Яна Униченко.
Як розповіла художниця, робота над розписом тривала два дні. Спершу дівчина мала намір зобразити лелек. Проте згодом зупинилася саме на цьому малюнку. Хотілося розкрити тему материнства.
Ідея прикрасити стіну виникла у художниці та головного лікаря медзакладу Владислава Сухляка одночасно, після того, як художниця розписала стіну опікового відділення Рівненської обласної клінічної лікарні. Яна Униченко зобразила там малюнок, який асоціюється з ілюстрацією дитячої книжки.
Фото надане Яною УНИЧЕНКО

Володимир Повстанський.

Володимир Повстанський родом з Орестова. А прожив життя в Рівному. Володимир Повстанський родом з Орестова. А прожив життя в Рівному. Після повернення зі сталінських таборів працював анестезіологом у Рівненській міській лікарні.

Довгий час вони пили з гіркої чаші замовчування та несли важкий хрест зневаги. Був і період  захоплення їхньою боротьбою. Нині ж про жертовну борню вояків УПА, які проливали кров, щоб на карті світу постала держава на ім’я Україна, згадують переважно лише під час державних свят. Але не знаючи минулого, неможливо зрозуміти істинний сенс сучасного й мету майбутнього. А тому спогади тих, хто працював у підпіллі, пережив страхіття сталінських таборів, пройшов школу спецпоселень – є надто цінними. Адже в них історія народу, якого не можна було зламати.

Повстанці. Дереворит повстанського художника Ніла Хасевича.

Володимир Повстансь­кий теж торував цю тернисту стежку й пережите не забулося навіть через десятиліття. А народився Володимир в селі Орестів поблизу Здолбунова. В його пам’яті добре закарбувалося, що коли у 1939 році Червона Армія вступила на землі Західної України, населення зустрічало її з квітами, хлібом-сіллю, адже люди вірили, що прийшло звільнення, хоч і частково здогадувались про ті події, що відбувалися на радянській стороні. Але промайнуло зовсім небагато часу, й почалися утиски, арешти, гоніння. У травні 1941 року батьків Володимира Повстанського, визнали куркулями та вивезли в Казахстан, де вони за рік і згинули.

Нещодавно Здолбунівська РВВО ветеранів організувала екскурсійну поїздку у с. Дермань. Розпочалася вона з духовної колиски Здолбунівщини – Дерманського монастиря. Побували на богослужінні у мальовничій церкві св. Миколи Чудотворця. А завдяки обізнаності монахині Сілі, яка проводила екскурсію, дізналися багато цікавого про святиню. Надзвичайно вразили чудотворні ікони, які є у храмі. Також зацікавила розповідь про хана Батия, який знищував монастир та його могутні мури.
Другим місцем екскурсії стала Дерманська гімназія, з якої вийшли відомі постаті – Улас Самчук та Борис Тен. Учитель-екскурсовод Тамара Леонтіївна розповіла, що колись це була духовна гімназія, згодом – педагогічна академія, пізніше – гімназія. Дуже сподобалася алея випускників, початок якої сягає 1947 року і поповнюється щорічно. Приємно вразили розповіді та світлини про земляків, які воюють на Донбасі. Також відвідали музеї Бориса Тена та Уласа Самчука, де нам розповіли їхній життєвий та творчий шлях.
Пішою ходою через Дермань вирушили ми до місця розстрілу 75 жителів вул. Залужжя у роки Другої світової війни. Вшанували їхню пам'ять хвилиною мовчання та поклали квіти.
З гарними враженнями рушили додому. Нам дуже приємно було побувати на прекрасній Дерманській землі, яка подарувала світу талановитих митців.
Ганна ПЕРЕТА
м. Здолбунів.

про що нова книга Макса Кідрука «Де немає Бога»?

Макс КІДРУК презентує книгу «Де немає Бога».

Стартував всеукраїнський промотур Макса Кідрука на підтримку нового роману «Де немає Бога». У його межах рівненський письменник та його команда відвідають понад сотню міст України. Розпочали минулого понеділка з Києва. А вже у неділю, 30 вересня, роман представили здолбунівчанам. До речі, на Рівненщині це перше місто, у яке приїхав Кідрук з новою книгою.

Книги Макса КІДРУКА

 

Це книга не про виживання в екстремальних умовах
Приїзд Макса Кідрука викликав чималий інтерес серед здолбунівчан. Зала районної бібліотеки для дітей та юнацтва була заповнена вщерть охочими поспілкуватися з письменником. До Здолбунова Макс приїздить не вперше. Декілька років тому він вже представляв тут одну зі своїх книг.
Цього разу Макс Кідрук привіз «Де немає Бога». І розпочав письменник презентацію з того, про що цей роман не розповідає.

про початок проведення громадських обговорень детального плану території на земельну ділянку загальною площею 0,20 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (будівництва та обслуговування центру захисту тварин) по вулиці Шевченка (район майданчику відстою вантажних автомобілів навпроти ПРАТ «Дікергофф Цемент Україна»в місті Здолбунів).
Розробником детального плану є ФОП Назаренко Катерина Юріївна «АрКа». Замовником є Здолбунівська міська рада.
Підставою для розроблення детального плану території є рішення №713 від 19.09.2023 «Про виділення Комунальному підприємству «Здолбунівське» земельної ділянки по вулиці Шевченка для будівництва та обслуговування центру захисту тварин».
Громадські слухання відбудуться в Залі засідань Здолбунівської міської ради (вул.Василя Жука, 1 м. Здолбунів) 05 листопада 2018 року о 10.00 годині.
Пропозиції та зауваження від громадян приймаються впродовж 30 днів від дня опублікування оголошення (кабінети №№1, 15 та приймальна міської ради).

Учні Здовбицької ЗОШ.

Цьогоріч першокласники розпочали навчання у Новій українській школі. Й у пов­ній мірі вже відчули на собі всі переваги та недоліки реформи як школярі, так і вчителі. Минув майже місяць навчання, тож пора поговорити, як воно живеться у просторі нової школи.

Нова українська школа потрібна для нових, сучасних дітей

Про початок реальних змін в освіті розповіла вчитель першого класу Здолбунівської школи № 6 Людмила Віталіївна Сірман. За її словами, тепер і методи навчання, і рівень знань та заохочення, і виховання та розвиток дітей у школі – усе має бути інакшим. Одними із основних принципів НУШ є розкутість та власна думка дитини, навчання через гру, експерименти, досліди, творче мислення, допитливість, самостійність, вміння працювати у команді, мати право на помилку.

Здолбунівська ЗОШ № 6.


Але наголосила вона на тому, що змінилися самі діти. Нові покоління інші, ніж їхні попередники.
– Тепер дітки приходять до школи більше розкуті, хочуть спілкуватися, а вміння висловити власну думку знадобиться їм у подальшому. Навчальний процес проходить за допомогою дидактичної гри і так учні краще запам’ятовують матеріал. НУШ вимагає більше свободи і самостійності дітям, проте дисципліна також дуже важлива. Держава забезпечила нас матеріалами для роботи, з 1-го вересня є букварі. Також підвезли оргтехніку, маємо проектор і полотно, принтер та ламінатор, які необхідні у навчальному процесі.
Тож зі слів цієї вчительки стає зрозуміло, що нова реформа назріла, її потребують сучасні дітлахи, адже суттєво відрізняються від своїх попередників. Для них потрібні нові методи та підходи. І це спостерігають батьки. Менші брати й сестрички сучасних першокласників ще прогресивніші. Не знаючи грамоти, вони напрочуд добре володіють ґаджетами та розуміються у багатьох речах, які важко зрозуміти їхнім дідусям і бабусям. Тому висновок напрошується сам собою – Нова українська школа потрібна для нових, сучасних дітей. Та навіть спираючись на досвід семи європейських країн, реформатори не змогли врахувати всього.

Рано чи пізно в житті кожної людини настає старість і та мить, коли тіло атакують хвороби, падає зір і знижується слух, перестають слухатися ноги і кожен крок викликає біль.
Старість, щоправда, буває різна. Щасливі ті бабусі й дідусі, які живуть у колі дітей та онуків доглянуті, вчасно підліковані, забезпечені продуктами й усім необхідним. Та ще й, що важливо, не обділені спілкуванням та не відчувають себе покинутими на поталу. А як воно проживати у літньому віці самотнім? Як жити, коли ти не маєш сили спуститися до магазину, щоб купити хліба?
Саме з такою проблемою завітав до нас в редакцію житель Радивилова. Він племінник самотньої 90-річної здолбунівчанки. Катерина Трохимівна мешкає в мікрорайоні Цементників у будинку на 5-му поверсі. Донедавна ще ходила й повністю обслуговувала себе сама, та після необачного падіння і травми ноги спуститися із п’ятого поверху сама вже не може. 60-річний племінник сидіти з тіткою не взмозі, бо ще працює, та й мама, рідна сестра Катерини Трохимівни, хвора та перебуває в лікарні. «Аби тільки продукти хтось купував та приносив, по хаті тітка Катерина ще якось пересувається...» – висловив прохання чоловік.