Рано чи пізно в житті кожної людини настає старість і та мить, коли тіло атакують хвороби, падає зір і знижується слух, перестають слухатися ноги і кожен крок викликає біль.
Старість, щоправда, буває різна. Щасливі ті бабусі й дідусі, які живуть у колі дітей та онуків доглянуті, вчасно підліковані, забезпечені продуктами й усім необхідним. Та ще й, що важливо, не обділені спілкуванням та не відчувають себе покинутими на поталу. А як воно проживати у літньому віці самотнім? Як жити, коли ти не маєш сили спуститися до магазину, щоб купити хліба?
Саме з такою проблемою завітав до нас в редакцію житель Радивилова. Він племінник самотньої 90-річної здолбунівчанки. Катерина Трохимівна мешкає в мікрорайоні Цементників у будинку на 5-му поверсі. Донедавна ще ходила й повністю обслуговувала себе сама, та після необачного падіння і травми ноги спуститися із п’ятого поверху сама вже не може. 60-річний племінник сидіти з тіткою не взмозі, бо ще працює, та й мама, рідна сестра Катерини Трохимівни, хвора та перебуває в лікарні. «Аби тільки продукти хтось купував та приносив, по хаті тітка Катерина ще якось пересувається...» – висловив прохання чоловік.

Шукають до кого звернутися з подібними питаннями й родичі інших старих самотніх людей. За відповіддю ми звернулися до Здолбунівського районного територіального центру соціального обслуговування громадян (надання соціальних послуг). Тож Катерину Тимофіївну візьмуть на облік і обов’язково призначать працівника, який купуватиме для літньої немічної жінки продукти. Керівник цієї установи Анатолій Ліщинський розповів, що працівники територільного центру обслуговують і людей, які потребують допомоги вдома. Відділенням соціальної допомоги вдома у першому півріччі цього року на Здолбунівщині було охоплено обслуговуванням 785 громадян, з яких 661 – у сільській місцевості, 124 – у місті.
Послуги відділення таким людям, як Катерина Трохимівна, які доживають віку в самотині, безкоштовні. На платній основі здійснюється обслуговування лише тих одиноко проживаючих осіб, які мають працездатних дітей.
Людмила МАРЧУК

Додати коментар