До міжнародного Дня захисту дітей. Мама сонячної дитини розповіла, як не втрачати надії

Тетяна ЯРМОЛЮК з донькою Юлією.

Коли дев’ять років тому здолбунівчанка Тетяна Ярмолюк народила донечку, у пологовому їй не поспішали сповіщати новину про діагноз новонародженої. Адже тоді ще таких дітей боялися, не сприймали, намагалися вдати, що їх не існує. Проте нині про дітей із синдромом Дауна поширюється значно більше інформації. Вони починають ставати частиною соціуму, для них запроваджується інклюзивна освіта. Тетяна переконана, що цих діток не варто цуратися, адже вони – подарунок Небес.

«Коли я народила дитину, мені не сказали, що в неї синдром Дауна»

– Тетяно, поінформуйте, будь ласка наших читачів, що таке синдром Дауна. Яка особ­ливість діток із синдромом Дауна?
– Передусім хочу сказати, що синдром Дауна – це не вирок. Батьків шокує, коли вони чують про такий діагноз своєї дитини. Проте це не хвороба, це – патологія. Синдром вивів учений Джон Даун, а потім назвав його на свою честь. Синдром Дауна – це одна з форм хромосомної патології, при якій у 21-й парі є додаткова третя хромосома. Такі діти мають розумову відсталість. Називають їх ще сонячними за їхню доброту та світлість. Вони потребують любові. Обожнюють обійматися. Тому часто можуть підійти навіть до незнайомої людини, взяти її за руку й обійняти. Вони дружні, легко йдуть на контакт, тож їм дуже необхідне сімейне теп­ло. Дітям, яких виховує лише мама, дуже не вистачає батька. Не раз спостерігала, як такі дітки підходять до чоловіків, тягнуть їх за руки, привертають до себе увагу. А ще вони дуже справедливі. Якщо Юля побачить, що десь на вулиці мама чи тато б’ють свою дитину, навіть якщо та не має синдрому Дауна, то вона заступиться за неї. Не хоче, щоб хтось плакав. А коли бачить сльози, починає плакати також. Дуже співчутлива. Такі дітки не мають злості. Не ображаються, навіть якщо зробити зауваження.

 


Більшість таких дітей народжуються з недостатньою функцією щитовидки, страждають на повну або часткову втрату слуху, вади зору та хвороби серця. Майже всіх їх треба оперувати. Наша Юля вже пережила дві операції, у неї – патологія серця. А так дітки розвиваються нормально. Щоправда, коли дитина виростає, вона продовжує проявляти симпатію спонтанними обіймами чи поцілунками. Аби не виникало неприємних ситуацій, треба це контролювати.

Але чому від цього має потерпати районна газета?

Минулого тижня в приміщенні редакції газети «Нове життя» зібралися солідні люди з усієї області: прибули до Здолбунова саме на виїзне засідання до нашої газети представники секретаріату Рівненської обласної організації НСЖУ на чолі з головою спілки Дмитром Тарасюком.
Підставою для проведення засідання на базі Здолбунівської районної газети, став прикрий прецедент. Газета «Нове життя», її редакція на разі немов зависла між небом і землею, бо коли сама газета стала власністю колективу, який юридично оформився в Товариство з обмеженою відповідальністю, то щодо приміщення, яке у 1980-х було збудоване як єдиний видавничий комплекс – редакції і друкарні, виникла незрозуміла колізія.
Приміщення по вулиці Лесі Українки, 6, у якому колектив редакції газети «Нове життя» працює протягом майже чотирьох десятиліть, в період реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації, яке ми ще йменуємо роздержавленням, за угодою з районною радою має бути передане товариству в безоплатну довгострокову оренду. І коли одна гілка влади – районна рада – цьому не перечить, то районна адміністрація в особі її голови Сергія Кондрачука продовжити колективу редакції оренду приміщення на тих площах, на яких вона розташовується, відмовляється. Ось з цієї причини члени секретаріату Рівненської обласної організації НСЖУ і змушені були провести чергове засідання секретаріату у Здолбунові.

Здаємо газету в друк. Цей день потребує від нас, працівників редакції, особливої зосередженості, уважності, зібраності. Тож у редакції панує особлива тиша. Той, хто дає команди, висловлює їх чітко й лаконічно. Той, хто їх виконує, мусить робити все швидко і якісно.
Хтось останній раз перечитує свою статтю. Редактори – головний і випусковий – перевіряють на наявність помилок усі готові до друку сторінки. Головний редактор, тримаючи в полі зору усі шпальти водночас, ще напружено думає про заголовок до передовиці. Відповідальний за рекламу звіряє вміст реклами на сторінці. А верстальник, що змушений переверстувати деякі шпальти, – не ремствує – така в нас робота.
Бувають у нашому журналістському житті й інші дні, сповнені зустрічей з різними людьми, цікавих інтерв’ю, відвідин найрізноманітніших заходів, круглих столів і прес-конференцій, а за цим розмаїттям неодмінно наступає час, коли усе це переосмислюєш, мудруєш над матеріалом у редакції, нерідко беручи матеріал додому й дописуючи тоді, коли твої домочадці вже повкладаються спати… Коли ж той матеріал – не один, тоді неодмінно заводиш будильник на п’яту ранку…

Стенд для афіші: порожній та з непофарбованою стійкою.

Всі публічні заходи – мітинги, концерти, конференції – стартують зі спортивної афіші. Саме з неї розпочинав кожен спортсмен свій шлях від глядача до спортсмена. Іншого методу залучення вболівальника до спорту просто не існує. Якщо вести мову про наше місто Здолбунів, то протягом останніх п’яти років спортивні вболівальники нашого міста постійно наголошували на недостатньому інформуванні населення про спортивні змагання та досягнення.

ТУМБА СТАДІОНУ Фото з сімейного архіву Пашинського В.А.

 

Наші місцеві керівники всіх рівнів нас вислуховували, кивали головою, але не робили нічого. Тож, геть розчарувавшись пустопорожніми обіцянками, я пішов шляхом волонтерів. Адже вони перші зрозуміли, що влада і народ живуть у двох різних вимірах. Народ – у реальному житті, а влада, з незначним винятком, – у «віртуальному», тільки з реальними офшорами і відкатами.
Пішов я на прийом до міського голови Здолбунова Ігоря Олександровича Ольшевського і попросив допомоги в обладнанні стендів для розміщення у місті спортивних афіш. Він зразу дав вказівку директору комунального підприємства і розпочалася робота. Було виготовлено п’ять стендів.
Їх розміщення планувалось в таких місцях: один – на розі стадіону «Локомотив», другий – при вході на залізничний міст, третій – при вході до центрального міського ринку, четвертий – при вході на ринок «Катеринівський», п’ятий – у селищі «цементників».

У зв’язку з випадком АЧС 28 травня 2018 року було проведено позапланове засідання ДНПК при райдержадміністрації, де ухвалили рішення, згідно з яким індивідуальне господарство у
с. Гільча Друга визначено як неблагополучний пункт (вогнище) АЧС. Зона захисту, тобто територія, яка безпосередньо межує з епізоотичним вогнищем, включає все село Гільча Друга та територію, що його оточує до межі наступних населених пунктів.
Зона спостереження (нагляду) розташована в таких межах: з північної сторони до початку м. Здолбунів; зі східної сторони до початку с. Михайлівка Острозького району; з південної сторони до закінчення с. Дермань Друга; із західної сторони до с. Уїздці включно; лісові та польові мисливські угіддя Здолбунівської ГО УТМР, ГО МРТ «Ліски» (села Кунин, Уїздці, Коршів, Клопіт, Гільча Перша, Йосипівка, Урвенна, Загребля, Залісся, Лідаво, В’юнівщина, Замлинок, Дермань Перша, Дермань Друга, Здовбиця, Новомильськ, Івачкове, Миротин.
У неблагополучному пункті (вогнищі) працювали спеціалісти районного управління Головного управління Держ­продспоживслужби в Рівненській області, Здолбунівської райдержлікарні ветеринарної медицини, працівники Здолбунівського відділення поліції Острозького відділу поліції ГУ НП в Рівненській області та Урвенська сільська рада, інші. Проводяться відповідні заходи. Туші уражених свиней спалено та захоронено у визначеному місці. У хліві та на прилеглій території проведено дез­інфекцію.

Для 303 випускників із закінченою середньою освітою та для 574 із неповною пролунав Для 303 випускників із закінченою середньою освітою та для 574 із неповною пролунав на Здолбунівщині останній шкільний дзвоник

Свято у Здолбунівській ЗОШ № 5.

На Здолбунівщині 26 травня, як і по всій Україні, для випускників шкіл пролунав останній дзвоник. А для школярів, які повернуться до школи після літніх канікул, він продзеленчав у цьому навчальному році востаннє. Проте для них це тепле родинне свято «Останнього дзвоника» також символічне, адже вони у своїй шкільній освіті піднімаються ще на одну сходинку – переходять до наступного класу.

Для випускників загальноосвітніх шкіл свято «Останнього дзвінка» дуже щемке, зі слізьми на очах, адже вони прощаються зі школою назавжди і постають перед дуже складним вибором подальшої життєвої дороги та долі.
На Здолбунівщині цього року завершили свою шкільну освіту 303 одинадцятикласники. Їм ще належить підтвердити свої знання, скласти ЗНО, проте вони за шкільні парти вже не повернуться. Є ще одна категорія випускників. Це учні дев’ятих класів, частина з яких також за шкільні парти повертатися не планують, а намагатимуться поповнити ряди учнів середніх навчальних закладів – коледжів та професійно-технічних училищ. Дев’ятикласників цьогоріч на Здолбунівщині майже вдвічі більше від одинадцятикласників – їх 574. Більша їх частина вочевидь продовжуватиме навчатися у школі.

Однією з хороших традицій нашого міста є проведення Товариством польської культури Здолбунівщини щорічного свята для дітей.От і минулої неділі, 27 травня, на це дійство, що відбувалось уже звично на подвір’ї костелу Святих апостолів Петра і Павла, зібралось чимало малечі й дорослих. Зі Здолбунова та інших куточків Рівненщини, а також з Луцька.

Небеса благословили усіх сонячним погожим днем. А організатори заходу постаралися, щоб на святі ніхто не нудьгував. Так, вихованці Відокремленого дошкільного відділення “Сонечко” Крупівського НРЦ, яке діє у м. Ківерці, комунальних закладів Рівненської обласної ради “Олександрійська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів”, “Обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей”, “Великомежиріцька спеціальна ЗОШ-інтернат I-II ступенів”, “Мізоцька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів”, а також Здолбунівських гімназії та загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 залюбки демонстрували свої таланти під час представленої ними концертної програми. Учні суботньо-недільної школи польської мови, що діє при Товаристві польської культури Здолбунівшини, захопили глядачів інсценізацією байки “Шевчик Дратевка”. Зовсім юна здолбунівська бандуристочка Валерія Бєлова подарувала усім пісню.

Минулої неділі відбувся футбольний матч між командами ФК «Локомотив» та ФК «Вельбівне». Представники Острозького району до цього матчу здобули 6 очок у трьох матчах, в яких забили 10 голів. В разі виграшу «Вельбівне» могло піднятись на другу сходинку, скинувши здолбунівчан на середину турнірної таблиці.
Протягом перших 20 хвилин матчу здавалось, що здолбунівській команді таки важко буде втриматись на вершині чемпіонату, адже «Вельбівне» проводило непогані атаки та не дозволяло «Локомотиву» здійснювати фірмові флангові забіги. Хоча на початку першого тайму наші хлопці мали непоганий шанс на пробиття пенальті, проте арбітр матчу Наталія Мамчур очевидний фол не помітила...

Пам’ять жертв політичних репресій вшановували минулої неділі в Україні й на Рівненщині. З 2007 року цей день на день на державному рівні відзначається щороку в третю неділю травня.

Жителі нашого краю – Рівненщини, всієї Волині й західної України вже в перші три місяці нової влади, – від кінця вересня 1939-го і по грудень, – дізналися про те, що таке радянський терор. Чимало людей були заарештовані, розпочалося виселення з рідних місць цілих родин.

 


За даними, оприлюдненими 9 червня 1996 р. головою Конгресу української інтелігенції Йосипом Пацулою, – за період з осені 1939 по червень 1941 р. з території Рівненщини було здійснено чотири етапи депортації населення. За два дні 10-11 лютого 1940 р. з одного лише Здолбунівського району було виселено 790 членів сімей згаданих вище «експлуататорів». 194 голови цих сімей були заарештовані раніше, частина з них була засуджена «трійками» й у більшості ці люди були ліквідовані. В цілому в ці два чорні дні 10-11 лютого 1940 р. з Рівненщини було виселено 1601 сім’ю, що складало 7922 особи.

У роботі сесії 23 травня взяли участь 24 депутати районної ради, які під головуванням голови районної ради Олега Дацюка обговорили та ухвалили рішення за 45 питаннями порядку денного.
Вже традиційно депутати внесли зміни до районного бюджету на 2018 рік, заслухали звіт про виконання районного бюджету за перший квартал 2018 року, інформації про хід виконання районних програм, внесли зміни в ряд районних програм.
З метою розв’язання найважливіших проблем розвитку району та окремих галузей, депутати ухвалили такі районні програми, як підтримки сімей, дітей та молоді на 2018-2022 роки, забезпечення молоді житлом на 2018-2023 роки, підтримки та розвитку місцевих ініціатив територіальних громад Здолбунівського району на 2018-2019 роки, розвитку малого і середнього підприємництва у Здолбунівському районі на 2018-2020 роки.

Ця, без перебільшення, трагічна розповідь побудована на логічних припущеннях на основі документів. Ми публікуємо її з надією, що з допомогою наших читачів отримаємо більш повну картину життя Павла Хоменка.

У справах фондів ДАРО, що висвітлюють діяльність українського спортивного клубу «Гарт» в Здолбунові, декілька разів згадується прізвище Павла Хоменка, як члена ревізійної комісії клубу. Що це за людина? Яка її доля?
Зацікавившись, ми перевірили списки жертв політичних репресій у книзі під назвою «Реабілітовані історією», яка на сьогодні вже видана у семи томах. Завдяки цим спискам не одна родина в Україні дізналась правду про своїх рідних і близьких. Скориставшись методикою кандидата історичних наук Андрія Жив’юка, ми розшукали особову справу Павла Хоменка.
Що вдалося дізнатися зі слідчої справи № 682 Здолбунівського РВ НКВС в Рівненській області? Те, що Павло Хоменко обвинувачується за політичними статтями 54-2 та 54-11. Не минуло й трьох місяців від приходу радянських «визволителів» на західноукраїнські землі, як українські активісти вже сиділи по тюрмах. Справа проти Хоменка розпочата 24 грудня 1939 р. і закінчена – 21 березня 1940 р.

влаштували представники Klitscko Foundation влаштували представники Klitscko Foundation для учнів Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4

- Ми дуже гарно працювали, старалися. Коли ти одержимий ідеєю – бути переможцем приречений. Нам ця перемога дісталася… легко! Бо ми були одержимі, - зазначила директор Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 Людмила Панасюк під час відкриття спортивного майданчика від Klitscko Foundation.
А для перемоги справді доклали чималих зусиль. Адже з-поміж семи тисяч шкіл зі всієї України, які брали участь у відкритому конкурсі «Клич друзів – граймо разом» - 2018, обрали лише десять. У цей список увійшла і Здолбунівська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4. До речі, єдина з Рівненської області.


Загалом це другий майданчик у нашому місті та п’ятий в області. І нині на подвір’ї школи стоїть новеньке спортивне обладнання, де учні можуть зіграти у баскетбол, футбол, настільний теніс, а також робити різноманітні акробатичні вправи на перекладинах.
Встановили майданчик ще на початку цього місяця. А вже минулої суботи його урочисто відкрили. З нагоди такої події до Здолбунова навідалися і представники Klitscko Foundation, які влаштували для учнів школи справжнє спортивне свято з цікавими іграми та забавами.

відзначили жителі Здолбунівщини День вишиванки

Цього року День вишиванки у всьому світі відзначають 17 травня. Свято не має певної фіксованої дати, його відзначають щорічно у третій четвер травня.
Воно з’явилося відносно недавно – в 2006 році. А започаткувала його студентка Чернівецького національного університету, яку надихнув хлопець, який щодня носив на заняття вишиту сорочку. Тож дівчина запропонувала друзям вибрати певний день і одягнутися так само.


Акцію швидко підтримали інші студенти, а згодом традиція поширилася за межі університету, області й, навіть, країни.
Нині щороку на День вишиванки мільйони людей в Україні одягають вишиті сорочки, блузи та сукні на роботу, виробництво, до школи, університету, дитячого садочка, офісу або просто на прогулянку.

Пам’ятник Миколі Приходьку на площі перед залізничним вокзалом у Здолбунові планували транспортувати до Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею до 8 травня. Проте досі так його й не демонтували зі звичного місця. А все тому, що прощатися із радянським минулим у місті готові не всі.

Дату демонтажу та перенесення пам’ятника визначили депутати Здолбунівської міської ради ще 14 березня. Та саме перенесення затягнулося: через пошкодження мережі КП «Здолбунівкомуненергія» доїзд до майданчика перекопали. Натомість місце для пам’ятника, за словами директора Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею Олега Тищенка, було готове ще за тиждень до того.

Їду в маршрутці. Неподалік мене на боковому сидінні розташувалися два хлопчики-школярики років десяти, розмотують цукерки, запихають до рота, а обгортки летять на підлогу. Діти жваво обговорюють якусь шкільну пригоду, весело сміються й навіть не думають про цукеркові обгортки, що їх треба було б із підлоги маршрутного таксі підібрати. Жінка, яка сиділа поруч, звернула на це увагу, попросила нагнутися й зібрати фантики, проте школярі вели себе так, наче старша людина звертається не до них.
– А уявіть собі, що всі ми будемо кидати скрізь, де їмо обгортки від цукерків, морозива, целофанові пакети та пляшки. Що тоді буде? – допитувалася в дітей інтелігентна сива жінка, вочевидь вчителька на пенсії. – Ми ж на смітнику скоро житимемо.

Тут реконструювали вуличне освітлення в с. Ільпінь, Тут реконструювали вуличне освітлення в с. Ільпінь, обгородили стадіон у с. Богдашів, ремонтують дороги

Нещодавно на колегії Здолбунівської райдержадміністрації звітувала Богдашівська сільська рада. Сільський голова Ірина Хабатюк розповіла про те, що вдалося зробити останнім часом у чотирьох селах, які обслуговує Богдашівська сільська рада. Зокрема, тут реконструювали вуличне освітлення в с. Ільпінь, обгородили стадіон у с. Богдашів, трохи відремонтували дороги, хоча з дорогами в цілому питання ще не закрите. Потребує ремонту частина дороги (4,4 км) від Глинська у напрямку П’ятигір і сільський голова та депутати сподіваються, що цьогоріч і ця дорога буде вимощена за кошти Державного дорожнього фонду. А щодо дороги напрямку Здолбунів – Глинськ – Стеблівка переробляється договір з проектною організацією.

Коли в країні біда не одна, а десятки, та ще й множиться – тоді об’єднуються матері. Щоб якось зарадити, захистити, допомогти, стати материнським щитом на захист там, де це потрібно, або ж просто разом помолитися й по-жіночому поплакати разом з тією безрадною матір’ю, яка втратила сина на війні, або ж він поранений чи в полоні, або ж вона й зовсім не знає про його долю.
Так от, 7 травня 2018 року на Здолбунівщині жінки-матері, які взяли на себе право й відповідальність назватися Мироносицями, офіційно зареєстрували громадську організацію «Матері Мироносиці» – скорочено – ГО «МАМИ».
Тепер членки цієї організації зможуть ефективніше працювати на ту благородну мету, яку вони перед собою поставили. А це, передусім, – соціальний захист законних інтересів воїнів та їхніх родин та організація заходів, спрямованих на соціальну, медичну реабілітацію членів родин воїнів, які загинули під час виконання бойових завдань в зоні бойових дій на сході України, в обороні територіальної цілісності своєї Батьківщини. ГО «МАМИ» займатимуться суспільно-корисною діяльністю та безпосередньо вирішенням проблем, пов’язаних із реалізацією основних гарантій і пільг, передбачених чинним законодавством України. Вони підтримуватимуть передусім учасників бойових дій на Сході України та членів їхніх родин й залучатимуть до цієї діяльності інших небайдужих людей.
Марина ЄВТУШОК.

День матері та Міжнародний День сім’ї відзначили у Здолбунівській центральній районній бібліотеці. «Усе бере від матері початок…Матуся наша – ангел на землі» – під такою назвою відбувся зворушливий літературно-музичний вечір.
На святі були присутні матері учасників бойових дій на сході України (у тому числі ті, чиї сини стали Небесними Янголами), студенти літературно-краєзнавчого факультету Університету третього віку Здолбунівського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та члени Рівненського осередку ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». Одну з матерів героїв – Софію Брік, в якої на цей день випало день народження, привітали ще й із особистим святом.

Цей лист я написала під враженням розмов людей старшого покоління.
В основному це люди, які пережили війну, холод, голод, серед них є й учасники війни, які здобували такий бажаний для всіх мир.
Але разом зі спогадами проривається душевний біль через неповагу до них, лунають гучні слова обурення на адресу нашої Здолбунівської райдержадміністрації і особисто на адресу голови Сергія Кондрачука.
І тому я вирішила звернутися через газету до пана голови Здолбунівської райдержадміністрації. Я одна з тих мешканців Здолбунова, чиї батьки були учасниками Великої Вітчизняної війни. Батько служив у розвідці – дійшов до Берліна, мама працювала на оборону в тилу, ремонтувала військову техніку.
Голів райдержадміністрації на моєму віку, а мені вже 65, було багато, були і «кращі» й «гірші», але такого бездарного і безпорадного, як Сергій Кондрачук, я ще не пам’ятаю. Щоб на 9 травня «хватило таланту» організувати виставку картин та зустріч з футболу – посміховисько.

У нашій газеті за 4 травня була опублікована стаття про Здолбунівське кладовище «Нове» в контексті продовження теми про вигляд наших кладовищ й листа здолбунівчанина Миколи Філя до міського голови з проханням впорядкувати вивезення сміття.
За цей час міська влада зреагувала на лист жителя міста й дала йому офіційну письмову відповідь. У листі за підписом міського голови Здолбунова Ігоря Ольшевського повідомляється, що міська рада вказала на недоліки щодо розташування контейнерів для сміття та системного їх вивезення директору ТзОВ «Комунальних підприємств» Людмили Бабак.
З огляду на те, що через цвинтар як по звичайній вулиці їздить транспорт, міська влада прийняла рішення встановити на в’їзді на кладовище дерев’яний шлагбаум і зобов’язати доглядачів контролювати рух транспорту через цвинтарну територію.
Тож все, що залежить від влади та комунальників, обіцяно, що буде зроблено. Але чи все завжди залежить від влади? Чи все залежить від комунальних служб? Залежить передусім від кожного з нас. Адже чисто не там, де безконечно прибирають, а там, де живуть культурні й небайдужі люди, які переймаються виглядом наших публічних місць, таких як парки, сквери, пляжі, спортивні майданчики, а сміття викидають не де заманеться, а у визначених місцях.
Людмила МАРЧУК.