Їду в маршрутці. Неподалік мене на боковому сидінні розташувалися два хлопчики-школярики років десяти, розмотують цукерки, запихають до рота, а обгортки летять на підлогу. Діти жваво обговорюють якусь шкільну пригоду, весело сміються й навіть не думають про цукеркові обгортки, що їх треба було б із підлоги маршрутного таксі підібрати. Жінка, яка сиділа поруч, звернула на це увагу, попросила нагнутися й зібрати фантики, проте школярі вели себе так, наче старша людина звертається не до них.
– А уявіть собі, що всі ми будемо кидати скрізь, де їмо обгортки від цукерків, морозива, целофанові пакети та пляшки. Що тоді буде? – допитувалася в дітей інтелігентна сива жінка, вочевидь вчителька на пенсії. – Ми ж на смітнику скоро житимемо.

Побачивши, що на них вже звернули увагу й інші пасажири, діти папірці таки підняли, проте слова старшої жінки навряд чи дійшли до їхньої свідомості. Хлопчики хихотіли, знизували плечима та бавилися, штовхаючи один одного. Що ти, мовляв, бабцю, причепилася? Ну, впав папірець. Що тут такого?!
Коли дію повторюєш раз, другий, третій, – ніхто на це не зважає, не робить тобі зауваження, погана звичка скоро закріплюється. «Звичка – друга натура» – кажуть в народі. Звичка формує стереотип поведінки на все життя. Навіть тоді, коли ця дитина вже закінчила університет, і східцями успішної кар’єри дійшла до народного депутата чи міністра, звичка ніде не поділася. От нардеп в ефірі на телебаченні такі правильні речі виголошує, а на стадіоні сидить на матчі, насіння лузає й плює собі під ноги. Вилізла погана звичка в момент, коли себе не контролює.
Наші діти – це прообраз того суспільства, яким воно буде в нас через років 10-15-20, коли вони виростуть. Тож чи буде це майбутнє суспільство кращим, коли наші діти перейматимуть від нас погані звички? Такі, як розкидання сміття, лузання насіння, розпивання спиртних напоїв, паління, нецензурна лексика, давання й приймання хабарів тощо.
І не сподівайтеся на те, що добрий педагог, якого ви за гроші наймете, щоб підготував ваше чадо до вишу, змінить погані звички вашого синочка чи дочки. Якщо дитина навчилася від батька хамити людям і спльовувати під ноги, вона буде це робити і в дорослому житті. Якщо чує від батька-матері нецензурні вислови, то скільки б їй не казали у школі, що лаятися не можна, вона буде лаятися. Діти копіюють дорослих. Діти засвоюють поведінкові стереотипи, закорінені в соціумі. Так що краще завтра залежить тільки від нас. Кожного зосібна.
Людмила МАРЧУК.

Додати коментар