Скорботний захід «Голодомор не зламав» зібрав небайдужих громадян.
Голод страшніший за війну. Не раз про це казали ті, хто пережив і те, й інше. Людина, у котрої відібрали їжу, вже не була здатною думати про соціальне чи духовне, поступово втрачала свою подобу. Муки голоду призводили до появи тваринних відчуттів. Тому Сталін і використав цю страшну зброю у боротьбі з бунтівним українським народом.
Перед Голодомором 1932-1933 років українськими землями, які тільки увійшли до складу Радянського Союзу, прокотилася хвиля селянських протестів проти колективізації. Селяни, які з покоління у покоління обробляли свою землю та збирали врожаї, не хотіли віддавати нажите новій владі. Тож незгодних з новим порядком було вирішено приборкати найжахливішим способом – виморити їх голодом.
Те жахіття потрібно пам’ятати. Саме про це йшлося на засіданні Університету третього віку, приуроченому до Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні. Організатори заходу - Здолбунівський районний територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та Здолбунівська центральна районна бібліотека. У засіданні взяли участь кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та спеціальних історичних дисциплін МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука Андрій Жив’юк та кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України РДГУ Руслана Давидюк.
Пізнавальні розповіді істориків про період Голодомору доповнили спогади його безпосереднього свідка. Ілля Кузьменко, який нині живе у Здолбунові, народився на Вінниччині, тому добре пам’ятає той страшний період. Семирічний хлопчик назавжди закарбував у пам’яті опухлих, змучених людей, випадки канібалізму, десятки тіл на кладовищах у братських могилах та страх стати жертвою голоду… Тоді комуністи приходили до селян, забирали останню їжу і просто викидали її, наче сміття. Не залишали навіть насіння. Так родина Іллі Кузьменка втратила останнє пшоно.
- Сказали моїй матері, що, мовляв, не на весну це зерно тримаєш, а дітям кашу з нього варитимеш. Забрали його, вийшли на вулицю, і те пшоно – просто у багнюку, - пригадує Ілля Кузьменко.
Тоді їли все, що могли. Коріння, зелень - лободу, акацію, лопухи. Відкопували замерзлі овочі, які не зібрали восени з полів. Ті ж, хто від голоду втрачав глузд, їли людей.... Тоді маленький Ілля також ледь не став жертвою канібалізму.
- Мама відправила мене до кузні, аби забрати сокиру, попередивши, щоб не попадався нікому до рук. Коли повертався, помітив, що попереду йде жінка. Опухла, ледве рухається. Ішов і боявся... Але чомусь таки підійшов до неї. Жінка запитала, де я був. Розказав, що ходив по сокиру. А вона - ходи, нагострю її тобі. І потягла мене в жито. Перелякавшись, ударив ту жінку в живіт головою, вона впала. Так я втік, - розповідає свідок страшного голоду.
Вижило тоді мало люду. Багатодітні сім’ї, не маючи змоги прогодувати усіх членів родини, часто вимирали повністю. Та, попри разючі кількість загиблих, Голодомор українців все ж зламати не зміг.
У День пам’яті жертв голодоморів в Україні помолилися за них і в Здолбунові. Скорботний захід «Голодомор не зламав» відбувся 26 листопада поблизу пам’ятного знака жертвам Голодомору та політичних репресій.
Керівники району та міста, духовенство і небайдужі громадяни вшанували пам’ять заморених голодом, взявши участь у молебні та Загальнонаціональній Хвилині мовчання. Згодом присутні на заході запалили свічки та лампадки, схиливши голови у пам'ять про невинно убієнних.
Потому у підвалах приміщення Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею відбулась панахида за жертвами радянської влади.
Того ж вечора горіли свічки і в домівках українців. Їх запалили на знак скорботи та пам’яті про загиблих внаслідок Голодомору.
Ірина САМЧУК.
Коментарі