Нам пишуть

Деталі

Створено: 28 травня 2021

Перегляди: 3111

З 21 по 23 травня молодь з різних областей України подорожувала мальовничими куточками Рівненщини в пошуках пригод та нових знайомств. Цього разу у таборуванні взяли участь 50 чоловік - представники Волині, Рівненщини, Київщини, Житомирщини… Організаторами заходу виступитили громадські організації «Центр суспільних перетворень», «Права Ініціатива» і «Національний альянс».

Деталі

Створено: 13 травня 2019

Перегляди: 1900

З почуттям великої вдячності хочу промовити слово про Вчителя, про Першу Вчительку, яка прочинила двері у безмежний світ Знань, у школу життя, і вказала орієнтири для руху - про нашу дорогу, любиму, шановану багатьма поколіннями людей ВЕЛИЧКО Ліду Флорівну (на фото), вона проживає у селі Будераж.
Світлий день поважного в її житті ювілею - прекрасна нагода згадати теплим словом цю мудру людину, подякувати за слушні поради, титанічну працю на педагогічній ниві, жертовність, адже вона стільки власного часу й здоров’я віддала сільським дітлахам, навчаючи, прищеплюючи їм оте добре, чисте, вічне.
За роки, прожиті школою, сотні Петриків, Васильків і Марійок Ви не тільки вчили читати, писати і рахувати, але й прищеплювали їм любов до пізнання нового, до праці. Ми разом з Вами учились сіяти і доглядати квіти на клумбах, овочі на шкільних ділянках, садити дерева. Завдяки Вам дізнались, як правильно пришити ґудзик, як ввічливо поводитись з однолітками й старшими, учились радіти і дарувати іншим радість, мир та спокій, учились бути Людьми.

Деталі

Створено: 28 листопада 2018

Перегляди: 660

Ганна ПУШКА зі своєю доглядальницею Надією МОХНАЧУК

Щоразу вражає і водночас радує, коли чую, що хтось відсвяткував чи готується відзначати своє 100-річчя. Цей ювілей, цю подію можна назвати найвеличнішою в житті людини. І не тільки її самої, а й  усіх її рідних, друзів, місцевої влади і держави в цілому.

Дуже приємно писати, що 2 грудня 2018 року свій ювілей, свій сотий день народження святкуватиме підопічна КЗ «Здолбунівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів» Ганна Степанівна Пушка. Вона прожила дов­гий і тяжкий вік. Це сьогодні її життя - прості будні підопічної будинку-інтерату: підтримка та кваліфіковане обслуговування з боку молодшого медичного персоналу, медсестер і лікарів; поживне харчування; забезпеченість предметами побуту й одягом. Бо держава дбає про людей, які перейшли на повне державне утримання, і виділяє необхідні для цього кошти. Але так у долі нашої ювілярки було не завжди.

Народилась Ганна Степанівна у 1918 році в селі Мала Глушиця Куйбишевської області Росії. Жінка жартує, що було це «ще за царя Гороха». Утім, часи тоді були буремні: перемогли, знищивши царську родину, більшовики. Загалом історичні події постійно впливали на її долю та й життя всієї їхньої родини, яку «кидало» з країни в країну.
Так, у 1921 році, після підписання «Ризького миру», батьки Ганни Степанівни опинилися в селі Осова Влодавського р-ну польської держави. Тож 4-класну освіту жінка здобувала в польській школі. Але й нині з великою пошаною згадує свою першу вчительку - Клементину. Розповідає, що була вона інтелігентною, порядною, витриманою, доброю і дуже розумною. Навчала тоді два класи до обіду, а два по обіді.

Деталі

Створено: 27 червня 2018

Перегляди: 599

У Глинському НВК з 29 травня по 8 червня діяв пришкільний табір «Ромашка». Тут учні поєднували вивчення англійської та німецької мов з іграми, цікавими флешмобами, різноманітними неординарними конкурсами, які виконували із задоволенням.
Хлопчики та дівчатка виготовляли одяг із підручних матеріалів, робили вишукані зачіски, інсценізували казки на новий лад, грали у різноманітні ігри, малювали малюнки на асфальті, виготовляли ляльки-мотанки з трави, рекламували свої вироби, малювали стінгазети. Також діти грали у міні-футбол та змагалися в естафетах.
Старшокласники організували дитячу дискотеку та танцювальний флешмоб, що дуже сподобалися дітям. Учні їздили на екскурсію у м. Острог, де відвідали старовинний замок, музей книги, Острозьку академію. Відвідали і Межирицький монастир. А також Костопільський район, де милувалися красою базальтових стовпів та насолоджувалися природою Рівненщини у музеї лісу.

Деталі

Створено: 13 червня 2018

Перегляди: 564

Відповідь на лист Ніни Остроголов у газеті «Нове життя» Відповідь на лист Ніни Остроголов у газеті «Нове життя» від 18 травня

Шановна редакціє «Нового життя»!
Прочитала у вашій газеті лист Ніни Павлівни Остроголов й вирішила подискутувати з нею щодо написаного.
Ніно Павлівно, дякуйте Богові, що ваші рідні пережили війну і залишились живими. Що ні вони, ні їхні ровесники не потребують ні поклоніння вічному вогню, ні «військового кулешу», ні «фронтової чарки пам’яті», бо все це без молитви за своє здоров’я і за вічний спокій тих, хто поклав своє життя у цій війні, розв’язаній двома безумцями, – невігластво.
Я – дитина війни. І скільки себе пам’ятаю, пригадую день Юрія Переможця, бо в нашій родині це був день родинного поминання мого дядька, старшого маминого брата Юри, якого в 1944 році мобілізували з сусідськими хлопцями на вій­ну. Йому було 18 років. З тих хлопців лише один повернувся живим і розповідав, що їм навіть погонів не встигли пришити і погнали перед танками в атаку. Це було на території Румунії. Сусід Михайло, який вижив, повернувся пораненим і контуженим, розповів, що в тому бою чув останній вигук Юри: «Хлопці, прощавайте, я вмираю!». Але батькам прийшла звістка про те, що він пропав безвісти. До смерті батьки не могли змиритися із загибеллю сина і сподівалися на чудо, бо як можна молитись за упокій дитини, яку не хоронили? Цей біль ніколи не мине, а пам’ять про Юру живе в його племінниках та їхніх дітях: сини двох братів і внук найменшої сестри – носять ім’я Юри, а 6 травня – у нас день родинної скорботи. Всі ми молимось за душу вбитого воїна Юрія, вічна йому пам’ять і царство небесне, подаємо милостиню і передаємо спогади про нього нашим дітям і онукам.
Що стосується думки Ніни Павлівни щодо голови адміністрації Сергія Юрійовича Кондрачука, то це вже звичайнісінька помста «обуреної групи людей», яких вшанували не за радянським сценарієм, а запропонували помолитись у храмах за вбитих воїнів і здоров’я живих. Так, як це робить весь християн­ський люд. Ніна Павлівна лякає нас «штатами» і «колонією», але дозвольте вам нагадати: багато полонених радянської армії, які вижили, влаштували своє життя у країнах, створивши потужну українську діаспору. Тих же, хто повернувся в СРСР, згноїли в таборах, як «изменников Родины».

Деталі

Створено: 23 травня 2018

Перегляди: 778

Цей лист я написала під враженням розмов людей старшого покоління.
В основному це люди, які пережили війну, холод, голод, серед них є й учасники війни, які здобували такий бажаний для всіх мир.
Але разом зі спогадами проривається душевний біль через неповагу до них, лунають гучні слова обурення на адресу нашої Здолбунівської райдержадміністрації і особисто на адресу голови Сергія Кондрачука.
І тому я вирішила звернутися через газету до пана голови Здолбунівської райдержадміністрації. Я одна з тих мешканців Здолбунова, чиї батьки були учасниками Великої Вітчизняної війни. Батько служив у розвідці – дійшов до Берліна, мама працювала на оборону в тилу, ремонтувала військову техніку.
Голів райдержадміністрації на моєму віку, а мені вже 65, було багато, були і «кращі» й «гірші», але такого бездарного і безпорадного, як Сергій Кондрачук, я ще не пам’ятаю. Щоб на 9 травня «хватило таланту» організувати виставку картин та зустріч з футболу – посміховисько.

Деталі

Створено: 12 квітня 2018

Перегляди: 870

Олександр ОГОРОДНИК. Фото 1938 року.

У № 30 (67) газети «Волинське слово» від 6 листопада 1938 року в передвиборчих інформаційних матеріалах опубліковано допис такого змісту: «Огород­ник Олександр народився 8 липня 1900 року в Здолбунові в селянській родині. По скінченню початкової школи в Здолбунові, в 1915 році вступає до Технічної Школи в Києві, яку скінчив у 1918 р. Під час виступу більшовицької армії на Київ в 1918 році бере чинну участь у боротьбі проти більшовиків у першому партизанському відділі, що складався виключно зі шкільної молоді. У першій половині 1919 року працює у дорожньому відділі Рівенської залізниці та в Управі по перебудові залізниць Галичини на посаді техніка. Від половини 1919 року до 1920 року працює в «DowodztwieKoleiWojskowychWolynskich», як технік. У 1921 році покликано його до військової служби в 1 полку польової артилерії у Варшаві. У 1923­24 рр. працює в характері техніка дорожнього відділу Ровенського Сеймика. У 1926 р. дістає призначення на члена Міського Господарчого Комітету в Здолбунові, в складі якого перебуває до самоврядових виборів. У 1927 р. працює в Здолбунівському Магістраті в характері міського техніка. При перших виборах до самовряду на Волині його вибирають до Міської Ради. Від 1928 р. аж до останнього часу зай­має становище референта шляхів у Магістраті м. Рівного. Під час заложення ВУО є його членом, а від 1935 р. ­ головою Округової Управи в Здолбунові. Під час додаткових виборів до Міської Ради (січень 1938 р.)…». *

На курорті Шопиле. 15.05.2023 р.
Світлина з сімейного архіву А. О. ФЕДОРУК (ОГОРОДНИК).

Далі допис на доступній загалу веб­сторінці обривається. Та навіть ця коротка біографічна довідка дає змогу зрозуміти, що Олександр Огородник ­ яскрава й непересічна особистість. У ході дослідження біографії цього нашого земляка вдалося дізнатися не лише про цікаві події з його життя, а й про важливі для Здолбунова і всього нашого краю.
Як уже згадано вище, Олександр Євдокимович Огородник народився 8 липня 1900 року у Здолбунові. Батько його, Євдоким Микитович, був селянином, проживав у Здолбунові по вулиці Шевченка. Мав три десятини землі та підсобне господарство, тримав корову й свиней.

Деталі

Створено: 29 березня 2018

Перегляди: 1106

Ця розповідь про народну артистку України, провідну актрису Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка Терезу Семенівну Перету (Барановську), чия біографія тісно пов’язана з нашим краєм, зокрема з Мізочем, де провела вона не один рік. Для неї, закоханої у театральне мистецтво, сцена дійсно стала життям.

Тереза Семенівна Перета (Барановська) народилась 27 жовтня 1934 року в селі Літчани Волинської області, в багатодітній і багатонаціональній сім’ї. Батько був музикантом-самоуком, але знав нотну грамоту та умів грати на скрипці, духових інструментах, навіть керував сільським духовим оркестром. Саме від батька успадкувала донька любов до прекрасного.
У 1939 році сім’я переїхала на Рівненщину - до Острожця (Млинівський район).
Терезу рідні лагідно називали Реною. У тринадцять років вона вперше подивилась виставу у Волинському музично-драматичному театрі міста Луцьк. Була це постановка за п’єсою Вадима Собка «За другим фронтом». Професійна гра акторів схвилювала юну Рену і запам’яталася на все життя.

Деталі

Створено: 27 грудня 2017

Перегляди: 611

Ось і прийшла вже до нас зима, сповіщаючи про себе першими пухнастими сніжинками.
Але у Здолбунівській ЗОШ І ст. № 7 ще по-осінньому тепло та радісно. А все тому, що учні 1-А класу, прощаючись з осінню, влаштували свято - “Бал квітів”. Дійство було особливим: з усмішками, теплими поглядами, гарними словами. І навіть сонеч­ко визирнуло з-за хмар та лагідно усміхалося до дітей-квітів.
Як справжня господиня, Осінь пошанувала усі квіти і передала естафету Зимі.