Олександр ОГОРОДНИК. Фото 1938 року.

У № 30 (67) газети «Волинське слово» від 6 листопада 1938 року в передвиборчих інформаційних матеріалах опубліковано допис такого змісту: «Огород­ник Олександр народився 8 липня 1900 року в Здолбунові в селянській родині. По скінченню початкової школи в Здолбунові, в 1915 році вступає до Технічної Школи в Києві, яку скінчив у 1918 р. Під час виступу більшовицької армії на Київ в 1918 році бере чинну участь у боротьбі проти більшовиків у першому партизанському відділі, що складався виключно зі шкільної молоді. У першій половині 1919 року працює у дорожньому відділі Рівенської залізниці та в Управі по перебудові залізниць Галичини на посаді техніка. Від половини 1919 року до 1920 року працює в «DowodztwieKoleiWojskowychWolynskich», як технік. У 1921 році покликано його до військової служби в 1 полку польової артилерії у Варшаві. У 1923­24 рр. працює в характері техніка дорожнього відділу Ровенського Сеймика. У 1926 р. дістає призначення на члена Міського Господарчого Комітету в Здолбунові, в складі якого перебуває до самоврядових виборів. У 1927 р. працює в Здолбунівському Магістраті в характері міського техніка. При перших виборах до самовряду на Волині його вибирають до Міської Ради. Від 1928 р. аж до останнього часу зай­має становище референта шляхів у Магістраті м. Рівного. Під час заложення ВУО є його членом, а від 1935 р. ­ головою Округової Управи в Здолбунові. Під час додаткових виборів до Міської Ради (січень 1938 р.)…». *

На курорті Шопиле. 15.05.2023 р.
Світлина з сімейного архіву А. О. ФЕДОРУК (ОГОРОДНИК).

Далі допис на доступній загалу веб­сторінці обривається. Та навіть ця коротка біографічна довідка дає змогу зрозуміти, що Олександр Огородник ­ яскрава й непересічна особистість. У ході дослідження біографії цього нашого земляка вдалося дізнатися не лише про цікаві події з його життя, а й про важливі для Здолбунова і всього нашого краю.
Як уже згадано вище, Олександр Євдокимович Огородник народився 8 липня 1900 року у Здолбунові. Батько його, Євдоким Микитович, був селянином, проживав у Здолбунові по вулиці Шевченка. Мав три десятини землі та підсобне господарство, тримав корову й свиней.

Олександр ОГОРОДНИК. Олександр ОГОРОДНИК. 
Фото з посвідчення посла Сейму Польщі.

Всього родина налічувала шість осіб: Євдоким Микитович, його дружина (і мама героя нашої розповіді) Уляна Іллівна, син Олександр та три доньки ­ Антоніна, Євдокія і Катерина.
Батько Олександра Огородника помер у 1903 році. Але попри скруту цим спричинену Уляна Іллівна намагалася дати дітям освіту. Тож з 1908 до 1912 року Олександр навчався у церковно­приходській школі, а з 1912 по 1915 рік ­ у двокласному міському залізничному училищі. Ровесники, з якими Олександр товаришував ще малим, залишилися друзями на все життя. Одним з таких друзів був Петро Андріанович Поп­чук. Обидва вони з 1915 до 1918 року продовжували здобуття освіти. Але Олександр навчався у Технічному училищі № 1 у Києві, а Пет­ро Попчук ­ в 1­му технічному залізничному училищі в Одесі. Саме в роки навчання вони захопилися футболом, почали й самі в нього грати. А згодом стали гравцями першої футбольної команди Здолбунова. Про це у своїх спогадах писав Пет­ро Попчук. І, до слова, футболу як хобі не зраджували все життя.

По завершенні навчання у Києві Олександр Огород­ник повернувся до рідного міста, його свідоцтво про закінчення училища містить багато цікавої історичної інформації. Привертає увагу вже перший рядок: «Місце народження – с. Здолбунів». Це не помилка. Адже Здолбунів набув статусу міста лише у 1903 році, а Олександр Огородник народився у 1900­му. Перелік предметів, які викладали в училищі, дає уявлення про тодішній рівень підготовки та кваліфікації учнів. Стає зрозуміло, що відповідає він рівню сучасного коледжу, якщо не бакалаврату. А стаття про обов’язкове відпрацювання навіть досконаліша, аніж за часів СРСР. Адже тоді неможливо було отримати дип­лом без обов’язкового відпрацювання.
Згідно з розподілом, з 1 липня 1918­го по 31 грудня 1921 року Олександр Огородник працював техніком 10­ї дільниці служби шляхів та будівель станції Ровно. З 19 грудня по 31 липня 1921 року служив у польській армії рядовим. Демобілізувався за пільговою угодою, оскільки був єдиним сином у матері. У 1922 році одружився із Зоєю Іванівною Сусліною. У 1923­му народилась їхня донька Євгенія, а в 1933 році – Алла.
З березня 1923 року по березень 1924 року Олександр Огородник обіймав посаду завідуючого Дорожним районним повітовим управлінням. Згодом по травень 1927 року працював у Магістраті міста Здолбуново на різних посадах, пов’язаних з будівництвом.
У 1924 році був активним дописувачем газети «Дзвін», котру у Рівному видавав отаман Володимир Оскілко. У 1925 році його заарештувала польська поліція за читання українських газет на зборах у Здолбунові. З травня по грудень 1925­го виконував обов’язки міського архітектора.
Активна життєва позиція привела Олександра Огородника до ВУО (Волинської Української Організації), членом якої був з дня її заснування у 1931­му. А в 1932 році він вступив і до української організації «Просвіта». За його безпосередньої участі у Здолбунівському повіті було створено близько двадцяти «Просвітянських хат». І саме цей факт зазначено у відкритій щодо нього органами НКВС кримінальній справі ­ як одне з головних звинувачень. Олександр Огородник був головою «Просвітянської хати» у Здолбунові.
Не забував і свого юнацького захоплення футболом. Разом з друзями дитинства та однодумцями у 1935 році створив у Здолбунові першу українську футбольну команду «Гарт». Першим головою спортивного клубу «Гарт» був саме Олександр Євдокимович, а його заступником ­ Петро Попчук.
З 1935 року Олександр Огородник входив до складу керівництва ВУО на Волині у м. Луцьк. З 1936­го очолив ВУО у Здолбунівському повіті. У 1938 році, згідно з результатами виборів, став одним з дев’ятнадцяти українців, обраних послами Сейму. Балотувався на вибори від ВУО і переміг у своєму окрузі завдяки активній національній позиції та авторитету. Серед друзів­однодумців Олександра Огородника в Сеймі був перший патріарх Київський і всієї України, Першо­ієрарх УАПЦ в США Мстислав (у миру Степан Іванович Скрипник).
З приходом у вересні 1939 року радянської влади життя Олександра Огородника кардинально змінилося, причому не до кращого. Адже для нової влади його боротьба за національні інтереси українського народу була злочином. Щоб з пересічного українця він перетворився на «ворога народу» вистачило, що до рук представників нової влади втрапила газета «Волинське слово», зокрема її № 30 (67) від 6 листопада 1938 року. Уже 17 жовтня 1939­го було виписано ордер на обшук та арешт, а 28 жовтня Олександра Огородника заарештували.
Перший допит Олександ­ра Огородника відбувся 16 листопада у Здолбунові, тоді проти нього порушили кримінальну справу № 976 за звинуваченням в антирадянській діяльності за ст. 54­4 КК УРСР. Згодом його перевели до слідчого ізолятора Слідчого відділу УДБ НКВС у Харкові. Одне з головних висунутих тоді Олександ­ру Євдокимовичу звинувачень грунтувалось на змісті його передвиборчої програми, з якою балотувався до Сейму Польщі, опублікованої в № 30 газети «Волинське слово» від 6 листопада 1938 року. Ключовою стала фраза з біографії: «Під час виступу більшовицької армії на Київ у 1918 р. бере чинну участь у боротьбі проти большевиків у першому партизанському відділі, що складався виключно зі шкільної молоді». Ось яскраве підтвердження славетної історичної події того часу, що відбулась поблизу станції Крути. Тотальне замовчування та втаємничення цієї події від багатьох поколінь українців за часів існування СРСР тільки підтверджує її велич.
Попри відсутність реальних доказів, після багатьох безрезультатних жорстоких допитів справу було завершено. Згідно з постановою Слідчого відділу УДБ НКВС УРСР в Харківській області від 24 грудня 1940 року справу Олександра Огород­ника передали на розгляд Особливої Наради НКВС СРСР. Це був вирок тоталітарної системи. Коментарі зайві... Попереду на нашого земляка чекали довгих п’ять років у таборах, і будь­якої миті цей строк могли продовжити або ж замінити на тюремне ув’язнення.
З 23 вересня по 31 грудня 1941 року Олександр Огородник працював прорабом на будівництві Чимкентського цегельного заводу в Казахстані, згодом ­ на промислових підприємствах та будівництві різних об’єктів. Після відбування покарання повернувся до рідного міста.
З 16 березня по 30 червня 1948 року був прорабом на підприємстві «Заготзерно» м. Здолбунів. З липня 1948 року по вересень 1949 року зводив власний будинок у садибі своїх батьків, там нині мешкає донька героя нашої розповіді Алла. З 17 вересня 1949 року по 25 березня 1950 року Олександр Євдокимович обіймав посаду інженера­будівельника на підприємстві «Здолбунівсировина».
Країна відновлювалась після війни, тож інтенсивно почала розвиватися будівельна галузь, що потребувала кваліфікованих кадрів. Не лишився без діла й інженер­будівельник Олександр Огородник. З 31 березня 1950 року по 1 березня 1967 року він трудився в одній з головних будівельних організацій області «Рівнепроект» на різних посадах.
У 1962 році Олександр Євдокимович мав би вийти на пенсію, натомість продовжив працювати. На заслужений відпочинок він пішов у 1967­му. Хоча з моральної точки зору цей відпочинок був лише умовним. Бо політв’язні у СРСР не мог­ли почуватися вільними. Олександр Огородник до кінця свого життя за змогою зустрічався з своїми друзями­однодумцями конспіративно. Яскравим свідченням цього є спогади сина одного з цих футбольних друзів дитинства ­ Олександра Філіповича. Він згадує, що сходилися батькові друзі зазвичай так, що навіть дружини їхні не могли визначити місця й часу цих зустрічей. «Мабуть, вони зустрічалися у погребах», ­ жартує пан Олександр.
Та на це були суттєві причини, бо ж, за визначенням тодішньої влади, ці люди були українськими націоналістами, тобто, постійними «клієнтами» головної контори того часу ­ КДБ. Свідченням цього став і візит співробітників Здолбунівського управління КДБ одразу після похорону Олександра Огородника з «проханням» переглянути особисті документи, листи і фото в його домівці.
Помер Олександр Євдокимович 25 серпня 1979 року. На жаль, не дожив до історичної події, за яку боровся все життя ­ здобуття Україною незалежності. Але він зробив вагомий внесок як у суспільно­політичне, так і в футбольне життя нашого міста. Маємо про це пам’ятати.
Юрій МЕЛЬНИК,
Володимир МОРОЗОВ,
м. Здолбунів.
За допомогу у підготовці цієї публікації висловлюємо щиру вдячність співробітникам ДАРО, М. І. Бортнику та родині О. Є. Огородника, зокрема його доньці – Аллі Олександ­рівні Федорук (Огородник) та онуку ­ Олександру Георгійовичу Федоруку за надані історичні документи та фото з сімейного архіву.

Додати коментар