Темою минулого тижня безумовно є школа. Початок нового навчального року. Скільки ж то хвилювань було напередодні. Скільки часу і коштів було потрачено батьками школярів задля того, аби їхнє дитя стояло на шкільній лінійці гарне, причепурене, в новій шкільній формі, з новим ранцем.
Хочеться дещо сказати про шкільну лінійку. Пошлюся знову на ранковий ефір всеукраїнського радіо НВ, де 2-го вересня вся країна і навіть українці зарубіжжя були включені в обговорення першовересневих шкільних заходів. Такий рудимент старого тоталітарного суспільства як шкільна лінійка (включно з назвою) начебто вже й вичерпав себе й після того, як у якійсь школі під час довготривалого стояння на сонці дітворі стало зле, лінійки вирішили скорочувати в часі. Окремі школи відмінили їх зовсім, проте, погодьтеся: в цілому альтернативу шкільній лінійці знайти непросто.

Тож святкові шкільні лінійки в Україні відбулися й 1 та 3 вересня 2018 року. Їх тривалість різна – від 15 хвилин до півтори години. Деякі письменники, як ось молода сучасна гумористка Татуся Бо, вже висловилися з цього приводу у Фейсбуці, образно описавши, як все нове тисне та тре, як незручно дітворі стояти на шкільній лінійці, а особливо молодшим школярикам, та як нудно вислуховувати довженні промови дядьків у краватках, які наче зумисне випробовують дитяче терпіння. Українець, який виїхав з родиною, дітьми шкільного віку на ПМЖ до Канади, розповідає, що ніяких лінійок у тамтешній школі нема. Дітей не змушують простоювати на одному місці біля години часу, вони ведуть себе природно й вільно, розташувавшись, як кому зручно разом з учителем на зеленій травичці. Натомість українець, який включився до обговорення першовересневої теми з Росії, розповів, що у них така ж лінійка, як і у нас, хіба що з іншими кольорами прапора, іншим гімном та інакшою ідеологічною й національною атрибутикою. І у них, як у нас, люблять приходити до дітей у школу різні поважні дядьки: або депутати, або ж представники влади. Все, як у старі радянські часи. А коли є поважні гості, тоді шукайте десь неподалік і купку репортерів з камерами та фотоапаратами, бо просто так поважні особи до школи не ходять. Вони мусять те потім десь оприлюднити, прокрутити на телеефірах, аби додати тим ще одну галочку до свого позитивного іміджу. От на цю тему дискусія в радіоефірі загострилася.
Одні кажуть: що ж тут такого, свято ж бо, будь-хто може завітати на шкільну лінійку. Але коли депутат присутній тому, що привів свою дитину – це одне, а коли він прийшов задля того, аби похизуватися перед репортерами, виступи ти перед батьками та тим підняти свій імідж – це друге. Тому нам, громаді – і батькам, і всім, хто ходить на такі заходи, треба навчитися бути спостережливими і подіб­ні речі помічати. Задавати собі питання: хто прийшов та з якого метою? І не дозволяти таким гостям красти час у дітей. А щодо лінійки – мабуть не варто затягувати її понад годину. Все ж бо у наших руках. Ми ж самі визначаємо, якою має бути тривалість лінійки, як і те, яких гостей воліли б ми бачити на шкільному святі.
Ще один абзац стосовно Нової Української Школи. Малеча, яка переступила цьогоріч шкільний поріг уперше, вже увійшла в новий, дбайливо підготовлений для неї простір, де віднині перебуватиме щодня. Про такий гарний, яскравий, нестандартний простір школярі старші могли хіба мріяти. Проте, коли взяти до уваги Рівненщину й наш Здолбунівський район, то, на жаль, не вся малеча змогла порадіти тому простору, який за вимогами реформи мав бути облаштований до 1-го вересня. Не скрізь завезли парти нового стандарту. Не всі дітки мають і посібники та дидактичний матеріал. Як повідомив начальник відділу освіти Здолбунівської РДА Ігор Антонюк, все необхідне, де чого не вистачає, буде доставлено в школи до кінця цього місяця. Справа, як завжди, упирається в кошти, які на місця не додали. Залишається сподіватися, що так і буде. Усе ж успішність навчально-виховного процесу залежить не так від шкільного обладнання й приладдя, як від особистості учителя. Тож побажаймо нашим педагогам доброго здоров’я й усіх гараздів, щоб вони, йдучи до наших діток, випромінювали радість, були енергійними й креативними у вирішенні будь-яких шкільних питань.
Людмила МАРЧУК.

Додати коментар