Хата, в якій мешкали Джурики.

Два тижні тому в с. Мала Мощаниця сталася пожежа. Згорів орендований будинок багатодітної сім’ї Джуриків. Мешкало у ньому дев’ятеро дітей разом з батьком та вагітною мамою. Будівля була дерев’яною, тому спалахнула миттєво. На жаль, відновити її неможливо. Сім’я втратила майже усе своє майно.

Сім’я Джуриків у новій оселі.

– Першими на допомогу прибігли, звичайно, сусіди, – розповідала мама родини Альона Джурик. – Трапилося усе раптово. Менші діти були біля мене, одне зі старших дітей вибігло і сказало, що горимо. Будова стара, дерев’яна, легкозаймиста, тому сталося все дуже швидко. Ще й спекотно було, віт­ряно, тож поки пожежні приїхали, згоріло півбудинку. Люди з усього села збіглися, не давали вогню поширюватися на хату далі, вибивали вікна, що могли – виносили. Тож якісь речі ми встигли врятувати, проте більше згоріло.

Вигляд нової оселі, придбаної для багатодітної сім’ї.

Ця пожежа трапилася 25 липня. Доки постраждалій сім’ї підшукували тимчасове помешкання, вони змушені були оселитися у старій клуні біля батьківської хати. Звичайно, умови для проживання, а тим паче з дітками – неприйнятні. Тому дітей відправили до тіток. З батьками залишилися тільки двоє найменших. У нову хату переїхали завдяки старанням сільського голови Василя Володимировича Никитюка та о. Сергія, настоятеля Свято-Михайлівського храму с. М. Мощаниця та о. Василя, настоятеля Свято-Успенського храму с. Глинськ.

– Інформацію про те, що у родині Джуриків згоріла хата, я отримав від місцевого священика. До цього я вже знав про цю сім’ю. Ми збирали для них речі. Я приїхав сюди 29 серпня. Побачивши умови, в яких вони живуть, ми зі священиком та сільським головою обійшли всі будинки, які продавалися, й зупинилися на цьому. П’ятсот метрів від школи, будинок новий, міцний, світлий, просторий, що важливо для дітей. Звичайно, дещо треба доробити: щось пофарбувати, зробити ванну кімнату. Сільський голова зв’язався з власниками, поговорили, я став гарантом того, що суму в 4500 доларів ми зобов’язуємося їм сплатити до нового року. Попросив господарів, щоб дозволили родині вже заселитися, бо ж почалася осінь, у дітей навчання, – зазначив отець Василь.
Осторонь складної ситуації в сім’ї Джуриків не залишилися й інші. Чимало людей з різних куточків України відгукнулися через соціальні мережі, зокрема у Фейсбуку. Телефонують з Одеси, Києва, Львова, Хмельницького. Відразу почали надсилати речі поштою, передавати знайомими, автобусами. Оголосили збір коштів у церквах нашого району. Бо окрім речей, меблів та посуду, родина потребує фінансової допомоги для купівлі будинку.
– На жаль вже зіштовхнулися з аферистами, котрі є начебто посередниками між банками. Вони хотіли заволодіти коштами, які ми збираємо на виплату будинку, – зізнається о. Василь.
Та все ж, як мовлять у народі, – з миру по нитці – голому сорочка. Добре, що довкола є люди, які не байдужі до біди ближнього. Від стихійного лиха, повені або ж пожежі не застрахований ніхто. Сімейство Джуриків тепер не може нарадуватися і новим помешканням і всім тим, що їм знесли та звезли не тільки жителі села та мешканці Здолбунівщини, але й із інших областей. І ці люди, розчулені до сліз, усім вдячні.
Марина КОЛОДИЧ.
Фото автора.

Додати коментар