до 75-ої річниці Гурбенського бою

Здолбунівська районна рада за підтримки керівника науково-редакційної групи книги «Реабілітовані історією. Рівненська область», завідувача кафедри історії Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука, кандидата історичних наук Андрія Жив’юка розпочала історичний марафон до
75-ої річниці Гурбенського бою.
На сайті Здолбунівської районної ради щодня публікують історії з книги «Реабілітовані історією. Рівненська область». Нині там можна прочитати чуттєву оповідь про мізочанку Ганну Прищепу, яка була пунктовою зв’язковою ОУН. Ганну разом з підпільницею Надією Гаєвською взяли під варту працівники НКВС. Їх допитували, а після зізнання Ганну Прищепу на псевдо «Безталанна» помістили в одиночну камеру. Там до жінки прийшов міліціо­нер райвідділення НКВС Галушка, з яким вона зустрічалася (НКСівці вважали, що він працював на ОУН). Ганна не змогла стати зрадницею свого народу, тому разом з коханим вони написали прощальні записки, після чого Галушка з автомата застрелив її, а потім і себе. В архівно-кримінальній справі збереглась копія записки Ганни Карпівни Прищепи.

Розмістили на сайті й історію про землеміра Івана Мартинюка, який у 1943-му вчителював у Дермані. Про те, як довгий час працював землеміром, а потім став керівником «картографічного інституту УПА» у якому виготовляли карти понад 30 працівників. Ці карти були вкрай необхідні повстанцям для ведення бойових дій і планування військових операцій. Користувались цими картами командири УПА і в бою під Гурбами. Після трагічного вбивства Івана його маленька донька лишилася сиротою, бо ж її мами не стало ще раніше. До речі, про Івана Мартинюка у своїх спогадах «На коні вороному» писав і наш земляк - письменник Улас Самчук.
Іншою частиною історичного марафону стала рзповідь про Василя Головатюка на псевдо «Сокіл», який згорів живцем. Василь - другий загиблий син і брат в сім’ї Головатюків. Його рештки знайшли на згарищі хати, викопали могилу поблизу лісу та поховали рідні. Василь Головатюк був середнього зросту, вродливий. Добре співав. Краєзнавцеві Миколі Ужвіну про це розповіла Таїсія Березовська (Василець), у батьківській хаті якої на Набивцях Василь загинув. У 1947 році Таїсії було чотирнадцять.
Ім’я Головатюка є на Пантеоні Слави у Грбах. Адже у 2007 році львівське «Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять», розшукуючи в лісах на півдні Здолбунівщини поховання українських повстанців, завдяки небайдужим людям відкрило могили у Набивцях. Серед похованих там упізнано і ексгумовано могилу Василя Головатюка. Вона була особливою: розміщена осторонь від інших, неглибока, неприродне положення останків, сліди вогню на кістках…

* * * *
Днями молода талановита режисерка Діана Горда (родом з Донецька) в Гурбах знімала кількахвилинний відеоролик на замовлення Інституту національної пам’яті. Відео про події 75-річної давнини - Гурбенську битву. Учасниками зйомок стали дерманець, ветеран ОУН-УПА, голова обласного «Братства вояків УПА» Василь Кирилюк та пластун Данило Бойкович. Про це у групі «Типовий Здолбунів» на Фесбуку повідомила Ольга Бойкович.
Ольга розповіла про 95-річного Василя Кирилюка: «Активний дідусь, щороку він у Гурбах, щороку - на Дні Незалежності в Києві, він має гарний зір, гарну пам’ять і здорові ноги. В нього стільки думок і спогадів, які він готовий виговорити, поділитись, але (як мені здалось) мало хто це готовий вислухати. Дідусь Василь збирає фото в свій альбом, який готовий передати в музей. І ще, він має готову звукову форму книги, записану на диктофон і мріє її видати. Єдиний страх у дідуся - це те, що нинішня влада може сприйняти його правдиві спогади двояко. А мій найбільший страх – не почути нам всім його спогади, ту історію, не перекручену, не дофантазовану, а ту істинну правдиву, і зафіксувати на папір. А також страх - не спізнитись. Дідусю все таки 95 років. І за його словами, їх, героїв того часу, залишилось лише двоє…
Після закінчення зйомки дідусь взяв лопату, викопав пару діток-сосонок. В нього традиція: скрізь, де буває, бере саджанці і садить у дворі, парку, немає значення де. Мабуть саме таким людям Господь Бог дає міцне здоров’я, хорошу пам’ять і швидкі ноги, щоб більше зміг зробити для людей. Він не думає за свій вік, не рахує роки, він не думає про себе особисто і про те, чи побачить, як будуть рости його дітки-сосонки, він думає за сусіда, за свій народ і за свою державу. Дідусь не хоче слави і не чекає визнання, його основна мрія – це поставити пам’ятник загиблим в своєму рідному селі Дермань і передати свою пам’ять правнукам, щоб робили висновки і йшли вперед, не повертаючись в минуле. Маю великі сподівання, що його спогади все-таки з допомогою хороших людей будуть зафіксовані на папері і хоч одна з двох його мрій стане реальністю. Головне ж - не спізнитись!»

Додати коментар