Ось уже два тижні пан Орест Цап як не в своїй тарілці: ходить такий задуманий, ніби уся поважна ватага парламенту передала йому свої віжки управління країною. Нер­вує, відповідає невпопад, на дружину підозріло зиркає. Натомість з дочкою Лесею, єдиною дитиною, такий погожий, лагідний, як говорить з нею, то наче дбайливо намазує на білий хліб вершкове масло найвищого ґатунку. Бо як батько знає, що скоро доведеться розпрощатися з його Лискою-Лесюнею: його дівчинка виходить заміж. Зненацька, бо вже треба. Сиділа б і далі біля нього його донечка-кралечка, але шлюбна партія підвернулася занадто вигідна: Святослав, майбутній зятьок, син Альберта Едуардовича, керуючого успішним київським банком. Він, єдиний спадкоємець таткових статків, виявився он яким спритним у справах палкого кохання. І плід цього кохання вже визріває в лоні його Лесюні й чекає на законне майбутнє існування в прискіп­ливому щодо дошлюбних стосунків соціумі.

Пан Орест не уявляє свого життя без доньки. Вона його розрада і втіха, немало небагато – 17 років, як його єдине чисте джерельце добра і любові. Як лишень він не вмовляв свою дружину-красуню народити йому ще одну дитину, сина, спадкоємця, продовжувача роду, проте Магдочка, яка звикла до розкошів і гламуру, ні за які медяники не забажала більше «псувати фігуру та скорочувати собі життя». А він так мріяв про велику родину! Тепер же прирікає себе на повну самотність. Його супутниця по життю з далеким корінням гарячої циганської крові роль відданої і люблячої дружини лише грає. І це триває вже давно. Він про це не тільки здогадується, а знає напевно, але терпить через свій статус, де найнадійнішим бонусом у виборчій системі конкурсу на посаду вважається міцна сім’я, а значить, і непохитна службова репутація.
За все їхнє спільне життя жодного дня дорогенька дружинонька не працювала, але й гарною господинею її не назвеш: готувати не вміла, та й бажанням навчатися кулінарному мистецтву не горіла, а про порядок в оселі… годі вже й казати. Мусив чоловік найняти в будинок помічницю по господарству – Орисю, дружину охоронця зі своєї фірми.
«А що Магда? Хіба вона знає, як йому дістався ось цей їхній будинок, як опиняються в його секретному сейфі над каміном зелені хрусткі купюри і виразні далекоглядні «єврики»? Не відає, через які мідні труби, Крим і Рим йому доводиться проходити, заробляючи на хліб насущний?! Адже виграти тендер на будівництво не так просто! Треба заручитися надійною підтримкою членів комісії, отримавши позитивні відгуки від запропонованого проекту… А для цього потрібно знати всі ходи й виходи, знати кому і де дати, скільки пообіцяти, чим у майбутньому поділитися. А на який ризик наражаєшся, коли «віджимаєш» територію під будівництво і нерідко застосовуєш «маски-шоу»! А при будівництві житла? Тут необхідно мати неабияку витримку! Це ж живі гроші в руках! Яким терпінням, винахідливістю й досвідом маєш володіти, щоби на фінішній прямій усе було чики-піки, щоби, як кажуть, і вовки були ситі, і вівці цілі. А це ж ціла наука! «Щоб жити красиво, мусиш ой як ризикувати! Допомагає досвід і надійна команда. Вважаю за велике щастя мати такого бухгалтера, як мій Аристарх Семенович, який спроможний так усе збалансувати, що при (не дай, Боже) будь-якій перевірці комар носа не підточить! А економію на будівельних матеріалах і на зарплаті робочим за бухгалтерськими документами довести неможливо – все «чисто і прозоро», квитанції, чеки, накладні виглядають досить переконливо. А чого варті мої надійні помічники – головний інженер Хитренко і виконроб Майстренко! Лише вони знають, що і з чого зроблено, коли і де підмазано, але при здачі об’єкта перегородки міцненько стоять і унітази не падають», – так, заспокоюючи своє сумління, міркував пан Орест, їдучи з роботи додому.
За тиждень весілля, а в організації помпезного заходу ще стільки прогалин і «темних дір», що голова йде обертом! А все вона, Магда! Винайняла за порадою своїх «впливових» подружок якихось наворочених «упорядників гламурних вечірок» і не спромоглася навіть проконтролювати хід підготовки до найважливішої події! Лише й чути її телефонне базікання про зачіски, манікюр-педикюр, масаж і всяку гламурно-вигадливу хрінь. «Виявляється, ще не узгоджено питання про місце урочистого вінчання. Кинуто напризволяще культурологічний аспект свята: різні народні традиційні вітання-прибамбаси. Всі сили скеровано лише на світські розваги! От сучка мальована! Геть мізки відсутні! Не розуміє, наскільки важливі люди будуть запрошені, який, не приведи Боже, ляпсус може виникнути і піде розголос… А він мені треба?» – міркував пан Орест про свою благовірну Магдалену, лежачи на м’якенькій подушці-думочці перед телевізором.
Наступного дня майже усі підлеглі за командою пана Ореста як олов’яні солдатики вишикувалися перед шефом у його кабінеті. Вже за 10 хвилин кожен розумів усю серйозність моменту і поспішав на вирішення отриманого від керівника надважливого завдання для визначної майбутньої події.
Того ж вечора пан Орест за вечірнім переглядом новин, задоволено потираючи руки, приймав «звіти про виконану роботу» від своїх підлеглих.
Лесюня з мамою моталися по магазинах і гламурних точках. Орися, помічниця по господарству, керувала прибуттям і збереженням VIP-продуктів, найкращих вин і горілчаних напоїв. Словом, як колись писав класик О. Генрі «… все найкраще, що може дати виноградна лоза, шовковичний черв’як і протоплазма», накопичувалось у просторій коморі Цапів. Покоївка Галя наводила лад у домі та все чистила і вимивала у заміському будинку для гостей. Настрій пана Ореста значно поліпшився.
І ось нарешті цей довгоочікуваний день настав! Запрошені на весілля родичі, знайомі, друзі і поважні «потрібні» люди з усіх усюд, мов яскравий кольоровий осінній букет, заполонили площу перед Палацом одружень. Автомобілі найкрутіших світових марок різних кольорів і відтінків свідчили про неабиякий великоможний склад гостей.
Шлюбна церемонія минула в належній урочистій атмосфері. В соборі все також пройшло благопристойно і гідно. Щоправда, святі отці були злегка спантеличені присутністю біля дверей храму потужної охорони, а довірена особа пана Ореста, той же Хитренко, прошепотів на вушко священику, щоби той скоротив по максимуму процедуру, мовляв, в ресторані їх уже чекають і гаряче може захолонути, а при повторному підігріві ж смак втрачається. Що ж, хто платить, той і замовляє музику! Це прохання з великим розумінням було беззастережно виконано.
Пані Магдалена зовсім не опікувалася ходом урочистості (це вона цілком поклала на упорядників свята), проте пильно слідкувала за реакцією гостей щодо весільного дійства та за бретелькою, яка постійно зісковзувала з її лівого плеча. «От негідниця, чорти б її забирай!… Заплатила їй за пошив сукні такі «бабки», а вона мені такий геморой підсунула!» – ганила подумки мати нареченої бідну кравчиню. Зате стійкий солодкий аромат парфумів, який невидимо огортав випещене тіло Магди, привертав увагу усіх ласих до жіночої статі чоловіків. І це надавало їй неабиякого внутрішнього задоволення, та як ніколи, втішало її самолюбство. Її погляд ковзав по обличчях гостей, вишукуючи одне – дороге їй і добре знайоме. Нарешті її погляд зупинився на високому, широкоплечому молодому чоловікові. Зваб­ливим поглядом жінки-пустунки вона привітала його, він також обережно зобразив на своєму обличчі напівусмішку, солодко примруживши очі. Пані Цап заспокоїлась і вже з піднесеним настроєм зустрічала шляхетних гостей, гордо стоячи поруч з сяючим від щастя паном Орестом.
Батьки молодого трималися стриманіше й гідно. Їхній син Святослав чинить добропорядно і благородно, беручи під свою відповідальність майбутнє своєї юної обраниці разом з її «цікавим станом».
Три дні казкового застілля, привітань і теплого, дружнього, майже сімейного спілкування минули швидко й непомітно. Гості роз’їхалися по своїх краях-домівках. А молодята опинилися на кшталт Адама і Єви на самоті, як у Раю, та лише не в Едемському саду, а у власній новій, подарованій сумлінними батьками, квартирі. А в кишені молодого дзеленчали ще й ключики від нового «Bentley». Нове помешкання було завалене численними весільними подарунками. Чого тут лишень не було! А у нижній шухляді комода під постільною білизною причаївся значущий цупкий паперовий пакет із цінними папірцями. Вони нещодавно змінили своє помешкання: з-під мурованого каміна пана Ореста, з банківської комірчинки успішного Альберта Едуардовича та бабусиних й дідусевих закапелків, об’єднавшись у єдиний початковий капітал для новоутвореної молодої сім’ї.
Молодята, як і ведеться в усьому цивілізованому світі, по закінченні помпезного свята, збирались у весільну подорож. Завтра вони відлітають на Мальдіви. Безмежний океан, кокосові гаї, бананові зарості, рожеві ранки і вечірні вогняні заходи сонця – все це вони побачать дуже скоро! Святослав, відгулявши належні в таких випадках три дні, вранці поспішив на роботу, щоби узаконити майбутню відпустку. Лесюня щебетала по мобілці, як та пташечка у весняну днину, жваво обговорюючи з подружкою минулу подію, пригадуючи чудернацькі весільні ситуації, одяг і поведінку спільних знайомих. Її піднесений настрій досі зберігався і огортав усе її єство веселим прозорим шлейфом приємних спогадів.
Аж ось хтось подзвонив у двері. Лесюня, не припиняючи телефонної розмови, наблизилась до дверного вічка. Подивилась. В коридорі стояв хлопчина років десяти-дванадцяти і махав перед собою якимсь папірцем. Допитливість перемогла, і молода господиня відчинила вхідні двері. Але хлопчик з папірцем вмить щез, наче випарувався, натомість перед нею постали три кремезні чоловіки в чорному одязі з масками на обличчях. Все сталося настільки швидко, що спантеличена молода господиня не встигла навіть збагнути, що відбувається. Один з нападників спритно підскочив до дверей квартири, владно встромив ногу між порогом і дверима, як стрімкий тайфун, вихопив з рук господині смартфон, підхопив її і потяг до кімнати. Наказав сісти в крісло. Другий миттєво зав’язав їй чорною пов’язкою очі і заклеїв скотчем рот, третій уже зв’язував руки. Покидьки нишпорили в квартирі і складали у великі спортивні сумки найкоштовніші весільні подарунки. Напакувавши речами і гаджетами об’ємні сумки, бандюки перейшли до вивертання речей на полицях шаф. Злодії діяли професійно, у повній тиші, швидко і злагоджено. Лесюня сиділа прив’язана до крісла і ледь жива від страху. Лишень чула, як зашурхотів у руках котрогось із грабіжників значущий цупкий паперовий пакет – головний доказ безмежної батьківської любові та… розбитих ущент мрій. Перед її очима пропливли звабливі екзотичні картинки Мальдівів… І їй стало зле.
Увесь грабунок тривав не більше 5-7 хвилин. Завершивши оборудку, один з нападників увімкнув смартфон і улюблена дочка власника будівельної фірми «Орхідея» почула заздалегідь записаний металевий голос диктора-робота, який повільно і чітко вимовив: «Запам’ятай, крихітко, нас тут не було і ти нікого не бачила. А своєму вельможному таточкові Оресту Цапу скажи, що «вдячні» його клієнти, які вклали свої кревні гроші в будівництво квартир, передають йому палкий привіт. Якщо звернетесь до поліції – вам усім хана! Будь розумницею, крихітко! Чао, бамбіно, sorry!».

***
Зрозуміло, що до поліції ніхто не звертався. А медовий місяць молодята провели на ріднесеньких київських кручах. Наразі молода пара мешкає разом з батьками, будинок яких під потужною охороною… Поки що…
Віра Мельникова,
м. Рівне

Додати коментар