От і вступили ми у новий, 2019-й рік. Важким він був. Чимало наших краян в пошуках заробітку чи кращої долі поїхали за кордон. Бо вже, здається, що ні до кого й ні до чого не стало в людей віри. А рік новий вже несе нові несподіванки. Субсидію монетизуватимуть, пенсії та зарплатню поетапно піднімуть, – обіцянки є, але ціни то щодня повзуть догори. Зимові святки, ось Різдво на порозі й колядники скоро застукають у кожні двері, а обличчя в наших краян нерадісні. Над країною, над усіма нами постає ряд важких питань. В ефірах тільки й мови, чи нападе Путін, чи здасться бацька Лукашенко й Білорусь увійде до Росії…
А тут якраз у переддень нового року стартувала виборча кампанія. На телеканалі «1+1» замість Президента вже вітав українців комік Зеленський і мережі гудуть про це нечуване зухвальство. Так, панове, треба визнати, що у новий 2019-й рік ми увійшли з початком дуже непростої передвиборчої кампанії. І те, що вона буде брудна, свідчить вже те, що передвиборчі процеси розпочалися задовго до офіційного старту передвиборчої кампанії. На кожному кроці маячать перед нашим зором потенційні кандидатури, заграють перед нами, потенційним електоратом, і обіцяють, обіцяють, обіцяють…

Хто ж буде наступним президентом? Як його обрати, щоб не помилитися? Адже кандидатур вже сьогодні до півсотні. «А хіба від нас що залежить?» – не раз кажемо ми.
Хочу переконати вас у тому, що таки залежить. Колись, ще на початку 2000-х, була я залучена до проведення передвиборчих семінарів-тренінгів для громадських організацій, з якими ми побували не тільки на Рівненщині, а ще й у сусідній Волинській області. Що головне хотіли донести виборцям? Що обирати треба не за портретом – симпатичне обличчя чи ні, а за програмою кандидата, добре її проаналізувавши.
А коли минуть вибори, то після ста днів на посаді й надалі, ми, виборці, маємо право взяти ту програму й запитати в обраного на посаду чи то Президента, чи депутатів та голів міських, обласних та сільських рад, а також Верховної Ради – як йде виконання програми? що вже зроблено? що буде зроблено? коли? може в чому потрібна допомога? І не викидати тієї програми кандидата до тих пір, поки він на посаді та тримати його на контролі протягом усієї каденції, закидати листами з конкретними запитами, як приміром: «Ви в програмі обіцяли прокласти дороги. Минуло три роки, а доріг нема. Поясніть, чому ви не виконали обіцянку?»
З того часу, як ми, громадські активісти, отак навчали на семінарах представників громадських організацій, минає вже ось друге десятиріччя. Чи що змінилося? Може хіба дещо зрушилося в головах окремих осіб, але картина в цілому по країні залишається стара. Про передвиборчу програму і написані в ній обіцянки забуває одразу після виборів як обраний на посаду кандидат, так і самі виборці. І це і є основна причина того, чому так погано ми живемо, чому нас усі дурять. Кожен в своїй сім’ї вже прийшов до висновку, що коли не поставити в домі лічильник і власноруч не контролювати, які суми нам нараховують та не звіряти їх із показами лічильника, ми ризикуємо бути ошуканими. Отак і в державі.
Так, звісно, кожен дядько сам по собі не буде щомісяця президенту листи писати, але коли не окремі дядьки, а громадські організації поставлять владу на контроль – і не тільки Президента, але й місцевого чиновника, то що, скажете, хіба не замисляться вони там, нагорі, як їм вести себе завтра? Допустимо, що сьогодні наші запити проігнорували, відповіді не дали, завтра промовчали чи ухилилися від неї, післязавтра зробили так, щоб народу стало не до запитів (піднявся долар чи тарифи, штрафи). Проте коли громада вперто стоїть на своєму, руку з кнопки контролю не знімає, нагадує про себе, що ми все бачимо, все знаємо, то після післязавтра нам таки представлять звіт. Тому варто згадати мудрий народний вислів: «Громада – великий чоловік».
Якщо поцікавитися, як воно в інших країнах, то все вирішує рівень громадянського суспільства. Головне – навколо чого люди об’єднуються. Бо ті, котрі хочуть громаду обійти, зазвичай маніпулюючи громадською свідомістю, нерідко створюють громадські організації під себе, свої цілі.
Натомість у вільному суспільстві люди не об’єднуються навколо якоїсь особи, яка в такий спосіб формує собі електорат на виборах. Коли приміром взяти Америку, то там за століття сформувався стереотип об’єднуватись навколо вирішення якогось суспільно-значимого завдання. Об’єдналися, приміром ті, котрі борються за відстоювання своїх прав у судах чи свого права власності на землю (чому б нам не спитати, де наші земельні паї та хто ними володіє).
Тож громадським об’єднанням пора мужніти. Пора мужніти і громадянам. Перш ніж ставати членом якоїсь організації, подумати – для чого? які цілі перед собою ставимо?
Уроки попередніх виборів вчать, що громадський сектор сьогодні не може стояти осторонь від тих політичних процесів, які розгортаються в країні, як не може сліпо виконувати волю тих політичних кіл, які за це добре платять.
Коли ж громадські структури мають широкий вплив в суспільстві, то без сумніву, напередодні виборів повинні мати чітку позицію і чіткий план дій. Щоб наші надії не залишились зрадженими, усім нам варто про це пам’ятати.
Йти виборювати правду на Майдан, лишаючи там здоров’я і життя – це вже останній відчайдушний крок. Не треба втрачати тих можливостей, якими можна скористатися, не йдучи на Майдан. Ми сьогодні висловлюємо новорічні та різдвяні побажання. А їх здійснення залежить від нас самих. Так, панове! Як і доля нашої держави.
Людмила МАРЧУК

Додати коментар