Концерт гурту “Хорея Козацька” відбувся цього понеділка у Здолбунівському БКЦ. Хоч, власне, й не просто концерт. А майже тригодинне дійство з живою і життєдайною музикою, мандрівка у часі й просторі. У залі просто вирували емоції. Було сумно й водночас піднесено, щемно боляче, зворушливо й оптимістично. Лишитись просто собі глядачем було неможливо, бо завдяки мистецтву цих музикантів отримуєш міцнющий заряд якоїсь особливої енергії. Вона спонукає думати, вірити в Україну, діяти, дає змогу відчути силу єдності. Програма, яку гурт представив, була не просто вервечкою з пісень. До кожної з них керівник “Хореї Козацької” заслужений артист України Тарас Компаніченко подав преамбулу - розповів про авторів слів і музики, про події епохи, в яку цей твір написаний, про те, як з часом трансформувався його текст. Учасники гурту “серцем, устами, душею й ділами” служать Україні, вірять у те, що несуть людям. Музиканти пообіцяли за деякий час знову виступити у нашому місті.
Про творчість “Хореї Козацької” - в інтерв’ю з керівником ансамблю.

Ансабль “Хорея Козацька” не раз виступав у зоні бойових дій на Сході України. Ансабль “Хорея Козацька” не раз виступав у зоні бойових дій на Сході України. У серпні 2014-го гурт у Щасті співав для “Айдару”. Артисти і воїни обмінялися прапорами з автографами. Той, що лишився на фронті, зберігав досі друг Захар, наш земляк. Він приніс прапор на концерт у Здолбунові. Зустріч вийшла зворушливою. А в пам’ять про полеглих прозвучала  “Дума про Савур-могилу” Тараса Компаніченка.

- Тарасе Вікторовичу, найперше хочу подякувати Вам та іншим учасникам гурту за емоції, думки й відчуття, пережиті під час концерту. Для багатьох моїх земляків, присутніх сьогодні у залі, мистецтво “Хореї Козацької” беззаперечно стало відкриттям. Що надихнуло обрати саме такий стиль виконання?
- Насправді почалося все просто - із захоплення кобзарством – справжнім, автентичним. У складі ансамблю є люди з числа засновників Київського кобзарського цеху. А наш кобзарський цех займається не лише тим, що відтворює давні музичні інструменти. Прагнемо відродити й донести людям стилістику виконання та репертуар кобзарів, лірників і бандуристів давніших, різних часів. У їхньому доробку є чимало творів, яким належить особливе місце в українській культурі - це псальми, канти, думи, історичні пісні. Намагання правильно, а головне правдиво, атрибутувати, якого саме часу є той чи інший твір, теж спонукало глибше зайнятися старовинною музикою.
Інші ансамблі старовинної музики в Україні існували і зараз суть, але була потреба створити колектив, який показував би саме лицарську українську культуру. І це реалізувалося в ансамблі “Хорея Козацька”. Тобто можна сказати, що наш гурт - це об’єднання однодумців, які втілюють ідею поширення лицарської шляхетної української культури. У європейському контексті, світовому.

Зал слухав «Хорею Козацьку» стоячи...

- А чи легко було знайти цих музикантів-однодумців? Чи змінювався склад гурту з часу його створення у 2005 році?
- Особливістю нашого колективу є те, що кожен його учасник не тільки чудовий вокаліст, а ще й професійно грає на музичному інструменті або й кількох. Ви мали змогу побачити це під час концерту. Сьогодні на сцені працювали Максим Бережнюк (духові, сопілки, флейта, вокал), Михайло Качалов (фідель, вокал), Ярослав Крисько (вокал, віуела, ударні), Сергій Охрімчук (вокал, скрипка), Северин Данилейко (вокал, віолончель). Якщо говорити про мотивації до об’єднання у “Хореї Козацькій”, то вони різні. У когось це прагнення до професійного саморозвитку, у когось, як от у Михайла Качалова, давній інтерес до світової старовинної музики, хтось зацікавився через спільну працю в інших творчих колективах. Наприклад, чудовий сучасний український композитор і поліінструменталіст Данило Перцов грав стародавню музику задовго до участі в “Хореї козацькій”, ми разом працювали в ансамблі Костянтина Чечені. І події часів Помаранчевої революції, і наша співпраця надихнули його повірити в те, що українська стародавня музика дійсно цікава людям і її варто поширювати. Зараз Данило активно працює як композитор, тому має перерву у виступах з нами.

На концерт у Здолбунові приїжджали люди й з інших міст. Шанувальниця гурту з Рівного, кондитер Ольга ЧЕХОВСЬКА подарувала артистам власноруч спечений коровай.

З Северином Данилейком ми співали в “Гуртоправцях”, це ансамбль автентичного співу, який ми свого часу створили з Іриною Клименко. Я побачив, наскільки Северин цим мистецтвом переймається. І саме через фахову мотивацію ми дійшли до співтворчості вже у цьому гурті. А згодом стали ще й хорошими друзями, яких єднають спільні духовні цінності.
Сергій Охрімчук брав участь у багатьох проектах, і можливо, тут треба було переконати, що саме ті, які втілюємо ми, будуть затребувані. Максим Бережнюк, хоч і приєднався до гурту найпізніше, але нині є одним з тих музикантів, які складають кістяк “Хореї козацької”. До співпраці з нами Максим долучався до різних творчих проектів, зокрема й сольних. Та саме наш ансамбль називає своїм улюбленим, бо захоплений тим, що несемо глядачам, і впевнений: тут можна творити насправді унікальні речі.
З Ярославом Криськом зійшлися в кобзарському цеху. З учня він виріс у справжнього кобзаря, який може виступати самостійно. Але його голос додає яскраву барву нашому співу. Інколи з нами грають Мартин Няга, Андрій Ляшук. На фронті зараз ще один учасник “Хореї Козацької” - Ярема Шевчук, лірник.
Склад ансамблю не є усталеним, інколи він розширюється, звужується, але точно гуртує духовно близьких людей. Їхня співтворчість постійно трансформується у різноманітні проекти.
- “Хорею Козацьку” позиціонують як суто чоловічий гурт...
- Нам вдається чоловіче багатоголосся, і це одна з унікальностей гурту. Але ми маємо дуже обширний репертуар, різноплановий. “Хорея Козацька” - не лише музика й спів, це ще й старовинні танці. Щоб показати їх глядачам, залучаємо дівчат. Не обійдешся без жіночих голосів і під час партесних концертів, наприклад любовної лірики 16-17 ст., у програмах духовної музики. Багато музичних творів давніх спершу відкриваємо для себе, вже згодом - для українців і світу. А щоб гідно ці пам’ятки представити, зрештою зберегти, потрібне належне вокальне, і часто саме жіноче, та інструментальне виконання. Тож з “Хореєю Козацькою” інколи виступає наш фаховий хормейстер, дружина Северина Данилейка Іванна, його сестра Маруся та братова - Ірина. В наших проектах співає учасниця Національної заслуженої академічної капели України «Думка» Олена Нагорна.
- Ансамбль беззаперечно вирізняється репертуаром серед інших українських виконавців...
- У нас дуже багато програм. В репертуарі артефакти середньовіччя, ренесансу, бароко, романтизму і неоромантизму, часів українських національно-визвольних змагань, творимо й сучасні. Беремося за ті епохи, музику яких хочемо відкривати. У нас чимало часово-тематичних циклів, наприклад артефактів доби Мазепи, доби князів Острозьких, цикли “Музика і вино”, “Кобзо, моя непорочная втіхо”, “Псалтир”, цикл артефактів часів Голодомору - реальних творів, за які в ті часи могли й розстріляти. Обширний цикл за поезією дисидентів-шестидесятників. Виконуємо співану поезію Дем’яна Наливайка, Григорія Сковороди, Пантелеймона Куліша, Ліни Костенко, інших авторів, готуємо духовні концерти. Є в нашому репертуарі й любовна лірика. Можна сказати, що ми єдині, коли потрібно підготувати якийсь тематичний музичний фестиваль за персоналією або певним часовим періодом. Насправді з творів різних епох складаємо таку собі мозаїку цікавої для українців, незнаної культури.
Нам завжди приємно, що на концертах “Хореї Козацької” збираються люди і старшого поління, і молодь, навіть діти. Адже це означає, що ті, хто шукає отого шляхетного зерна, хоче знати правдиву українську культуру, а не фейк про неї, є серед різних поколінь. Ми ж, власне, показуємо ті пам’ятки, на які можна спертись, пам’ятки ціннісні, про які насправді багато хто й не знає. Людей, які пізнають оцю справжню щиру свою культуру, чують, що мова наша в давнину функціонувала, уже ніхто не переконає, що української культури і мови не було.
- Музиканти гурту грають на старовинних інструментах. Яке їх походження?
- Інструменти різні. Здебільшого це реконструкції, як от кобза, старосвітська бандура, фідель, віуела, лютня, флейти й ін. Є сучасні, наприклад, віолончель і скрипка, але маємо й кілька автентичничних старовинних інструментів, які досі звучать. Ми іноді граємо на вандерфогелі 19 століття. В моїх руках опинилась бандура, яку зробив легендарний учасник українських національно-визвольних змагань, громадсько-політичний діяч, бандурист Кость Місевич. Цю бандуру можна почути на наших концертах при виконанні українських революційних пісень.
- Якими трьома словами означите мету своєї творчості?
- Це сув’язь минуле-сучасне-майбутнє. Тобто: міцно “стояти” на українській культурній спадщині, добре її знати; в сучасності творити гідні великих попередників твори і давати посил цій епосі, аби хтось зважився творити неоепічні жанри; зв’язувати ці складові в один-єдиний вузол і давати посил в майбутнє, що ось, це є, і це потрібно та має право на життя.
- Наукова діяльність, музейна справа, збирання фольклору, гастролі, організація написання музики й віршів, авторські програми на радіо- і телеканалах, робота у кіно, волонтерство... І це ще не всі Ваші іпостасі. Як вдається усе це поєднувати? Що вважаєте для себе головним?
- Навіть не знаю, воно якось перетікає з одного в інше. Останнім часом я перестав малювати... Інколи мене називають фольклористом. Але я ним не є. Можу записувати фольклор, його аналізувати. Але ж нечесно називати себе тим, ким ти наразі не є, через що не тече твоя справжня життєдайна енергія. Я зараз, швидше, акцентуюсь як реконструктор і дослідник, лицар і поет, в тому числі композитор (посміхається). Справді іпостасей багато...
Я часто кажу, що нам в країні потрібно людей широкоосвічених, або принаймні, які дивляться на світ широко відкритими серцем і очима та готові вчитися, захоплюватися тим, що от хтось знає більше. Ти не можеш усього знати, але якщо у своїй галузі ти щось робиш, відкриваєш щось на всі сто, то будеш цікавий іншим. Тобто, найперше треба бути чесним з самим собою, щирим, щиро служити своїй царині, і тоді буде Боже благословення на тобі.
- Не прийнято запитувати у митців про їхні творчі плани. І все ж...
- За останній рік ансамбль випустив кілька дисків і альбом “De Libertate” (“Про свободу”), в якому зібрані пісні з ранньомодерних часів, тобто з 17-18 століття до теперішніх часів, нинішньої війни на Сході. Це така лінія, що зв’язує минуле з сучасним, показує, що цінності свободи, честі й гідності у всі часи для українців визначальні.
Нещодавно ми здали до друку два диски пісень Української революції 1917-1921 років, робота над якими тривала близько півроку. Тож уже в грудні матимемо диптих дисків з 27 пісень - унікальних артефактів, унікальних щирих пам’яток тієї доби.
Що далі? Дасть Бог - будем.
Спілкувалась
і фотографувала
Ольга ЯКУБЧИК

Додати коментар