Понад вісімдесят років минуло від страшного тисяча дев’ятсот тридцять третього. І лише понад двадцять - відтоді, як про неймовірний за своїм цинізмом злочин сталінського режиму заговорили вголос. Доти про це мовчали не лише на офіційному рівні, а й у багатьох родинах. І свідченням того, який відбиток може накласти голод на людське життя, часом був незмінний ритуал у виконанні бабусі чи дідуся - щораз збирати зі столу всі, до останньої, хлібні крихти і тихцем вкидати їх до рота… Бо хліб для тих, хто пережив голод, назавжди лишається безцінним…

Двадцять п’ятого листопада в Україні у вікнах повсюдно горіли свічки. У Здолбунові ж поблизу пам’ятного знака жертвам Голодомору та політичних репресій зібралася понад сотня людей. Під час скорботного заходу «Голодомор 1932-1933 років не зламав» вони вшанували Хвилиною мовчання пам'ять тих, хто загинув від страшного голоду, поклали квіти до пам’ятника, запалили лампадки. Представники релігійних конфесій м. Здолбунів відслужили панахиду. Учасники народного аматорського театру читця «Пошук» Здолбунівського РБК виконали літературно-музичну композицію «На Хресті Голодомору».
Потому у приміщенні Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею теж відбулася поминальна панахида за невинно загиблими.
Кожен, кому болить наше минуле, присвятив цей скорботний день пам’яті померлих від нещадного голоду. Для того, щоб ця журба була щирою, потрібно небагато: пам’ятати, молитися і намагатися дізнатися якнайбільше про ті часи. Бо той, хто серцем усвідомить реаль­ність страшних подій минулого, вже не зможе навіть подумки ностальгувати за радянським «раєм» з дешевою ковбасою.
Олена ФЕДИК.

Додати коментар