Дмитро ДИБУС.

Йому 23. Він - здолбунівчанин, боєць 10 бригади ЗСУ. У 2013 році підписав контракт про військову службу, захищав Батьківщину у складі танкового підрозділу, а нещодавно повернувся до лав армії. Дмитро з когорти тих, кого по праву називають «молодь змін».
Свого часу він закінчив Здолбунівську ЗОШ І-ІІІ ст.
№ 3. Захоплювався автомобілями та спортом і, як кожний хлопчина, просто фанатів від стрілецької зброї. Тож згодом поповнив лави захисників України, навіть не роздумуючи. Про життя воїна, його бачення ситуації на фронті і не тільки – у нашій розмові.

- Дмитре, розкажіть про свій бойовий шлях.
- Я підписав контракт влітку 2013-го, ще до Майдану. Мене направили в танковий підрозділ 30-ї бригади, у її складі й воював до січня 2017-го.
З початком агресії рашки нас з полігону перекинули на Арабатську Стрілку, щоб у випадку наступу з Криму затримали ворога. А далі був січень 2015-го і Донецький аеропорт. Нас вишикували і повідомили, що їдемо туди на допомогу - хлопців треба виручати. А хто, можливо, чомусь не бажає їхати, вранці на шикування може не приходити. Але в ДАП рушили тоді всім підрозділом.
Знаєте, коли виїжджали в Піски, подумав: «Ну, тут буде або пан, або пропав». Та, на жаль, команду дали запізно, я пробув там кілька днів. А потім нас перекинули в район Вуглегірська під Дебальцеве. От там і отримав серйозне хрещення вогнем.

- Яким запам'ятався пер­ший бій?
- Танковий бій тривав декілька хвилин, а в мене було відчуття, що - секунди. Діяли автоматично, і лише після повернення ми зрозуміли, що фартові. Адже в нас влучив кумулятивний снаряд, а зазвичай, після такого танк знищується...
От іншого разу танк згорів, ми ледве врятувалися. На щастя всі, дякувати Богу, живі. Коли вибухнув БК (боє­комплект), боявся, що згину від свого ж патрона...
- Ви вдруге підписали контракт...
- Що спонукало? Та ще не навоювався (сміється). Просто вважаю, що там я зараз потрібніший і корисніший, ніж у цивільному житті.
- Наскільки відрізняється сьогоднішня ситуація від наявної на початку війни?
- Це вже не та війна. Зараз вона в основному окопна, і це мене засмучує. Так, ми зараз більш навчені в тактичному плані, розуміємо можливості ворога. Та, на жаль, не ведемо наступу.
- А як зараз із забезпеченням?
- Техніка в нас старенька. Не у всіх частинах прой­шла модернізація. А от з матеріальним забезпеченням, наприклад, постачанням форми, берців, проб­лем нині не маємо, як і з харчуванням. Ми отримуємо досить пристойне грошове забезпечення і маємо змогу придбати якісь необхідні речі самі. Але, зауважу, що хлопцям з добробатів і нині потрібна допомога волонтерів.
- Як минає день на війні, якщо це не секрет, звісно?
– Та чого там. Зазвичай вночі ми на чергуванні. А відпочивши, наводимо лад в укріпленнях, займаємось господарськими справами. Тренуємось, вдосконалюємо бойові навички.
- Є думка, що бойовий дух армії занепадає…
- Коли військо не наступає, то й бойовий дух його потроху знижується. Але хороші новини з дому, гумор і усвідомлення, що борешся за майбутнє своєї країни, додають стійкості.
- На війні присутній гумор?
– Так, звісно. Щоправда, здебільшого чорний. Мені позивний «Бандерчик» теж жартома дали хлопці, які в 2014-му прапор в Луганську український чіпляли. «Бандерчиком» назвали не через те, що я націоналіст, а тому, що я з Рівненщини.
- Як наших воїнів сприймає населення Сходу Украї­ни?
– По-різному. Є ті, хто дякує нам, каже: «Молодці, хлопці!». А є й такі, що кричать: «Ідіть звідси, «бандери»!
- Зараз Ви у відпустці, які відчуття?
- Удома добре, спокійно. Хоча прикро, що люди тут стали байдужими, забули, що в Україні триває вій­на, що там, на Сході, вбивають наших хлопців. На жаль, більшість ніби змирилася з цим, сприймає як буденність...
- А що за час служби в зоні АТО змінилося у Вас самому?
- Знаєте, дуже заго­с­т­рилося відчуття справедливості і змінилися пріоритетні цінності. Наприклад, якщо раніше я не був вельми принциповим у мовному питанні, то зараз твердо переконаний, що ми повинні максимально пропагувати і відстоювати свою рідну українську мову. В Україні усі мають спілкуватися українською. Крапка!
Я впевнений, що ми обов’язково повернемо Луганськ та Донецьк і ще з’їздимо до українського Криму на море.
Спілкувався
Олександр
ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ.
rvnews.rv.ua

Додати коментар