«Архіви зберігають рішення, вчинки та спогади» - зазначено в Універсальній декларації про архіви, прийнятій Генеральною Асамблеєю Міжнародної ради архівів у м. Осло у вересні 2010 р. У архівному відділі Здолбунівської РДА зберігаються документи, що є надбанням Національного архівного фонду, а також з кадрових питань ліквідованих підприємств і установ району. Здавалося б, що унікального можна знайти в кадрових документах, крім даних про заробітну плату, прийом, переведення та звільнення працівників? Та інколи в них можна віднайти важливу історичну інформацію. Так, нещодавно на зберігання до архівного відділу передали документи з кадрових питань відкритого акціонерного товариства «Здолбунівський завод продтоварів». І на пожовклих аркушах перед нами постала виведена чорнильною ручкою історія підприємства з часу його заснування і до закриття...
Під час опрацювання серед документів заводу було виявлено накази з кадрових питань держмлинів сіл району за 1944-1956 рр., Здолбунівського млинооб’єднання за 1953-1956 рр., Здолбунівського млиноуправління за 1957-1965 рр., Мізоцького держпивзаводу за 1946-1957 рр. та Мізоцького харчокомбінату за 1946-1974 рр. Постало питання: яке відношення ці підприємства мають до Здолбунівського заводу продтоварів? Щоб з’ясувати, що пов’язує ці різні промислові підприємства тоді ще двох районів - Здолбунівського і Мізоцького, знадобилось чимало часу. Але, вивчивши документи, вдалось майже повністю відслідкувати реорганізації, зміни структури та виробництва Здолбунівського заводу продтоварів, пізніше - ВАТ «Здолбунівський завод продовольчих товарів».
Розпочало діяльність підприємство, на той час Здолбунівський районний харчопромкомбінат, у далекі післявоєнні роки. Упродовж кількох десятків років комбінат розширявся, в його структуру вливались дрібні підприємства. Спочатку це були держмлини. Згодом було ліквідовано Здолбунівське млиноуправління, усі основні засоби та товарно-матеріальні цінності котрого теж передали комбінату. Останнім до його складу ввійшов Мізоцький харчокомбінат, який до цього об’єднали з Мізоцьким держпивзаводом.
У 1948 р. до складу комбінату входили газ-завод, ковбасний та кондитерський цехи, склад, відділ постачання і збуту, підсобне господарство, сезонний цех з переробки фруктів, пекарня, млини в селах Лідаво, Миротин, Тайкури, П’ятигори і цех безалкогольних напоїв. Там, згідно з рецептурами, рекомендованими Державним комітетом харчової промисловості при Держплані СРСР, виготовляли напої вищої якості - «Грушевий», «Малиновий», «Лимонад», «Апельсиновий» та «Лимонний», а в квітні 1950 р. організували виробництва морозива.
Робочий день працівників комбінату починався о 9-ій ранку, а закінчувався о 19-ій вечора, звичайно, з перервою на обід. У разі невиходу працівника на роботу його справу одразу передавали до суду. За сумлінну працю нагороджували. Наприклад, є відомості, що одну з найкращих свинарок неодноразово преміювали двомісячним поросям.
З 1957 р. комбінат розширили, відкрились нові цехи: овочевий, булочний та хлібопекарський.
У серпні 1971 р. відбулась пам’ятна подія у житті підприємства - розпочав роботу Здолбунівський хлібозавод, збудований від районного харчокомбінату. А вже з квітня 1972 р. на базі діючого Здолбунівського районного харчового комбінату і Здолбунівського хлібозаводу створили Здолбунівський хлібокомбінат.
У той же час у Мізочі, тоді ще районному центрі, працював свій районний харчопромкомбінат, що розпочав діяльність у 1946 р., а в 1974 р. був ліквідований як самостійна господарська структурна одиниця і об’єднаний зі Здолбунівським хлібокомбінатом та переіменований у Мізоцьку дільницю Здолбунівського хлібокомбінату.
Згідно з документами Мізоцького харчопромкомбінату, у 1948 р. на всіх працівників підприємства вже було заведено трудові книжки та особові справи. Керівництво вимагало оформляти паспорти. У складі підприємства діяли цехи хлібо-булочний, кондитерський, ковбасний, столярний, безалкогольних напоїв, а також сезонні цехи з переробки фруктів та із заготівлі й переробки грибів. З 1952 р. відкрились нові сезонні цехи - плодопереробний та плодоконсервний, засолочний та соковий. Пізніше розпочали роботу винний, розливний та консервний цехи.
Мізоцький районний харчопромкомбінат був адміністративно-господарським керівником млинів, націоналізованих радянською владою. Йому підпорядковувались млини с. Устенськ (№ 1, № 7, № 9), Будераж (№ 3, № 6), Мости (№ 2), Суйми (№ 4), Півче (№ 8) та млин с. Мала Мощаниця (№ 5), який повністю згорів у ніч на 8 серпня 1948 р., але невдовзі запрацював знову.
Робочий день млинів тривав з 9-ої до 18-ої за «московським часом», обідня перерва - з 13-ої до
14-ої дня, очолювали їх завідуючі, як правило, колишні власники. Щоправда у 1949 р. цю посаду було скасовано, а колишніх власників, тобто завідуючих, з роботи звільнено. У документах є згадка, що серед них було чимало чехів і вони поступово виїжджали на постійне місце проживання до Чехословаччини. Наприклад, завідуючий млином с. Будераж та мірошник с. Мости Павло Крацек. Хоча, хтозна чи так було насправді, адже з історії відомо, що й власників чеської національності переслідування не оминули. Одних розстріляли як ворогів народу, інших – вивезли, як тоді казали, «до білих ведмедів».
Працювали у млинах приймальники, крупчатники, мірошники, машиністи та механіки. Вони часто їздили у відрядження до Житомира за жорновими каменями для млинів, які отримували в артілі ім. Чкалова.
Часом траплялися крадіжки, зокрема є відомості про те, що у 1949 р. затримали жительку одного з сіл, яка разом з мельником намагалась винести з млина два мішки житнього борошна вагою 165 кг.
У 1958 р. до складу Мізоцького харчопромкомбінату увійшов Мізоцький держпивзавод, який постраждав від німецько-фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни: було знищено і вивезено частину майна і обладнання заводу. Відновив він свою діяльність у 1944 р., а підпорядковувався Ровенському обласному відділу харчової промисловості і мав печатку з назвою «Бровар в Мізочі».
На Мізоцькому держпивзаводі функціонували чотири цехи - солодовий, заторно-варильний, бондарський та розливний. У солодовому цеху виготовляли солод, пророщуючи, подрібнюючи і настоюючи злаки. У заторно-варильному цеху цукрометром визначали густину пивного сусла, відбувалось його спускання в бродильне відділення, заправка дріжджами, а також перекачування в підвал, де здійснювали розлив в бочко-тару, яку виготовляли бондарі пивзаводу. Слабинкою підприємства тоді була недостатня потужність холодильної установки, тому щозими активно заготовляли лід.
Станом на 1948 р. штат працівників пивзаводу складався з технорука, пивовара, бродильника, старшого підвальні, солодовника, конюха, сторожа, прибиральниці, секретаря-статиста, касира та бондаря. Є відомості, що з працівників пивзаводу, які не мали дітей, утримували холостяцький податок (6 % від заробітної плати). Проживали вони у квартирах приміщення пивзаводу і змушені були залишати їх у разі звільнення з роботи. А звільняли в основному через пияцтво. Цій проблемі у документах заводу присвячено не одну сторінку. Та й взагалі директор пивзаводу писати, видно, любив, бо кожен його наказ, виведений красивим каліграфічним почерком, це - справжній художній витвір.
Ось як директор описав вчинок одного з працівників: «Кладовщик Лунин сегодня, 9 января 1949 года, возвратился из Здолбуново, куда сопровождал пиво, пьяный. В пьяном виде дезорганизовал отпуск пива и браги покупателям». Наступного разу цей самий сп’янілий працівник бешкетував, замкнув і довго тримав у підвалі заводу технорука та працівників, які тоді розливали пиво в бочко-тару. Трапляються рядки і такого змісту: «Имеются случаи посещения подвала и цехов лицами не имеющими ничего общего с производством. Сделать заказ на изготовление табличок на дверях подвала с надписью: «Вход посторонним лицам воспрещен».
У 1947 р. для здійснення роздрібної торгівлі пивом на території Мізоцького пивзаводу було відкрито кіоск. Ще один працював у Здолбунові.
Повертаючись до історії Мізоцького харчопромкомбінату, варто зауважити, що у 1960 р. підприємство було перейменовано на Мізоцький продовольчий комбінат, а в 1966 р. - на Мізоцький харчокомбінат, який підпорядковувався Ровенському обласному управлінню харчової промисловості, до його злиття зі Здолбунівським хлібокомбінатом у 1974 р.
У зв’язку з введенням нової схеми управління харчової промисловості в 1976 р. Здолбунівський
хлібокомбінат знову було перейменовано на Здолбунівський районний харчовий комбінат, а в 1977 р. - на Здолбунівський завод продовольчих товарів (завод продтоварів), де функціонували кондитерські цехи
№ 1 та № 2 (селище Мізоч), цехи плодопереробки, безалкогольних напоїв, сушіння фруктів, помолу яблучного порошку та плодоцех. Продукція, яку виготовляли на заводі продтоварів, була добре відома у Здолбунівському районі - кондитерські вироби, безалкогольні та шипучі слабоградусні напої тощо.
Станом на жовтень 1980 р.
підприємство випускало 9 видів кондитерських виробів, 19 видів безалкогольних та 3 шипучих слабоградусних напоїв. За 1980 р. на заводі було перероблено та заготовлено 2200 т яблук (найвищий результат в області серед споріднених підприємств). Перевиконано план з переробки слив та груш. Заготовляли вишні й полуниці.
У Мізоцькому кондитерському цеху № 2 виробляли вісім видів пряників та три види печива. Найбільше попитом з них користувались пряники «Північні», «Комсомольські», «Любительські» і «Фігурний», печиво «Вівсяне», «Сонечко» й «Українське». За добу в цеху виготовляли 1200 кг кондитерських виробів. Технологічний процес тривав безперервно, адже працював цех цілодобово. З борошнопросіювальної машини «Піонер» борошно надходило до тістомісилки. Додавали цукровий сироп, жири та інші інгредієнти. Після цього замішане тісто потрапляло до штампувальної машини. Сформовані пряники та печиво на спеціальному вагончику везли до печі і завантажували її. Через 7-12 хв., залежно від виду виробу, спечена продукція надходила на столи для охолодження. А пізніше транспортером потрапляла на склад.
Згідно з Установчим договором, затвердженим на установчих зборах акціонерів Здолбунівського заводу продтоварів від 12 травня 1994 року, на базі викупленого майна Здолбунівського заводу продовольчих товарів створили відкрите акціонерне товариство «Здолбунівський завод продовольчих товарів» Рівненської області. До складу ВАТ входили безалкогольних напоїв, плодоовочевих порошків, мармеладний, плодопереробки, розливу соків, з виробництва чіпсів, хрону столового і сухих порошків, а також два кондитерські цехи та цех Старомильського млина.
Згідно з графіком виробництва по дільниці № 1 станом на 26 вересня 2001 р. ВАТ «Здолбунівський завод продовольчих товарів» виготовляло за добу 2 т кондвиробів, по 12 т яблучного соку та пюре, а також
4,5 т яблучного повидла.
Постановою Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2012 р. відкрите акціонерне товариство «Здолбунівський завод продовольчих товарів» Рівненської області було визнане банкрутом.
Ось так закінчилась історія підприємства, яке, можна сказати, харчувало весь наш район і де працювало чимало жителів Здолбунівщини, вкладаючи душу у свою «смачну роботу». А в пам’яті кожного з нас назавжди залишиться неповторний і незабутній смак вершкового морозива «Пломбір» місцевого виробництва, газованої води «Лимонад» та запашного здолбунівського хліба.
Вікторія ГОЛОВАТЮК,
провідний архівіст
архівного відділу
Здолбунівської РДА.
На фото: працівники заводу продтоварів (2007 р.)
Знімки з фотоархіву редакції.
Коментарі