Влодимир ОСТАПУК.

Нещодавно вийшла друком книга «Перша школа в Здолбунові».
Про це видання і не тільки наша розмова з автором книги,
членом Національної спілки краєзнавців України
Володимиром ОСТАПУКОМ.

- Пане Володимире, скільки років тривала робота над книгою?
- Ідея виникла ще в 1990-х, коли я працював учителем історії в ЗОШ № 1. У той час ми займалися відновленням і перепрофілюванням зруйнованого музею Миколи Приходька. Відтоді експозиція шкільного музею висвітлює історію міста та навчального закладу. Саме наповнення матеріалами нової експозиції і заклало підвалини «Першої школи в Здолбунові».
До 500-річчя м. Здолбунова відділ освіти райдерж­адміністрації проводив конкурс учнівських робіт з історії навчальних закладів краю. Тоді ми (роботу виконував учень випускного класу Андрій Савчук) вперше, з посиланням на спогади реальних, живих людей, вказали, що головний корпус теперішньої ЗОШ № 1 (тоді ще двоповерховий) було збудовано у 1936-1937 роках, за часів Другої Речі Посполитої, і упродовж двох років у ньому діяла польська семирічна школа ім. Королеви Ядвіги. Це ствердження спричинило справжній скандал, адже, як не сумно, на сьомому році незалежності України, чиновництво вперто, за інерцією, всупереч фактам, стояло на позиції, що будівництво школи завершила в жовтні 1939 року «всеперемагаюча» радянська влада.

Ну а безпосередня, практично щоденна, робота над книгою тривала від осені 2011-го. Це - сотні поїздок, зустрічей, телефонних дзвінків, електронних листів…
- Декілька слів про структуру та зміст «Першої школи в Здолбунові»?
- Книга складається з шести різних за обсягом пов­ноцінних розділів. Перший - «Освіта в Здолбунові в часи Російської імперії та Другої Речі Посполитої». Це - історичний екскурс до початків та швидкого розвою освіти в Здолбунові, передумовою чого став економічний розвиток краю, зокрема залізниці.
У другому розділі - «Перша школа: минуле й сьогодення» - подано широкий спектр подій шкільного життя від часу спорудження навчального закладу у 1936-1937 роках і складного періоду Другої світової війни до суперечливого сьогодення. Висвітлено зокрема розвиток матеріальної бази, педагогічне, громадське та суспільно-політичне життя школи, успіхи учнів у навчально-виховному процесі, широка географія їх екскурсійних поїздок і туристичних походів, мистецькі та спортивні досягнення.

У наступних двох частинах видання представлено імена всіх педагогічних працівників і випускників школи 1945-2013 років.
Назва п’ятого розділу говорить сама за себе - «Випускники. Життєвий шлях і спогади про школу». Написаний він переважно колишніми учнями - про їх життєвий шлях, про шкільні роки та вчителів. Завершує книгу розділ, присвячений сьогоденню та перспективам ЗОШ № 1 м. Здолбунова.
Загалом «Перша школа в Здолбунові» - це 400 сторінок тексту, проілюстрованого вісьмома сотнями світлин.
- Ви позиціонуєте свою працю як «історико-крає­знавчий мемуарно-біогра­фічний нарис»...
- Так. Адже перший розділ історико-краєзнавчий, а, наприклад, п’ятий - мемуарно-біографічний. Окрім цього, у другому розділі широко використані спогади ветеранів школи В’ячеслава Аполлінарійовича Кашубського, Марії Йосипівни Гунят, Бориса Івановича Демчука, Аполлінарії Филимонівни Кравчук, Миколи Сергійовича Пашкевича, Юрія Даниловича і Лідії
Михайлівни Берез, Галини Григорівни Шахрайчук…, а також колишніх випускників - Ірини Романівни Горошко, Ніни Миколаївни Бурди, Олександра Григоровича Гонтаря, Миколи Івановича Кулеші...
- Чи є задум продовження «Першої школи…»?
- Кілька місяців тому я мав зустріч з працівниками Генерального Консульства Республіки Польща у Луцьку, зокрема з радником Кшиштофом Савіцькі, батьки якого навчалися у Здолбунівській семирічній школі ім. Королеви Ядвіги, теперішній ЗОШ № 1. Мова, серед іншого, йшла про освіту у Здолбунові і повіті за часів Другої Речі Посполитої. А результатом спілкування стали цікаві історичні матеріали.
Останнім часом я отримав понад чотири десятки повідомлень електронною поштою з текстовими допов­неннями, історичними світлинами, побажаннями та правками.
А 2014-го список випуск­ників ЗОШ № 1 поповнився новими іменами. Отож, життя триває, а значить, буде і продовження. Інше питання - його формат.
Записала Олена СНІЖНА.

Comments are now closed for this entry