(Закінчення. Початок )

Володимир ПАНАСЮК.

Завдяки наполегливій праці до Володимира Панасюка у 1960 році прийшов перший серйозний успіх на всесоюзній арені. Тридцятого жовтня у Харкові він став четвертим на Всесоюзному кросі. І цей диплом за четверте місце був ціннішим від багатьох чемпіонських дипломів у «колекції» спортсмена.
Сезон 1961 року був для Володимира напрочуд успішним і насиченим. У травні він переміг на дистанції 1500 метрів у матчевій зустрічі Волинської та Рівненської областей. Двадцятого серпня став чемпіоном Рівненської області з бігу на 1500 метрів. А перед цим склав вступні іспити до Київського інституту фізкультури. Але до навчання там не приступив. Причина цього смішна і банальна: чемпіона області завдяки ініціативі та старанням завідуючого кафедрою фізвиховання УІІВГ М. Г. Шуліка зарахували на механічний факультет цього ВНЗ.

На тренуванні.

У жовтні, вже студентом УІІВГ, Володимир Панасюк виграє крос першості Товариства «Локомотив» Рівненського відділення Львівської залізниці. А четвертого листопада того ж 1961-го він знову перемагає на матчевій зустрічі Волинської та Рівненської областей, тільки цього разу на дистанції 800 метрів. Такий феєричний сезон завершився тим, що 15 листопада Володимира призвали на військову службу. Попереду було три армійських сезони. І не факт, що спортивних.

Замітка в одній з газет Молдавської РСР.

Річ у тім, що тоді ще не існувало військових кафедр, і студенти підлягали призову. Відслужив в армії з 15 листопада 1961 р. до 1 вересня 1964 р. і наш герой. Спочатку потрапив до Калінінградської області - курсантом учбової частини, де готували спеціалістів для збройних сил СРСР. У березні 1962-го виграв доволі специфічні змагання - першість військової частини з бігу на 100 метрів у повсякденній формі. У змаганнях брали участь як солдати й курсанти, так і офіцери. Тоді, у вже далекі 60-ті, існувала «незначна» відмінність у їхній формі. Солдати та курсанти ходили в чоботях, офіцери - у черевиках. Курсант В. Панасюк переміг з результатом 13,8 сек., що засвідчено грамотою командира частини.
Відтоді спорт знову опинився на першому плані в житті нашого земляка. Вже у травні він успішно виступив на двох спортивних змаганнях. Третього числа - у складі футбольної команди військової частини став учасником фіналу Ладушинського району, а п’ятого - в складі збірної команди Ладушинського району посів третє місце в обласній легкоатлетичній естафеті. Він - перший зліва у нижньому ряду.
Після «учебки» В. Панасюка направили в Одеський військовий округ, до військової частини, яка дислокувалася в молдавському місті Бєльци. На той час військові частини, що розміщувались на території тодішньої Молдавської РСР, входили до Одеського ВО. Тобто, територія Молдавської РСР входила до складу цього ВО. Цим і пояснюється участь спортсменів ОВО у змаганнях на першість Молдавії та їхні виступи за цю республіку на Всесоюзних змаганнях. Під час строкової військової служби Володимир Панасюк неодноразово завойовував звання чемпіона Молдавії, виступав за збірну цієї республіки. Це засвідчують й вирізки з молдавських газет, збережені в особистому архіві спортсмена.
Успіхи ці дали змогу нашому землякові зробити наступний крок у спортивній кар’єрі. У спортроті округу він прослужив до середи­ни 1963 року. Потім його перевели до Москви, у ЦСКА, де прослужив до кінця «строчки». У ЦСКА тренувався під керівництвом дворазового олімпійського чемпіона, всесвітньо відомого стаєра, Володимира Куца. Напевно, в кожній з наступних перемог спортсмена є частка праці цього наставника. На цьому наголошує й сам Володимир Панасюк.
Під час його військової служби відбулося чимало цікавих зустрічей і подій. Але одну з них згадує по-особливому. Зустріч ця трапилась 30 вересня 1962 року під час футбольного матчу «Нафтовик» (Баку)-«Динамо» (Київ). У Баку проходила матчева зустріч легкоатлетів республік Закавказзя і Молдови. Задля популяризації легкої атлетики у перер­ві футбольного матчу провели фінал забігу на 1500 метрів. Серед його учасників був і Володимир Володимирович.
Він готувався до старту, коли з верхнього ярусу долинуло гучне: «Володька!» Сходами донизу стрімко біг солдат. Це був «віловський» футболіст Віктор Карвацький. Вони обнялися просто на доріжці. Це справді була сцена, як у кіно. Два солдати-земляки несподівано стрілися за тисячі кілометрів від рідного дому... Хто служив, той зрозуміє їхні відчуття. Володимир виграв той забіг. І можемо лишень собі уявити, з якою гордістю сидів на трибуні Віктор Каравацький серед своїх товаришів по службі. Багато з них тоді вперше почули про існування міста Здолбунів і, мабуть, запам’ятали, що таке - є.
Опісля військової служби, з 1 вересня 1964 року, Володимир поновив навчання в Українському інституті інженерів водного господарства. І знов на пріоритетному місті в нашого земляка опинився спорт. Він був уже досвідченим в цій царині, і його спортивні успіхи приносили користь не лише йому самому, а, насамперед, інституту. Навчальний заклад ішов назустріч студенту, а студент віддячував перемогами на біговій доріжці. Така вже спортивна дійсність, і це варто визнати. Володимир Панасюк чесно відпрацьовував на біговій доріжці. Майже постійні перемоги на обласних змаганнях підкріплювали вагомі здобутки на республіканському рівні. Вже на другий рік навчання він виконав норму майстра спорту на дистанції 3000 мет­рів зі стипль-чезу (біг з перешкодами).
Спортсмени за номером посвідчення В. Панасюка оцінять значущість цього документа. І легкоатлет протягом своєї спортивної кар’єри з гідністю підтверджував це високе звання на бігових доріжках. За ним - дуже важка і практично щоденна праця.
Основні навантаження припадали на період літніх канікул. Адже Володимира постійно залучали до виступів за студентські збірні України. До складу збірної включали здебільшого спортсменів провідних ВНЗ Києва, Харкова, Донецька, Львова, Дніпропетровська. А з так званої «периферії», невеличких міст України - чоловік 5-6. Серед них незмінно були Володимир Панасюк та його давній спортивний друг з Севастополя Микола Драгов. Разом вони виступали на спортивних аренах Ленінакана й Вільнюса, Ленінграда і Мінська, багатьох інших міст. Упродовж 1965-1969 років Володимир постійно входив у десятку кращих бігунів України зі стипль-чезу.
Готувався до змагань наш спортсмен за будь-якої погоди. У легкоатлетів-стайєрів загалом досить оригінальна специфіка. Вони тренуються практично самотужки, без наставника, на відміну від більшості легкоатлетів, які тренуються на стадіоні, і тренери можуть спостерігати за ними. Стайєри пробігають по 10-20 кілометрів за тренування і не на стадіоні.
Здолбунівські легкоатлети задля цього, з ініціативи Віктора Колінчасіка, обладнали в «посадці» на 142-му кілометрі свій міні-стадіон з 1000-метровим кругом. А в Здовбицькому лісі, за 5 км від Здолбунова, облаштували 2-кілометровий круг. Але це було на початку 70-х. Доти місцеві спортсмени бігали вздовж траси у напрямку Здолбунів-Рівне чи Здолбунів-Верхів.
У Володимира Панасюка був, так би мовити, граючий тренер - його товариш по спорту Віктор Семенович Колінчасік. Друзі на тренуванні та суперники на доріжці, вони разом набігали не одну тисячу кілометрів. Подаємо рідкісне фото з одного з їхніх тренувань (на фото вгорі зліва направо: Геор­гій Олександрович Кендись, Віктор Семенович Колінчасік та Володимир Володимирович Панасюк).
По закінченні інституту, з 1 серпня 1969 року Володимир Панасюк працював на Здолбунівському заводі залізобетонних виробів. Спочатку старшим інженером-теплотехніком, а з січня 1971-го - головним інженером. Через великі навантаження на роботі змушений був завершити активну спортивну кар’єру. Наприкінці 1973 року звільнився з ЗБВ за власним бажанням. Потому до серпня 1977 року трудився на різних посадах в «Південукрцемремонті». Згодом, до вересня 2001-го - на різних керівних посадах на Здолбунівському хлібозаводі. А 30 вересня 2001-го з посади головного інженера перейшов на пенсію.
Його трудова біографія є свідченням, що ця людина досягла певних успіхів і в професійній діяльності. Адже призначення на посаду головного інженера є своєрідним підтвердженням професіоналізму та компетентності.
Непересічна особистість - вона особлива у всьому. Спортивне минуле Володимира Володимировича Панасюка не дає йому змоги нудьгувати на пенсії. Він провадить активний спосіб життя. Щодня клопочеться по господарству. Але не забуває й про своє ще юнацьке захоплення - полювання, бо це теж один з різновидів спорту. Ось такий він - наш земляк, спортсмен і просто чудова людина.
Юрій МЕЛЬНИК, м. Здолбунів.

Додати коментар