Кращі завжди попереду. Ними захоплюються. Їм за­з­д­рять. Згодом їхні вчинки та здобутки переосмислюють. І це цілком логічно й зрозуміло. На жаль, з часом у людській пам'яті «губляться», стираються, немов вкрившись імлою, деталі подій та окремих рис, притаманних непересічним особистостям. А в шаленому вирі сучасного інформаційного потоку частково втрачається й пам'ять історична, пам'ять поколінь. Запобігти цьому, можливо, допоможе ось ця публікація - нарис зі спортивної історії нашого рідного міста про майстра спорту з легкої атлетики Володимира Володимировича Панасюка.

Володимир Панасюк народився 14 січня 1941 року в Здовбиці. Так склалося, що батька свого він навіть не бачив, як і той сина. Адже наприкінці 1940 року Володимир Панасюк старший був призваний до війська, пройшов усю війну і загинув у 1945-му в Чехії. А мама, Харитина Данилівна Панасюк, усе життя працювала в колгоспі ланковою, прагнучи поставити на ноги єдиного сина. Зважаючи на специфічність праці в тогочасних колгоспах, щоденно вихованням Володі займалася його бабуся по татові - Марія Натифорівна Панасюк. А от про «чоловіче» виховання хлопчини дбав батьків брат - Микола Онуфрійович Панасюк. Саме він, дядя Коля, затятий спортсмен, прищепив любов до спорту і своєму племіннику. На фото внизу – маленький Володя з дядею Колею.

Яскравим свідченням спортивного дитинства Володимира Панасюка є шкільні фото. Ось дев’ятикласник В. Панасюк взимку 1956 року займається атлетичною та біговою підготовкою до літнього спортивного сезону (див. фото вгорі). На літніх канікулах 1957-го - перший серйозний спортивний успіх, Володя стає чемпіоном району з легкоатлетичного кросу на дистанції 3000 метрів. Це ще й перший чемпіонський титул з-понад п’ятдесяти за багаторічну спортивну кар’єру В. Панасюка, а тому по-особливому для нього дорогий.
Володимир навчався у Здовбицькій середній школі, яку закінчив у 1958 році, потому - у Здолбунівському залізничному училищі, де здобував спеціальність помічника паровозних машиністів. По закінченні училища працював у Здолбунівському паровозному депо. Спочатку кочегаром, через півроку - помічником машиніста паровоза.
Але основних своїх успіхів Володимир Володимирович Панасюк досяг саме на спортивній ниві. Можна справедливо стверджувати, що спорт - його захоплення й покликання.
Природа наділила нашого героя такими якостями, як швидкість та витривалість, але основою його успіхів усе ж таки була важка повсякденна праця над собою на тренуваннях. Ще у школі він вирізнявся серед однолітків. Був невисоким на зріст, але завжди перемагав однокласників на змаганнях з бігу, незалежно від довжини дистанції. Перших спортивних успіхів Володимир досяг саме на шкільних змаганнях. Серед його грамот і дипломів, що збереглися, першою та найдавнішою є грамота 1957 року - за вже згадане перше місце з бігу на 3000 метрів на першості райради «Колгоспник». Згодом, у червні 1959-го, Володимир став чемпіоном Львівської залізниці, виступаючи за будівельну дільницю Здолбунова. У липні того ж року, на 3-й спартакіаді Львівської залізниці, посів друге місце з бігу на 1500 метрів, а в жовт­ні став чемпіоном Здолбунова з бігу на 800 метрів, виступаючи за залізничне училище № 1, де тоді навчався.
Уже в 1960 році В. Панасюк - чемпіон серед школярів Львівської залізниці з бігу на 800 метрів. Став переможцем Володимир цілком заслужено, але родзинка в тому, що цього разу він представляв 35-ту школу міста Здолбунів. І це були його перші змагання в якості «підстави». На той час, і навіть пізніше, спортсмени, як правило, виступали за кілька спорттовариств, адже для них основним було взяти участь у змаганнях, а от причетністю до лав якогось зі спорттовариств вони не дуже переймалися. Хоча, на офіційному рівні, пропагували вірність одному клубу чи товариству. Якщо в командних видах спорту тут була логіка, то в індивідуальних, як от легка атлетика, це впливало лише на так званий командний залік. Цей командний залік вигадали і заснували чиновники від спорту, щоб засвідчити свої доцільність та значущість. Спортсменам від того було, як мовиться, ні холодно, ні гаряче. Все вирішувалося на біговій доріжці: перемагав сильніший.
Володимиру Панасюку довелося виступати не за одне спортивне товариство, але своїх перемог він не пов’язував з причетністю до жодного, як і його друзі-суперники на біговій доріжці. Не можна сказати, що вони не були патріотами своїх рідних міст чи спортивних товариств. Ні. Просто вони любили спорт і прагнули скористатися будь-якою можливістю виступити на змаганнях, де суперничали чесно. На щастя, тоді ще не була настільки розвинена спортивна «фармакологія», і спортсмени навіть не чули такого слова, як «допінг». На результат потрібно було працювати з максимальною віддачею. І той, хто робив це краще від інших, ставав переможцем.
Юрій мельник,
м. Здолбунів.
(Далі буде).

Додати коментар