Таке життєве кредо взяв собі за правило мізоцький підприємець
Петро Іванович Ковальчук
П. І. Ковальчук.
Він народився у селі Замлиння, як і всі його сільські однолітки ходив у Мізоцьку школу, а після її закінчення вступив до одного з рівненських училищ і здобув професію газоелектрозварника. Роботи в той час ще вистачало всім, і він залюбки був прийнятий у “Райсільгоспхімію”, де й реалізовував себе як новоспечений спеціаліст. Потім була служба в армії. Військову повинність проходив в Білорусії, у танкових військах. Після звільнення в запас пішов вчитися на водія у Здолбунівському ДТСААФ. ”Осідлавши” ГАЗ-51, уже як шофер трудився в ПАО ОПС. Тут, у споживчій кооперації, закінчивши спеціальні курси, став згодом заготівельником, деякий час працював продавцем у м‘ясному магазині.
1991 рік змінив не тільки долю країни, а й долі людей. І Петро Іванович, будучи на той час вже давно одруженим і батьком двох дочок, вирішив зайнятися підприємництвом, отримавши одне з перших свідоцтв в районі на право займатися підприємницькою діяльністю. Заготовляв яблука, сільськогосподарську продукцію, возив з Півдня цибулю, помідори, а паралельно ще й збудував у своєму Замлинні невеличку ферму і зайнявся вирощуванням свиней. Нині зізнається, що набив на цій справі багато гуль. Бізнес цей виявився для нього збитковим і бажаних результатів не приніс. Не допомогло навіть те, що його мати, Ганна Іванівна Ковальчук, була завідуючою фермою у Стеблівці і мала, як кажуть, неабиякий досвід у цій справі. А власне, саме вона й відговорювала сина від цієї затії, бо знала, що великих дивідендів на свинарстві не отримаєш.
Довелося шукати іншу справу. І підказав її Петру Івановичу його товариш Леонід Гаврильчик, котрий тоді працював у фірмі “Генріх” у Здолбунові, яка першою на наших теренах зайнялася пасажирськими перевезеннями.
Водії Василь Пальчевський та Сергій Устянчук у ремонтній майстерні.
Перші кроки перевізницького бізнесу
Спочатку довелося усвідомити, що автомобіль - не розкіш, а засіб для пересування. Отож, зібравши гроші мало не у всієї рідні, поїхав у Польщу і там придбав буса “Мерседес 207” на тринадцять місць. Почав перевозити пасажирів з Рівного до Оржева Рівненського району. Працював не самостійно, а за свідоцтвом іншого перевізника - Володимира Мулярчука, якого також добре знають здолбунівчани. Звичайно, хотілося займатися своєю справою, але це ще було попереду.
У 1999 році товариш Петра Ковальчука, який перевозив своїм автобусом пасажирів з Рівного на Цурків, запропонував йому взяти обслуговування цього маршруту на себе. Відбувся тендер, і
П. І. Ковальчук його виграв, отримавши дозвіл облдержадміністрації на самостійну роботу на цьому напрямку.
Пилорамник Віктор Бекеша.
Розширення діяльності
Роки роботи в ПАО ОПС, в “Райсільгоспхімії”, заготівельником не пропали марно. Знав багатьох людей, вони знали його, а це відкриває багато дверей у житті. Відкрилися вони й перед Петром Ковальчуком. Після переговорів з Новомощаницьким сільським головою Миколою Петровичем Головаєм відкрив маршрут на Нову Мощаницю, згодом на Ступно. Тобто мав вже три транспортних одиниці на маршрутах і дві резервних, в тому числі одну орендовану. Зараз команда Петра Івановича (а разом з ним працює вісім чоловік) здійснює перевезення пасажирів з Рівного до Цуркова (чотири оборотних рейси), до Нової Мощаниці (три рейси) і до Малої Мощаниці (три оборотних рейси).
Створення бази
Там, де задіяні люди і техніка, мають бути створені і відповідні умови для їх роботи. Це Петро Іванович Ковальчук розумів з самого початку створення свого перевізницького підприємства. Але одна справа розуміти, а зовсім інша створити. Та його кредо, смисл якого в тому, що бізнес має бути чесним перед собою і людьми, змушувало діяти, не давало спокою. І коли райспоживспілка виставила на аукціон Мізоцький хлібозавод, у нього були плани викупити його. Тим більше, що тут теж деякий час працював, випікав хліб. Але не судилося. Аукціон виграли інші люди, і головний біль про створення бази залишився. Але, як кажуть, хто шукає, той знаходить. І незабаром Петро Іванович Ковальчук виграє аукціон з продажу цехів плодопереробки та кондитерського заводу продтоварів.
У кімнаті відпочинку водіїв.
Є база!
З того часу минуло вже п‘ять років. І тепер по вулиці Дерманській у Мізочі є чудова база для успішної роботи перевізницького підприємства. І не на словах, а на ділі, бо Петро Іванович облаштував тут не тільки свій офіс, а й подбав про створення нормальних умов праці для водіїв.
- Робота у них відповідальна, - каже він, - адже перевозять людей. Отож і відпочити мають як слід, і перекусити щось не в сиром‘ятку, та й техніку треба ремонтувати на совість.
Сьогодні для цього є всі умови. В офісі облаштовано дві комфортні кімнати - для медика та відпочинку водіїв, є душ, гаряча вода, газова плитка для приготування їжі. Є і ремонтна база, у якій до послуг водіїв токарний та свердлильний верстати, установка для шиномонтажу та балансування коліс, ями для огляду і ремонту бусів, невеликий склад для найнеобхідніших запчастин та допоміжне виробництво - пилорама.
Бізнес повинен бути чесним! Це життєве кредо Петро Іванович Ковальчук підтверджує й тим, що водії, які працюють у нього, отримують лікарняні, ходять у відпустки, сповна отримують за свою працю.
А ще підприємець доволі часто спонсорує найрізноманітніші заходи у Мізочі, Спасові, Новій Мощаниці.
Без проблем не обходиться
Найголовніша проблема, на думку Петра Івановича, дороги. Вони не витримують ніякої критики. Б‘ються на них автомобілі, потерпають від них водії і пасажири. Але що вдієш, коли держава мало турбується про це?
Інша проблема - ціни на пальне. Від чого вони залежать, не може зрозуміти ніхто. Ціна долара падає, а ціни на пальне зростають. У світі ціни на нафту падають, а в нас вартість пального все одно зростає…
Не всі питання зняті і щодо перевезення пільгової категорії громадян. Багато чого можна сказати і про нашу податкову політику…
Але Петро Іванович твердо вірить, що все у нас буде добре, що Україна наша переживе негаразди і люди працьовиті обов‘язково будуть в пошані, зможуть з успіхом здійснювати задумане. В ім‘я своїх співвітчизників, в ім‘я України. Планів у нього самого - хоч відбавляй. Можливості бази, яку він викупив, величезні. І тому потрібно засукувати рукава для великої роботи!
Володимир Дрозюк.
Фото автора і
Євгена Шилана.
