ПРО ІСТИНУ
В ній не бува ні кольорів, ні форм,
Про що б не йшлось - вона завжди єдина
І не підвладна вигадкам реформ,
Яких так прагне іноді людина.
Для нас із неї правда вироста
Найвищої за якостями проби:
Пречиста, повна і проста,
Хоч і не всім буває до вподоби.
А ще вона священна й дорога,
У просторі і часі всюдисуща.
А лжу і фальш завжди перемага,
Бо, наче Бог, могутня й неминуща.
ПИХА
Вона, немов тихоня, зла,
А, може, десь і галаслива…
В людину потай заповза
І там гніздиться нечестива.
На неї, звісно, вплинув час,
Вона ще більше знахабніла,
Про що й засвідчують не раз
Повадки владного дебіла.
Але ж хай демона рука
Усіх свавіллям не ляка,
Бо доки Богу вірять люди,
Пихи у них нема й не буде!
ЗБЕНТЕЖЕНА КРАСА
Я сам до грубощів не звик,
То й зауважив все відразу:
Якийсь пихатий молодик
В приймальній дівчину образив.
Вона розгнівана була,
Блищали сльози від розпуки.
Мов два прострелених крила,
Тремтіли ніжні білі руки.
І те помітили б усі,
В той час до неї завітавши,
Бо у збентеженій красі
Вона звабливіша, ніж завше…
* * *
Реклами так нас ліками натаскують,
Що й пам‘ять вже за ними не встига.
Вони рябіють геть, мов заводь, ряскою,
Від них неначе аж якась смага.
Їх інколи і не називають ліками,
То й радять нам іти до лікарів,
Щоб ми не стали гіршими каліками,
Чи хтось із нас бува не придурів.
Міські ділки, небачені й непрохані,
Маскуючи своїх діяній суть,
Чомусь, на жаль, вважають
всіх нас лохами
І всякі панацеї нам сують...
Та ми не спокушаймось їх порадами,
Не тратьмо коштів і цінуймо час.
Самі борімось зі своїми вадами,
Бо їх причини перш за все у нас.
Ми в соцмережах
