Можливо серед здолбунівчан є корінні мешканці, яким сьогодні вісімдесят і більше літ і, мабуть, хтось та й пригадає, яке справді було зворушливе прощання громадськості міста, приїжджих з Волині, військових, духовних отців католицького та православного віросповідань, багатьох українців із здолбунівського повіту, з волинського воєводства із місцевим повітовим старостою Владиславом Вєвюровським. Звичайно, відтворити в людській пам’яті те, що відбувалося понад сім десятиліть тому, є далеко не простою справою. Та найкраще зумів це зробити польський громадсько-політичний і господарський тижневик “Волинь”, в якому читаємо:
“Прощання зі старостою святої пам’яті Вєвюровським в місті Здолбунові 4-го березня 1933 року.
Відзначений Хрестом Незалежності з Мечами, Орденом Полонія Рестітута і Хрестом Мужніх староста Вєвюровський помер раптово від серцевого нападу, осиротивши двох синів і дочку. З погляду на популярність і великий авторитет, яким Владислав Вєвюровський користувався серед люду цілого повіту, незважаючи на національність, скорботні урочистості в Здолбунові були великою маніфестацією цілої Волині, відданням належної шани заслугам і високим людським якостям померлого”.
Багато високопосадових осіб, як цивільних, так і військових, приїхало з воєводської столиці – міста Луцька віддати останню шану колишньому воїну спочатку російської армії, потім польської, де служив до 1929 року, і який, маючи звання майора, перейшов на цивільну службу повітовим старостою в Здолбунів.
В місцевому костелі відбулося богослужіння. Звернемося до історичного джерела:
“… О десятій годині в парафіяльному костелі міста Здолбунів відбулась скорботна служба Божа, проведена місцевим пробощем-ксьондзом Нановскім в супроводі цивільного та військового духовенства. Панахиду відправив ксьондз-прелат Юзеф Пташиньскі з Острога. Почесну варту тримало військо.
На видних місцях головного вівтаря костелу зайняли крісла представники цивільних і військових влад з воєводою волинським Хенриком Юзевскім і полковником Корпусу Охорони Прикордоння Крашіцкім, представники парламентарної групи з головою депутатом Пулавскім та депутатами Серафімовичем і Микитою Бурою, пани старости і представники преси. Особливу увагу звернули на себе двоє православних отців духовних, які сиділи біля місця, де здійснюється причастя, у спеціальних кріслах для монахів”.
Справді нескінченною була процесія, яка проводжала в останню путь померлого у віці п’ятдесят чотири роки Владислава Вєвюровського. Як і належить заслуженій людині, для нього було море вінків. На подушці несли нагороди та відзначення. Були вінки також від Голови Ради Міністрів, Міністра Внутрішніх Справ та ін.
“… На залізничному вокзалі у Здолбунові труну поміщено було у спеціальному вагоні, після чого прощальні промови виголосили: староста ковельський Кубіцкі від імені воєводи волинського і колег старостів, полковник Крашіцкі від колег солдатів, Дунін-Карвіцкі від здолбунівської публічності, Володимир Кушнір з Оженіна, як представник української громадськості. Промовляючи українською мовою, він підкреслив визнання, яким українська громада наділяла старосту. Після того, як відзвучали скорботний марш у виконанні військових та залізничного духових оркестрів, мінорні пісні, виконані польським та українським хорами, військо віддало належні офіцерові почесті, труну було накрито державним прапором і поїзд з тілом рушив у напрямку Варшави”.
Чеслав ХИТРИЙ,
краєзнавець
з Рівного.
Ми в соцмережах
