За матеріалами брошури Їржі Гофмана

У засобах інформації з 1945 по 1950 рік часто вели мову про чехів з Волині передусім як про вояків іноземної армії в Радянському Союзі, писали про повернення їхніх родин з Волині, а також у зв’язку із заселенням прикордоння.
Від 1990 року в наших (чеських - ред.) ЗМІ знову пробудився інтерес до волинських чехів, здебільшого пов’язаний з рееміграцією наших краян з радіаційно-забруднених внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС територій. Але на запитання «хто такі волинські чехи?» випадкові перехожі збентежено відповідали б по-різному. Молодь і люди середнього віку, напевно, найчастіше казали б: «Не знаю». Або ж плутали б їх з мешканцями Закарпаття, яке з 1918 до 1938 року було у складі Чехословаччини, чи з нинішніми реемігрантами з-під Чорнобиля, або навіть з уродженцями містечка Волинь, що на річці Волинці у південній Чехії. Представники старшого покоління, зокрема з пограниччя, знають про своїх односельців більше, але інформація ця неповна, фрагментарна.
Життєвий досвід трьох, навіть п’яти, поколінь чехів, які прожили у слов’янському, але чужому для них, середовищі, вартий, щоб про нього розповісти. Це зробили відомий історик Масарикового університету в Брно Ярослав Вацулік та більше тридцяти волинських хронікерів-любителів. Доповненням до цих описів є виставка «Долі чехів з Волині», яку представив Народний музей у Празі в співпраці з Об’єднанням чехів з Волині та їхніми друзями. З 1995 до 1997 року виставку презентували у 26 містах нашої батьківщини як пересувну. Завдяки розумінню й допомозі міської влади, у 2004 році її розмістили у міському музеї в Подборжанах. З цієї нагоди вдруге видали цю брошуру. Актуалізованим є її третє, яке читач тримає в руках, видання - з нагоди відкриття ПАМ’ЯТНИКА ВОЛИНСЬКИМ ЧЕХАМ, СИМВОЛІЧНОГО ВОЄННОГО НАДГРОБКУ в місті Рівне на Волині.

Хто такі волинські чехи

У 1945 році за кордоном мешкало 2018800 чехів та словаків. Від 1945 до 1950 року на заклик про повернення відгукнулись та з допомогою влади повернулися до Чехословаччини 202526 осіб з усіх континентів. Найчисельнішою й з погляду народного найбільш збереженою була меншина чехів з Волині, яких повернулося під час організованої рееміграції 33070 осіб, крім того, вояки й вивезені на примусові роботи до Німеччини, які на Волинь по війні вже не поїхали.
Постають тоді запитання: чому, коли, де і як така доволі численна чеська меншина виникла; якими були долі цих чехів на чужині та чому, коли і куди саме вони на стару батьківщину повернулися; чи колишня царська Волинська губернія за територією така сама, як Чехія, чи мала вона спільний кордон з Австро-Угорщиною і, чи до неї та до її околиць від 1868 року був спрямований потік переселенців?
Є й низка фактів:
- на Волині у 1939 році мешкало близько 40000 чехів у 638 населених пунктах;
- у 1944 році в рядах 1-го чехословацького армійського корпусу в СРСР пробилися до батьківщини волинські вояки, в тому числі декілька сотень жінок;
- у 1947 році 33070 осіб реемігрували напряму (вояки та вивезені на примусові роботи до Німеччини на Волинь уже не повернулися);
- у 1991-1993 роках в межах гуманітарної акції, організованої владою обох країн, повернулися на батьківщину 1812 осіб з місцевостей, які історично не належали до Волинської губернії (їх називають чорнобильськими краянами);
- в Україні у 1989 році особами чеської національності назвалися близько 9000 осіб;
- з цієї кількості 1812 осіб переселилися на батьківщину, ще 2000 хотіли повернутися з України на стару батьківщину;
- не встановлено кількість осіб чеського походження, які мешкають в інших частинах колишнього Радянського Союзу.

Чому та як це все розпочалося

Що чехів гнало з батьківщини? Безземелля й злидні. Дрібних землеробів - відносна нестача землі, ремісників приваблювала надія на краще життя, середніх власників - прагнення до кращого існування. І всіх виганяв тиск германізації, зокрема в галузі економіки. Значний вплив у північно-східній Чехії мало спустошення, спричинене австро-пруською війною в 1866 році.
Що приваблювало чехів у Росії? У південно-західних губерніях імперії, до яких належала й Волинська, після скасування кріпацтва у 1861 році та придушення польського визвольного «січневого» повстання у 1863 році, було багато дешевого лісу для продажу, орної та іншої землі.
Головною причиною пропозиції та низької ціни на землю була нездатність дворянства господарювати в
інших умовах, отримувати прибутки від своїх великих маєтків. Крім того, царська влада дешево продавала маєтки, конфісковані у польських шляхтичів, учасників придушеного повстання.
Цар та його влада підтримували переселенців з Європи, зокрема – прибуття протестантів, оскільки на спірних прикордонних теренах посилювався некатолицький, тобто антипольський, елемент.
Сполучені Штати Америки були за океаном, та й громадянська війна значною мірою обмежила потік переселенців. А Росія мала спільний кордон з Австро-
Угорщиною, тож переселенці могли їхати потягом до прикордонної станції Броди, або кінною упряжкою, що тривало декілька тижнів.
Приналежність до чеської національності вже тоді в Росії багато важила і, водночас, зобов’язувала. Важливу роль відіграли також тогочасні загальнослов’янські та проросійські симпатії між слов’янськими народами в Австро-Угорщині.
Ось такими були основні передумови переселення чехів у Росію.

1. Боратинський цвинтар та костел. 2. Православна церква в Купичові. 
3. Святкування дня народження Томаша Масарика в Здолбунові.
4. Школа в Малій Зубовщині, 1929. 5. Школа Чеської матиці шкільної в Луцьку.

Хто розпочав

Тих, хто агітував за переселення, було чимало, але найбільший внесок у цю справу зробили історик і політик Франтішек Палацкі та перші організатори еміграції Франтішек Пржібил і Йосеф Оліч.
Франтішек Палацкі у 1867 році на чолі чеської делегації у складі 27 членів узяв участь у Всеросійській етнографічній виставці в Москві. Більше ніж про виставку, йшлося про зустріч визнач­них слов’янських особистостей, передусім з інших країн, щоб посилити тенденції панславізму. Ф. Палацкі мав також перемовини з представниками влади про можливість еміграції чехів до Росії. Зустрічався він також із чехами, які вже кілька років проживали у Таврійській губернії. Також його прийняв цар Олександр ІІ і, можливо, що саме під час аудієнції порушували це питання.
Конкретно організацією зайнявся колишній керівник одного з шварценберзьких дворянських товариств Франтішек Пржібил, який народився в Тржебоні. Він знайшов собі роботу у Варшаві, в польській посередницькій фірмі, де й дізнався про неймовірно сприятливі умови для купівлі лісу й землі у Волинській губернії. Вів активну агітацію в Чехії, хоч австрійська влада й створювала перешкоди цьому переселенню. Навіть разом з колишнім вчителем Йосефом Олічем, який походив з Ржевнічова на Раковніцку, придбав у 1868 році маєток Глинськ в Рівненській волості площею 1797 гектарів. І вже у 1868 році на розподіленому маєтку господарювали 126 родин, які переселилися з Чехії.

Як тривало переселення

У перші роки колонізація відбувалась доволі швидко. Так, за десять років чехи заснували більше 100 поселень або переселилися до вже наявних, тобто щорічний приріст становив близько 10 поселень.
У наступні двадцять років створювали або заселяли вже наявних тільки два-три поселення за рік.
Не стало великих площ землі, що унеможливило виникнення нових поселень.
Пізніше почалося розселення чехів до вже існуючих українських сіл, у них оселялось лише по кілька родин.
Перед рееміграцією в 1947 році чехи жили на Волині, включно на Західній та Східній, у 638 селах, з яких 109 були суто чеськими, 152 мали змішане населення, а в решті чехи становили меншість.

Важкий початок, нелегке продовження

«За халупу - землю», таким було гасло, яке притягувало чехів на Волинь. Приваблювали їх і ціни, які були в кілька разів нижчими, ніж у Чехії. Перші переселенці платили за гектар лісу 12-14 рублів, інколи аж 25, а за гектар орної землі - від 50 до 250 рублів. Десь 10 і навіть 15 % суми сплачували зразу, а її залишок - протягом 4 років. Центнер, 100 кілограмів, жита тоді коштував десь 1,20 рублів.
«…Виїхало нас після жнив 20 родин з окресу (окрес – «район» чеською) Полічка… Разом у нас було близько 500 рублів… До Бродів ми доїхали потягом, далі залізниці не було, коней у нас не було… Найняті візники завезли нас на місце… Ми взяли в оренду 255 десятин (279 гектарів) лісу, де було лише 0,92 га незалісненої землі. Там стояли дві маленькі хатинки для лісорубів, навколо них ми побудували землянки, щоб перезимувати. Криниці там не було, і воду ми носили через ліс з річки майже за два кілометри… Взимку ми розділили ліс на ділянки, до весни кожен викорчував собі частину, а весною ми намагалися заграбати шматок ячменем… Тяглову силу позичали в українців. Згодом купили собі коня, але його розірвали вовки».
(З хроніки села Мартинівка, заснованого в 1871 році).
За добрий віз зерна можна було купити гектар лісу. Більшість нових поселенців не мали багато грошей, тому купували ліс і лише після розкорчування, обробітку й удобрення землі отримували збіжжя. Скільки важкої праці все це потребувало!

Середовище, в яке прибули чехи

На Волині чехи зіткнулися із зовсім іншим середовищем ніж те, в якому вони народилися та виросли. Інакшими були довкілля, стиль життя населення, його одяг, побут, спосіб господарювання, обробіток землі, релігія, звички й обряди тощо.
«…Прибували у новий світ, що дивував їх багатьма господарськими та соціальними відмінностями від тих, до яких вони звик­ли… Зустрілися з патріархально-феодальним ступенем економіки українського села… Зовсім не вирощували кормових трав, дуже мало картоплю. Поле орали в більшості ралом, збирали й обмолочували виключно вручну. Зовсім не знайомі були з удобренням землі гноєм з хліва. Примітивний стан сільськогосподарського виробництва відображався на способі життя українського селянина, на рівні його освіченості й культури».
(Я. Вацулік: Рееміграція та переселення волинських чехів, стор. 15).
Однак чехи з самого початку запровадили нові принципи господарювання та вирощування нових культур. Не варто дивуватися, що їхні починання спершу викликали нерозуміння й спротив у місцевого населення, але з часом те почало їх копіювати.
«Тарас, єфрейтор у відставці, вирішив, що виспавшись та поснідавши, піде на поле допомогти своїй дружині, синові та невістці. По дорозі зустрів мого прадіда Машінду, який уже господарював другий рік. «Послухай, Машіндо, мій син хоче за вашим, австрійським, способом засвинячити поле гноєм! Але поки я господар, не дозволь цього!» «Сусіде, не перешкоджай йому, нехай спробує. Викинь соху і замов собі у нашого коваля порядного плуга. Поле доб­ре обробиш і буде тобі родити, як молода дружина». Тарас не відповів та відійшов не поздоровкавшись, бурмочучи: «Сволота австрійська! Як можна їсти хліб, що виріс на гівні?.. На собаках приїхали і хочуть нас вчити… Прийду і подивлюсь я восени на ту картоплю, ще й понюхаю її! Будеш її їсти, як свиня!»
(В. Шімек: У нас на Волині, стор. 40).
Чехи започаткували вирощування мало тут відомих культур: цукрового буряку, конюшини та люцерни, олійних та хмелю, який був настільки якісним, що деякі перекупники з Чехії продавали його за кордон, видаючи за жатецький. Отримали розвиток і тваринництво, садівництво, бджільництво.
Чехи створювали підприємства харчової промисловості (броварні, молочарні та ін.), будівельні мануфактури та більші виробництва в інших галузях (наприклад, цементні, канатні заводи, вапнярні). Чеські підприємства брали участь у господарських виставках, окремі господарства - в конкурсах з вирощування сільськогосподарської продукції, тварин. На виставках і конкурсах зазвичай займали чільні місця. Поступово виник ряд змішаних окремих та об’єднаних у товариства торговельних підприємств, які займалися збутом сільгосппродукції та продажем сільськогосподарських машин, які в основному доставляли з Чехії.

Загальні підсумки господарської діяльності

Перед самою рееміграцією чехи мали у власності й обробляли кілька десятків тисяч гектарів поля, з яких близько третини було отримано внаслідок освоєння шляхом осушення боліт чи викорчовування лісів і чагарників. Також чехи володіли майже двома тисячами гектарів лісу.
Власним коштом або за часткової фінансової участі чехи побудували на Волині і залишили (якщо перед цим об’єкти не було знищено) 16 пивзаводів, 37 великих підприємств, 5 цукрових заводів, 32 молочарні, 1 цементний завод, 113 млинів, 19 більших цегельних заводів та нез’ясовану кількість ремісничих майстерень.
Земля була здобута потом і кров’ю. Врешті, згідно з радянським законодавством, так само, як і ліси, конфіскували всі промислові об’єкти, що на східній Волині було вже давно зроблено без усякої винагороди.
Переклав з чеської брошуру Їржі Гофмана
«Чехи на Волині:
основна інформація» (Прага, 2007)
В’ячеслав ШЛЯХОВИЙ.

Додати коментар