Спогади мами Василя Жука

Василь Жук

Незламні, безстрашні, сильні, мужні, вольові. Насправді цей перелік може бути дуже довгим, і так можна охарактеризувати дійсно справжніх воїнів, які вже п’ятий рік ведуть боротьбу проти Російської агресії. Це хлопці, чоловіки, які заслуговують глибокої шани та поваги, справжні Герої.

На превеликий жаль, про багатьох цих воїнів сьогодні можна тільки згадати добрими словами, адже війна нещадна, і на полі битви не всім судилося залишитись живими. Так, нині уже немає з нами багатьох захисників. Забрала війна і молодого здолбунівчанина Василя Жука. Спогадами про Василя погодилася поділитися його найрідніша людина - мама.
…Наша розмова починається складно. Я не знаю з чого розпочати діалог. Про що запитати жінку, в якої війна відібрала дитину? І все ж прошу розповісти, яким був її син. Мама Васі виявляється дуже скромною і в чомусь навіть сором’язливою, але помалу починає розповідь.

- Знаєте, він у мене був дуже активний, організатор, прямо живчик такий. У школі завжди активістом був, у КВК грав. Старався спортом займатися, ходив десь у спортзал, щоб потренуватися. Ще любив паркур (ред. - поєднання гімнастики, легкої атлетики та лазіння по стінах). А вчився, вчився, як і всі хлопці, - згадує.
Окрім того, що захоплювався спортом, Василь писав вірші. Хоча навіть мама про це дізналася вже після загибелі хлопця. Ольга Сергіївна згодом знайшла в особистих речах сина записники з віршованими рядками. Жінка каже, що після прочитання цих віршів у неї склалося враження ніби Вася писав, передчуваючи щось не дуже добре.
У ході бесіди розумію, що хлопець був патріотом і, як багато інших, хотів, щоб у нас в країні відбулися зміни на краще. Під час Майдану Василь неодноразово їздив до Києва.
– Він там допомагав пораненим під час перестрілок. А вдома іноді посеред ночі кудись ходив, та не казав куди, щоб я не хвилювалася. Може, ще й в самообороні був, мені про це нічого не відомо. Хлопці ж не надто полюбляють багато розповідати, тому я майже нічого не знала…
А може й доля така. Бо як йшов з армії і йому запропонували залишитися - відмовився, не хотів ставати військовим. Але все одно сталось так, що довелося знову стати до лав захисників. Ось така була дитина, нікуди не ховався. Коли надійшла повістка, щоб іти на службу в зону АТО - навіть не думав ухилятися. І трапилось так, що там рятуючи побратимів не зміг заховатися, бо від кулі ніхто не сховається: якщо вона твоя, то… - зі сльозами на очах та тремтінням у голосі розповідає Василева мама.
До редакції Ольга Сергіївна принесла фотографії, які знайомі роздрукували для неї з мережі Інтернет, вирізки з газет, у яких ідеться про її сина, про те, як він загинув. Принесла і медалі та нагороди, якими Василя Жука було відзначено посмертно. Усі їх мама воїна турботливо береже, каже, що це усе, що лишилося від її синочка.
- Для кожної мами її дитя завжди буде найкращим. Для мене Вася завжди був опорою, моєю правою рукою. Дуже відповідальний, він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди і в усьому проявляв старанність. Прибіжить з хлопцями, запитає що зробити треба, швидко поробить і знов гуляти побіг, - згадує жінка.
Цього року, 24 січня минає чотири роки відтоді, як хлопець загинув.
Марина КОЛОДИЧ

Додати коментар