Підвищення тарифу за газ потягне за собою підвищення Підвищення тарифу за газ потягне за собою підвищення комунальних платежів на тепло і гарячу воду

У країні по-осінньому незатишно. Помилувалися трохи золотою осінню, потішилися останнім осіннім теплом, а з настанням холодів українці прозріли, що то не просто так собі розмови, а реальність – уже надійшли платіжки з новими тарифами на газ. Комусь до всього цього й іще одне приголомшливе повідомлення: більшості субсидіантів знімають субсидію. Що діється в країні? Як усе це пояснити?
Почнемо зі зростання ціни на газ для населення. Нинішнім підвищенням все не завершиться. 27 жовтня Кабмін оприлюднив постанову, якою передбачене зростання ціни на газ для населення у три етапи до 2020 року.

З 1 листопада ціни на газ зростуть на 23,5 % - з 6923 до 8550 гривень за тисячу кубометрів. Ця сума включає ПДВ, вартість транспортування газу та надбавки облгазів.
Наступне подорожчання заплановане на 1 травня 2019 року. Після цієї дати ціна газ для населення становитиме близько 9850 гривень за тисячу кубометрів.
Третє здорожчання відбудеться 1 січня 2020 року - відповідно до постанови ціна за тисячу кубометрів зросте до понад 12300 гривень.

Ціни на газ мали зрости ще раніше: з 1 квітня 2018 року, проте це відкладали спочатку до кінця травня, потім до кінця червня, липня, серпня, вересня, врешті - до 18 жовтня.
З чим пов’язане настільки суттєве підвищення цін на газ для населення? Ці ціни мають дорости до ринкового рівня. І це не забаганка якогось конкретного високо посадовця а ключова вимога Міжнародного валютного фонду. Тільки за такої умови МВФ продовжить співпрацю з Україною. Варто нагадати, що черговий, п’ятий, транш у програмі EFF розміром майже 2 мільярди доларів вкрай необхідний нашій державі для підтримання фінансової стабільності та уникнення найстрашнішого - настання технічного дефолту - ситуації, коли Україна не зможе розрахуватись за кредитними зобов’язаннями.
Опозиційні політики звинувачують у всьому Уряд та Президента. Проте ряд політичних оглядачів висловлюють думки про те, що ціни на газ в Україні і надалі зростатимуть. Незалежно від того, хто очолюватиме Уряд. Зокрема, таку думку висловив в ефірі телеканалу «Еспресо» політичний оглядач Віталій Портников. Таке становище триватиме доти, поки ціна на газ для громадян не зрівняється з ціною на газ для підприємств.
Загалом підвищувати ціни на газ треба було б не зараз, а значно раніше - у 90-ті роки – ось про що говорять експерти. Треба було тоді домогтися ситуації, коли ціна на газ для населення дорівнювала б ціні на газ для промисловості, а відтак - демонополізувати відповідні газові фірми, щоб з’явилась конкуренція на ринку... Тоді б ми це пережили, як переживали усі центральноєвропейські країни, коли підвищували ціни на газ, іноді навіть на 600-900 %. Так було в Польщі та усіх тих країнах, куди нині українці їздять на заробітки. Тоді у цих країнах люди так, як ми тепер жахалися і тільки й мови було, що про грабіжницькі реформи», - розповів на “Політклубі” Віталій Портников. Натомість тоді, у 1994 році, українці обрали президентом України Леоніда Кучму, який обіцяв відновити зв’язки з РФ і забезпечити дешевий газ. «Виборці 1994 року, які тепер кажуть, що у них величезні проблеми з майбутнім їхніх дітей і онуків, мають знати, що вони самі обрали майбутнє своїх дітей і онуків. Коли б 1991-го року українці проголосували за В’ячеслава Чорновола, в України було б інше майбутнє», – підсумував Портников.
А тепер різниця в ціні на газ для промисловості й населення є головним джерелом корупції в Україні.
Тож маємо те, що маємо. В режим жорсткої економії мусить входити кожна родина. Ще 24 жовтня Прем’єр Гройсман запевняв, що ціни на газ для населення цього опалювального сезону не зростуть, а міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що нові тарифи на газ потягнуть за собою підвищення комунальних платежів на тепло і гарячу воду приблизно на 16 %.
У цьому контексті згадуються важкі 1990-ті, коли зар­платню затримували навіть не на місяць чи два, а на півроку, і господиням доводилося годувати родини ріденькими овочевими супами. Багатьом українським сім’ям доведеться про це згадати й цьогоріч. Але чи має право наш народ впадати в депресію й тривогу? Подумаймо про наших воїнів там, на передовій. Чи їм там краще? Спитаймо своїх бабусь чи прабабусь, отих, котрі пам’ятають тяжке повоєння 1940-1950-х років, коли не було в що вбратися, коли позичали один в одного одежину, щоб до церкви піти. Коли людей їли воші й косив тиф. Але всі люди, хто вижив та уник репресій, незмірно раділи тому, що закінчилася війна і не було коли нарікати: мерщій впрягалися до плуга. У всіх ситуаціях українців рятувала праця і здоровий глузд, напрацьоване десятиріччями уміння виживати й давати собі раду в найскрутніших ситуаціях. Так, хотілося, аби ми могли собі, як європейці, дозволити вищу якість життя. Але раз не спрацювали ми, як європейці в 1990-х, раз своєю лояльністю й байдужістю до всього, що діється в країні, зростили отаку корупцію, доведеться потерпіти ще.
Людмила МАРЧУК.
Аналітика подана
за матеріалами hromadske.ua

Додати коментар