З 1 вересня на Здолбунівщині в рамках запровадженої інклюзивної освіти навчатимуться десять дітей з особливими потребами

Діти, які раніше були ізольовані від суспільства (йдеться передусім про дітей з інвалідністю) за новим освітнім законодавством навчатимуться разом зі здоровими дітьми в усіх навчальних закладах, зокрема й безоплатно – в державних та комунальних, незалежно від «встановлення інвалідності». Тобто, в нашій освіті появився новий напрямок – інклюзивна освіта.

У Здолбунові та Здолбунівському районі з 1-го вересня 2018 року інклюзивні класи запрацюють у п’яти освітніх закладах. В них навчатимуться десять дітей з особливими потребами. Зокрема, готуються класи для навчання таких дітей у Здолбунівських загальноосвітніх школах №1, №3, №5, Ступнівському та Гільчанському навчально-виховних комплексах. Надалі планується збільшення кількості таких класів. Що ж це таке оте «інклюзивне навчання»?
У класі серед звичайних дітей будуть і такі, які навчатимуться трішки по-іншому – за допомогою шрифту Брайля чи з використанням слухового апарата. І ці діти не повинні бути відокремленими від інших дітей.

До категорії таких осіб можуть підпадати не тільки учні з інвалідністю, а й інші категорії. Як, скажімо, діти з сімей переселенців та ті, які потребують додаткового тимчасового захисту. Ще такі, котрі здобувають спеціалізовану освіту або йдуть за програмою прискореного вивчення навчальних предметів. До цієї категорії відносяться і учні з особливими мовно-освітніми потребами (наприклад, ті, які здобувають загальну середню освіту мовами, що не належать до слов’янської групи мов) тощо. І жодна дитина з цієї категорії не має відчувати, що вона не така, як всі.
За своєю філософією кожна школа повинна бути інклюзивною, тобто готовою у будь-який час прийняти будь-яку дитину, створивши якомога сприятливіше середовище для розвитку її потенціалу. Проте чи готові до цього наші школи? Адже відповідна база – пандуси, ліфти, надписи шрифтом Брайля – це ще не вся готовність. Найголовніше – це готовність до цього педагога. Це підвищення компетентності педагогічних працівників та руйнування суспільних стереотипів щодо освіти таких дітей. Учитель повинен навчитися бути уважним до цієї дитини, уміти залучити її в освітній процес. Для цього вчителі проходять спеціальне навчання.
Окрім учителя, в інклюзивному класі працюватиме ще й асистент учителя, який не займатиметься кількома дітьми, а працюватиме з усім класом.
Максимальне число «інклюзивних» дітей у класі не більше трьох. Щодо діток з інвалідністю – з порушеннями опорно-рухового апарату, затримкою психічного розвитку, зниженим зором чи слухом, легкими інтелектуальними порушеннями тощо в класі їх може бути не більше трьох. А учнів із числа дітей сліпих, глухих, з тяжкими порушеннями мовлення, у тому числі з дислексією, аутизмом, іншими складними порушеннями розвитку та тих, що пересуваються на візках – не більше двох.
Мета інклюзивного навчання – зняти бар’єр в системі освіти та підтримати дітей з особливими потребами, надати їм можливість для соціалізації та подальшої інтеграції в суспільство. Щоб вони могли вступити до професійних та вищих навчальних закладів.
Теоретично все зрозуміло. Та чи готове наше сьогодення до таких змін? Адже перебування особливих діток у звичайному класі – це величезне психологічне навантаження на всіх – учителя, дітей, батьків.
Тож постає питання: чи готове суспільство спокійно прийняти таких діток? Чи не буде така дитина відчувати психологічного тиску та приниження від класу? Крім того, чи здатні вчителі, які, приміром, понад двадцять років пропрацювали за злагодженою для себе методикою викладання, кардинально «розвернутися на 180 градусів»? Й не важливо, що вони отримали сертифікат, пройшли навчання, адже «старі методи викладання» за багато років вчителювання дуже глибоко вкоренилися в їхній свідомості, стали нормою щоденної поведінки.
А що скажуть батьки інших дітей у класі? З ними потрібно буде провести роз’яснювальну роботу щодо навчального процесу, як саме він відбуватиметься. Чи всі готові сприйняти й погодитися з новими реаліями? Чи навчить впровадження інклюзивного навчання наше суспільство сприйняттю, розумінню, толеранції, комунікації й гармонійному співіснуванню з дітьми, котрі не такі як всі за фізичними можливостями та інакше бачать світ?
Ольга ПОВАЛЬЧУК.

Додати коментар