Щороку я відкриваю для себе Гурби по-новому. Чомусь за один день ти не тільки фізично, а, швидше, емоційно не встигаєш пройти всю територію урочища, зайти в кожен закуток. І при цьому уявляєш як тут, у лісах Здолбунівщини, у далекому 1944 році в кінці квітня зустрілися у запеклому бою воїни-упівці з карателями НКВС.
Тут усіма фібрами душі відчуваєш, що Гурби – це не просто місце з красивою природою. Воно наскрізь просякнуте духом відчайдушної боротьби та небажання коритися ворогові. Бо ті, котрі тут загинули 74 роки тому, попри все на світі прагнули захистити свободу України та її право на щасливе майбутнє прийдешніх поколінь.

На жаль, щороку на традиційне вшанування героїв Гурб приїздить дедалі менше людей. І реально тих, хто їде з метою помолитися за загиблих, подякувати їм та попросити вибачення за те, що і нині доводиться боротися з тими ж ворогами, – не так багато.

Відчуття, що Гурби перетворюються на зону відпочинку, а не святе місце вшанування загиблих борців за незалежність, зростає. Все частіше чую, як розповідають люди, що тут смачний шашлик і гарний краєвид.

У чому причина притуплення патріотичних відчуттів до Гурб­ів, питання неоднозначне. Хтось відверто заявляє, що дуже не вистачає у вшануванні героїв реконструкції бою, як це було колись. Комусь хочеться нових акцій і нових вражень. Хтось зізнається, що у буденних клопотах та проблемах просто забуває про відчуття патріотизму, адже прогодувати сім’ю або знайти гроші на оплату «комуналки» нелегко.

А ще не всі й не до кінця усвідомлюють значення традиції відзначення пам’яті героїв Гурб. Звісно, після урочистих заходів тут не обходиться й без посиденьок, подекуди й з алкогольними напоями. Безперечно, про те, чи варто вживати спиртне у пам’ятному місці, де гинули герої, можна говорити та сперечатися багато. Однак закиди щодо того, що, мовляв, на Гурбах не варто готувати традиційного кулешу, видаються не зовсім зрозумілими. Куліш – це не просто каша з м’ясом, а стародавня козацька страва. Саме такою була їжа воїнів у походах. Її приготуванню надавали перевагу через простоту приготування, калорійність та користь. Тому частування кулешем – це таки данина пам’яті воякам УПА, чиє життя в умовах лісу було далеким від комфорту. І соромно повинно бути там хіба тим, хто вважає таке частування «безкоштовною закускою». Бо більшість гостей Гурб сприймає куліш як незмінний атрибут вшанування бійців.
Тож, напевно, все ж варто шукати відчуття поваги до Гурб в собі. Адже патріотизм людина носить передусім у своєму серці, а не в якомусь конкретному місці на землі. Людина повинна відчути в собі потребу проникнутися повстанським духом. Зрозуміти для себе, що тут загинули ті, хто відмовився від зручного домашнього побуту, покинув рідних, коханих та близьких людей і пішов виборювати свободу, попри небезпеку та загрозу не повернутися додому зовсім. Пам’ятаймо про це і шукаймо повагу до героїв Гурб у собі.
Ірина САМЧУК,
фото автора.

Додати коментар