Здолбунів – місто залізничників. Зі сталевою магістраллю пов'язало свою долю не одне покоління мешканців цього краю, тому чи не в кожній родині хтось присвятив професії залізничника частину свого життя. Та й саме місто перетворилося з маленького хутора у районний центр завдяки збудованій ще наприкінці XIX століття залізниці. Тому до залізничників тут особливе ставлення, адже їх клопітка та цілеспрямована праця сприяє зміцненню економіки міста, має високий авторитет серед населення.
У колективах підприємств залізничного транспорту Здолбунівщини виросло і працює зараз багато майстрів своєї справи, які у свята і в будні, вночі і вдень забезпечували та забезпечують чітке функціонування залізничного транспорту. Одним зі знаних та шанованих на Рівненщині ветеранів-залізничників є Григорій Пилипович Ткачук, який у цьому році вже відсвяткував своє вісімдесятиріччя.

– Про професію машиніста я мріяв ще з дитинства, – розповідає Григорій Пилипович. – Тому після закінчення школи без вагань вирішив продовжити навчання у залізничному училищі Здолбунова, яке закінчив у 1950 році. Мене прийняли на роботу в локомотивне депо Здолбунів, а через рік скерували на курси помічників машиніста. По завершенню навчання працював помічником на вантажних поїздах, проте на цьому не зупинився. В 1958 році закінчив навчання у Львові на машиніста паровоза. Тоді й збулася давня мрія: мені довірили ручку реверса в кабіні паровоза. Щастя та гордість, які я тоді відчував, важко передати словами, це треба відчути. Ще через декілька років я пройшов перекваліфікацію на машиніста тепловоза, а у 1971-му – з тепловоза пересів на дизель-поїзд. Таким чином маю три права управління: паровозом, тепловозом та дизель-поїздом.
Називаючи людські та професійні якості, якими повинен володіти машиніст, Григорій Пилипович відзначає передусім зосередженість та внутрішню дисципліну, щоб постійно тримати ситуацію під контролем, а ще – енергійність, щоб діяти швидко та рішуче. Судячи з того, як захоплено він розповідає про свою роботу, стає зрозуміло, що Григорій Ткачук жодного разу не пошкодував про обрану професію, полюбив дорогу і людей, сильних взаємодопомогою та дисципліною.
– Машиніст – професія дуже цікава і водночас складна, – продовжує розмову Григорій Ткачук, – бо ведеш поїзд, відчуваєш колосальну відповідальність. За 12 годин можна перевезти тонни вантажів на тисячі кілометрів. Якщо ж мова йде про пасажирський поїзд, то відповідаєш за життя та здоров'я, людей.
За 48 років трудового стажу машиністу першого класу Григорію Ткачуку доводилося працювати на паровозах і тепловозах різних марок, водив він пасажирські поїзди на Львів та в сусідню Білорусь, ніколи не порушував трудової і технологічної дисципліни. Григорій Пилипович розумів, що свій досвід неодмінно треба передати молодим залізничникам, навчити їх усьому, що за десятиліття праці осягнув сам. Особливо завдячують йому за знання та досвід Віктор Мічуда і Сергій Виговський, які й сьогодні працюють машиністами.
Григорій Ткачук був і залишається енергійним чоловіком. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, він у міру можливостей бере участь у різних суспільних заходах, які проходять на Здолбунівщині, а ще – дуже любить пісню, тож співає і в хоровому колективі центральної районної лікарні та у церковному хорі.
– Знаєте, якось я свого віку не помічаю, – продовжує Григорій Пилипович. – Уже вісімдесят, а я, як юнак, просто люблю та ціную життя. А професією, якій віддав усе своє трудове життя, дуже пишаюся і щиро бажаю, щоб таке відчуття гордості мали усі, хто теж працює на залізниці.
Мар’ян ПУШКАР.
Фото Григорія Ткачука
з домашнього архіву. §

Додати коментар