Герой нашої розповіді народився 19 грудня 1924 року у Здовбиці. Його батько, Онуфрій Степанович, був селянином. У сім’ї підростали ще двоє дітей - старші брат і сестра Миколи: Володимир (1919 р. н.) та Віра (1921 р. н.).
Серед усіх дитячих забав Микола завжди надавав перевагу футболу. Тодішній дворовий, або ж вуличний, футбол мало чим різнився від сучасного. Аби зіграти, необхідні були відносно рівний майданчик та кілька друзів-однодумців. З останнім у Миколи проблем не було. Тож в юнацькому віці досяг певних успіхів у спорті. Яскравим свідченням цього є ці світлини кінця 30-х років минулого століття. На фото вгорі справа Микола Панасюк – другий зліва. Вочевидь це – фото однієї з тогочасних юнацьких команд Здолбунова. Наявність юнацької команди була однією з основ­них вимог до існування футбольного клубу та його участі в офіційних змаганнях.

На іншій світлині (внизу зліва) М. Панасюк у третьому ряду в центрі, ліворуч від гравця в окулярах. Імовірно, що фото зроблене після завершення турніру, на ньому бачимо гравців щонайменше з чотирьох команд. Певно, це була юнацька першість міста. Адже нам достеменно відомо, що в 1937 році в Здолбунові налічувалось чотири футбольні команди: КПВ «Огніско», КС «Стрілець», УСК «Гарт», КС «Цегельня». На зворотах цих світлин підписів немає. Та, швидше всього, фото ці наявні не в одному екземплярі, тож сподіваємося, що читачі допоможуть з’ясувати більше інформації про осіб, яких там зображено.

На долю нашого героя, як і всіх людей його покоління, випало чимало випробувань, зумовлених тогочасними історичними подіями. Спочатку його старший брат Володимир пішов в армію. А в 1944-му на фронт пішов і сам Микола. Його армійська служба тривала три роки, два з яких були воєнними.
Володимир загинув 18 квітня 1945 року у Чехії. Це була важка втрата для усієї їхньої родини. І відтоді саме Микола став відповідальним за виховання племінника Володимира, який залишився сиротою, так і не побачивши свого батька.
Після закінчення війни Микола служив на території Німеччини – у місті Кірітц. Службу проходив у ГРОВН (Група радянських окупаційних військ у Німеччині), створеній 9 червня 1945 року. У 1954-му з назви прибрали слово «окупаційних», і вона змінилась на ГРВН.

Тим часом світ повертався до мирного життя, стосувалося це й армії. У вільний час солдати потроху поверталися до занять спортом. Чи не найпопулярнішим у них був футбол. Миколі його юнацькі навички стали в пригоді. Він був капітаном футбольної команди своєї частини. Це засвідчують й світлини з сімейного архіву та написи на їх зворотах, які певною мірою характеризують нашого героя.

На світлині внизу зліва Микола Панасюк - перший справа, він - капітан команди. Хоча через притаманну йому скромність на звороті фото про це й не зазначив.
Фото вгорі справа, на якому М. Панасюк перший зліва, теж особливе. З напису на звороті зрозуміло, що у м. Кірітці, де служив наш земляк, він грав у нападі. Зважаючи ж на якість футбольної форми гравців, можна припустити, що це - команда не якогось окремого полку, а збірна - можливо, дивізії, а може, й армії.
Наприкінці 1946-го Микола Панасюк демобілізувався і повернувся до рідної Здовбиці. Попри те, що часи були складні, Микола про футбол не забув - відновив тренування зі своїми друзями.
Світлина внизу справа - команда «Локомотив» (Здолбунів) сезону 1948 року, точна дата - 17 жовтня. Фото зроблене на міському стадіоні. Зліва за гравцями видно фрагмент пам’ятника радянським воїнам, це - перший післявоєнний варіант монумента. У 1950-х його замінили фігурою воїна-визволителя. А в середині 1960-х пам’ятник перенесли на міський цвинтар по вул. 8 Березня, де той стоїть і досі. Нині ідентифіковано всього кілька гравців команди з цього фото. Наприклад, другий зліва - Плодухін, шостий - Михайло Мілятін, сьомий - Микола Панасюк.
На сьогодні нам дещо більше відомо про те, кого зазнімковано на світлині, яку вже публікували у № 12-13 газети «Нове життя» від 20 лютого 2015 р. Завдяки читачам знаємо, що на цій світлині такі футболісти (зліва направо): перший - Борис Тадеущук, другий - Голубєв, третій - Кузьминець, восьмий - Казимір Вінкш, дев’ятий - Михайло Мілятін, десятий - Микола Панасюк. Також тепер знаємо, що це світлина періоду кінця 40-х років.
На жаль, у тогочасній місцевій пресі практично немає інформації про футбольне життя Здолбунова. Натомість певні дані щодо нього вдалося знайти в архівах. Так, у ДАРО, в фонді «Р-689» (Фонд Рівненського обласного комітету по ФК і спорту), є справа
№ 24 «Накази обласного комітету по справам ФК і спорту по спортзмаганням» за період з 17 лютого 1949 р. по 15 вересня 1954 р. У цій справі є наказ № 24 від 22 липня 1951 року. В ньому підбито підсумки розіграшу кубка Рівненської області з футболу за 1951 рік, в якому взяли участь понад 90 команд. До фіналу дійшли команди м. Рівне і Здолбунівського району. Володарем кубка стала команда м. Рівне. Кожен з її гравців отримав грамоту і премію в розмірі 250 крб. Фіналіст кубка, команда Здолбунівського району, виступала в такому складі: Б. А. Тадеущук, Р. Ф. Кулеша, Н. М. Леджей, Ф. К. Покотило, Д. А. Рубан, А. И. Михайлов, Н. П. Панасюк, А. Г. Голубев, Л. П.Фурманов, А. П. Семенюк, К. А. Винькш, Ю. И. Бахов, Н. П. Кузменец (прізвища та ініціали подані російською, згідно з оригіналом документа). Кожен з цих футболістів отримав грамоту і премію - 150 крб. На жаль, ми не маємо світлини цієї команди, але дуже сподіваємось, що віднайти її допоможуть читачі.
Коли саме завершив активну футбольну кар’єру Микола Панасюк, ми достовірно не знаємо, але в тому, що шанувальником цього виду спорту він був усе життя, впевнені. З середини 50-х років минулого століття Микола Онуфрійович обіймав посаду головного бухгалтера місцевого цегельного заводу, а з 1968-го по 1991 рік - заводу залізобетонних виробів, де й закінчив свою трудову біографію. Відійшов у Вічність він 5 травня 2011 року.
Таким був Микола Панасюк - представник чудової плеяди перших футболістів післявоєнного Здолбунова, які в той непростий час відроджували футбол у нашому місті.
Юрій МЕЛЬНИК,
Володимир МОРОЗОВ,
м. Здолбунів.

* * *
Автори допису щиро вдячні працівникам Держаного архіву Рівненської області, родині Панасюків та усім, хто надає допомогу у дослідженні історії розвитку футболу на теренах нашого краю.

Додати коментар