Шановні жителі Здолбунівщини! Дорогі краяни!
76 років тому на нашій землі сталася жахлива трагедія. Мільйони українців були знищені Голодомором, який навмисно організований комуністичним сталінським режимом. У людей забрали всю їжу, їх позбавили усіх засобів для існування та порятунку. Голодуючі райони в Україні були оточені військами, кордони УРСР були перекриті, аби ніхто не врятувався, щоб ніяка допомога не пройшла. Це була справжня війна комуністичної влади проти власного народу, головною зброєю якої був терор голодом. Правду про цей злочин, його масштаби і причини понад 50 років намагалися приховати від людей, від світової громадськості. За будь-яку згадку про Голодомор у радянський час можна було потрапити за грати.
Сьогодні тема Голодомору набула досить широкого резонансу і серед світової громадськості. Низка країн підтримала нас, визнавши на державному рівні Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Серед них – парламенти США, Канади, Австралії, Естонії, Італії, Литви, Грузії, Польщі, Угорщини та Аргентини, нещодавно до них приєдналися Іспанія, Перу, Еквадор, а також 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО прийняла резолюцію про визнання Голодомору в Україні.
Україна пережила трагедію світового масштабу.
«Пізнайте правду, і правда визволить вас», – говориться у Святому Письмі. Ми прагнемо, щоб наші знання допомогли людству уникнути подібних трагедій в майбутньому. Ми хочемо, щоб Голодомор ніколи не повторився ніде і ні в якій формі.
Голодомор був в іншій країні. Вона мала іншу назву. В ній правду про трагедію українського народу ховали за сімома замками, а цензори-наглядачі нацьковували репресивні органи на кожного, хто наважувався сказати вголос бодай слово.
Це була Україна мовчазного трауру. Між Першою та Другою світовими війнами вона пережила свій власний Апокаліпсис, який викосив життя мільйонів без танків і гармат.
Ми думаємо про те, що наша незалежність мусила статися хоча б заради можливості сказати правду про ту Україну, яка пухнула з голоду, вимерзала в холодних хатах, і в якій цілі села перетворювалися на кладовища. Про ту країну, в якій за жменю зерна, схованого від продзагонів, на допомогу голодній смерті поспішала смерть таборів і гулагів.
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять про невинні жертви голодного геноциду та червоного терору. І це найменше, що ми можемо зробити для них. Ніхто не вимагає від нас подвигу. Треба лише назвати чорне чорним і біле білим – заради пам‘яті закатованих співвітчизників.
Ми будемо вдячні усім, хто в цей день принесе свій скорботний вінок до пам’ятного знака жертвам голодоморів та політичних репресій. Адже пам‘ять про той страшний період має об’єднати у великій скорботі всіх, хто любить Україну, незалежно від національності і мови спілкування, віросповідання, місця проживання чи політичних симпатій – тобто увесь український народ.
28 листопада о 16.00 закликаємо усіх свідомих громадян нашого краю приєднатись до загальноукраїнської хвилини мовчання та звертаємося з проханням до водіїв транспортних засобів зупинитись у цю хвилину та ввімкнути звукові сигнали на знак солідарності та скорботи.
Запалімо також у цей день свічку на підвіконні своїх осель у пам’ять про жертви тієї голодної війни, долучившись до Всеукраїнської акції “Засвіти свічку!” .
І помолімось. І попросімо у Бога, щоб він допоміг нам навчитися належним чином оцінювати уроки нашої кривавої історії. І усвідомити, що той, про кого пам’ятають - не помирає!
Ми в соцмережах
