та роль у ньому Здолбунівського районного товариства української мови імені Т. Г. Шевченка «Просвіта»

Століттями українців “привчали” до думки про нібито вторинність української мови, нашої націо­нальної історії та культури, що корінням сягають у глибину тисячоліть. Лише у 1990 році, незадовго до здобуття Україною незалежності, розпочався перехід на українську в усіх сферах суспільного життя нашої країни. Використання української мови стало обов’язковим в органах державного управління та діловодстві, в установах і організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, культури тощо.
Архіви - установи, де діловодство ведеться державною, українською, мовою. Але трапляються винятки: на запити соціально-правового характеру, що надходять з Росії та Білорусі, усе ж таки потрібно відповідати російською, ще й переклади документів робити, адже там, у колись братніх республіках, не розуміють української…

У таких випадках сучасні архівісти користуються інтернетом, а точніше - "перекладачем Гугл". Адже здебільшого, ці працівники молоді, народилися в незалежній Україні, тож російської мови в школі не вивчали, відповідно, і правопису її не знають. Та й часу, коли єдиний у Здолбунові готель був "Гостинницей", а кіоски з періодикою називали “Союзпечать”, не пам’ятають точно...
Завдяки національному пробудженню українського народу і на вимогу громадськості та Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка в 1989 році було прийнято Закон “Про мови в Українській РСР”. Статтею 2 цього закону вперше було проголошено українську мову в Україні державною. Закон містив конкретні вимоги щодо впровадження української мови в усіх сферах суспільства, зобов'язав органи влади і посадових осіб забезпечити здійс­нення нею дошкільного виховання, навчання у закладах освіти усіх видів та рівнів, ведення ділової документації в усіх установах, на підприємствах, в органах управління, внутрішніх справ тощо. На виконання вказаного вище закону Рада Міністрів Української РСР розробила і прийняла спеціальну “Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року”.
Значну роль у процесі запровадження української мови на теренах нашого району відіграло Здолбунівське районне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, реорганізоване у 1992 році в Здолбунівське районне товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка "Просвіта", що не випускало з поля зору проблему зміцнення позицій української мови як державної. Те, що усі наз­ви вулиць, установ, магазинів, закладів, а також більшість рекламних оголошень у нас стали україномовними - заслуга саме цього Товариства.
У січні 1990-го виконавчий комітет Здолбунівської районної ради розробив заходи щодо організації виконання закону про мови на території району. До кінця 1990 року тексти усіх оголошень, стендів, плакатів, розклади руху автобусів та потягів планували перекласти на державну, українську, мову. Так, назви усіх населених пунктів, вулиць, колгоспів потрібно було перекласти українською до листопада 1990 року. Етикетки і написи на товарах, які виробляли місцеві підприємства, також мали бути виконані саме державною мовою. Планували також проведення в районі свят рідної мови і літератури, народного фольклору. Представників радянських господарських, партійних, профспілкових організацій зобов'язали дотримуватись статуту державної мови у спілкуванні з відвідувачами. З січня 1991 року в публічних виступах перед населенням теж запроваджувалась українська.
Як свідчить лист одного з членів Здолбунівського районного об’єднання Товариства української мови ім. Т. Шевченка, на Здолбунівщині не лишилося підприємства, установи чи навчального закладу, де б не виконувався “Закон про мови”. Водночас на деяких підприємствах району, зокрема таких, як АТП-15662, Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій, завод нестандартного обладнання й ін., бланки, стенди, вивіски й далі виконували російською. У цьому ж листі йдеться й про те, що підприємство “Укрцемремонт”, а також усі колгоспи району документацію ведуть таки українською.
Після проголошення незалежності України в 1991-му й згодом відбувалося впровадження "Закону про мови" у житлово-комунальному господарстві, торгівлі, медичному обслуговуванні, на транспорті та в закладах культури. Забезпечувались вивчення і популяризація історії України та української культури.
Керівники установ, організацій, підприємств району створили комісію для атестації працівників на знання української мови.
У березні 1992-го, за висновками тимчасової депутатської комісії, Здолбунівська міська рада народних депутатів нарешті ухвалила рішення про перейменування вулиць нашого міста: Леніна - на Незалежності, Карла Маркса - на Мазепи, Калініна - на Грушевського, Радянської – на Князя Володимира, Папаніна – на Церковну (з провулком), Піонерську - на Северина Наливайка, Дзержинського - на Івана Гонти, Комсомольської - на Устима Кармелюка, Червоноармійської - на Гетьмана Полуботка, Фрунзе - на Василя Стуса, 1 Травня - на Княгині Ольги, Кірова - на Нечуя-Левицького, Куйбишева - на Івана Богуна, Маяковського - на Уласа Самчука. А вул. Чапаєва взагалі було ліквідовано.
У липні 1992-го вийшло розпорядження Представника Президента України у Здолбунівському районі, згідно з яким з 1 вересня того ж року з навчальних планів усіх шкіл нашого району з українською мовою навчання вилучили предмет "російська література", натомість запровадили курс "світова література", яким було передбачено вивчення кращих творів російської літератури. Уроки світової літератури треба було проводити державною, українською, мовою, хоча учителям надавалось право цитувати літературні твори мовою оригіналу.
Починаючи з 1992-1993 навчального року, викладання російської мови в початкових класах скасували. Вивільнені через це навчальні години відводились на інші предмети - іноземну мову, фізкультуру, музику та ін. З учителів російської мови і літератури було знято 15-відсоткову надбавку і запропоновано їм перекваліфікуватись на інші педагогічні спеціальності, також їм надали право викладати курс "світова література".
Звільнення учнів від вивчення української мови та літератури не допускалося.
Діловодство, ради, наради, виховна робота з учнями в загальноосвітніх школах з російською мовою навчання та училищах мали відбуватися українською.
На початку 1993 року, замість колгоспів з радянськими назвами, на Здолбунівщині почали дія­ти колективні сільськогосподарські підприємства з новими назвами. Так, замість колгоспу ім. 1 Травня створили КСП “Золотий колос”, колгосп “Молода Гвардія” перетворили на КСП “Промінь”, колгосп ім. Свердлова - на КСП “Прогрес”, колгосп ім. Калініна перейменували на КСП “Нива”.
Ведення українською ділового листування, здійснення банківських і поштових операцій, комп’ютерних програм, бухгалтерської документації, виконання реклами, вивісок, табличок, цінників, дорожніх вказівників відбувалось протягом усього 1993 року.
Відтоді минуло багато років, і той час я добре пам’ятаю, адже описані позитивні зміни відбувались у мене на очах. А книгу, подаровану Здолбунівським районним товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка "Просвіта", досі бережу, як пам’ять, що саме наше покоління було проростком надії у новоствореній незалежній Україні.
Ось ці віршовані рядки, написані мною тоді, у 90-х - яскраве тому свідчення:

Мово дзвінка, солов’їна,
Ненько моїх земляків,
Пісне моя журавлина,
Скрипко душі й почуттів.
Плачу тобою й сміюся,
Іноді просто мовчу.
Часом співаю, журюся,
Часом - у мріях лечу.
Ніжну, як цвіт, колискову
Мама співала вночі,
Шлях у країну казкову
Мова відкрила мені.
Мабуть, у тій колисковій,
А може, в краплинці
роси,
Є джерело твоє, мово,
Виток земної краси.

Вікторія ГОЛОВАТЮК,
провідний архівіст архівного відділу
Здолбунівської райдержадміністрації.

Додати коментар