Мабуть, не знайти сьогодні людини, яка б була байдужа до звуків церковних дзвонів, які сповіщають про початок служби Божої. І де б ми не були в цю мить, а вони возсилають славу Богу. Дзвоном освячують повітря і виганяють із нього всі злі сили, щоб втихомирювалися і припинялися буревії, гради і страшні громи й блискавки, щоб, нарешті, чуючи його, як стверджує мій співрозмовник Леонід Іванович Царенюк, дзвонар Свято-Успенського храму УПЦ КП м. Здолбунова, вірні раби Божі зміцнювались у благочесті й вірі і мужньо протистояли усім диявольським спокусам, перемагаючи їх молитвою і славослів’ям.
Полюбив церковні дзвони Л. Царенюк ще у ранньому дитинстві, коли пас на вигоні худобу в с. Ставище, що на Хмельниччині. Бувало не раз хлопчаком просився в сільського дяка, щоб його пустили на дзвіницю місцевої церковки. Особливу духовну насолоду одержував, коли дзвонар дозволяв йому сповіщати про службу Божу. Та й на пасхальні свята вдавалося потрапити на дзвіницю. Відтоді минуло кілька десятків років. Але пам’ять і досі зберігає щасливі миті захоплення і любові до дзвонів.
Швидко промайнуло босоноге дитинство. Леонід Іванович закінчив середню школу, вивчився на тракториста-машиніста широкого профілю. Працював в колгоспі трактористом і комбайнером. Потім призвали до армії. Служив у військах протиповітряної оборони. Далі - сім’я. Переїхав у Здолбунів. Понад двадцять років пропрацював слюсарем-інструментальником на заводі “Квасилівфермаш”. Освоїв тут суміжну професію штампувальника. Звідси й пішов на заслужений відпочинок. А у 1987 році ліквідовував наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.
Нині Леонід Іванович опікується домашнім господарством. Має присадибну ділянку, свій будинок і легковика, тримає кіз. А душевну розраду знаходить в Біблії та релігійній літературі. І не просто відвідує Свято-Успенську церкву, а прислужує в ній священикам і дзвонить у церковні дзвони. Робить це він з благоговінням і любов’ю.
- Коли я дзвоню, - зізнається Леонід Іванович, - то ніби проймаюся якимсь таїнством, моя душа від цього почуття просто співає. А ще голоси дзвону притишують втому і не дають розгулятись хворобі. Можливо, відлякують і епідемію грипу? Поживемо – побачимо.
На цій мажорній ноті я й попрощався з Леонідом Царенюком. Правда, ще він дещо згадав з історії церковних дзвонів. А вона таки цікава. Наприклад, вперше вони з’явилися у єгиптян, які використовували їх при священнодіях у свята Озіріса. Грекам також були відомі дзвони. А в церквах на Заході вони з‘явилися в кінці VІ століття.
Дзвони Свято-Успенського храму, що в Здолбунові, відлиті із спеціального сплаву в Луцьку і обійшлися церковній громаді в 26 тисяч гривень. Та головне не в цьому, а в тому - що вони є одним з головних і невід’ємних церковних атрибутів, що сповіщають людям благу звістку. Адже дзвіниця духовно символізує гору, з якої Господь благовістив Євангеліє. А здолбунівський дзвонар Леонід Царенюк ударами в дзвони прагне донести до кожного серця таїну божественної істини, змушуючи відволіктися від буденості і задуматися про Вічність.
Євген Шилан.
Фото автора.
