Свобода легко не дається нікому. Вона - нагорода для сильних духом і спраглих до волі. І тільки нація, яка завоювала свободу, має на неї право.
Ми ж поки що лише доводимо право бути вільними. Й досі, від дня проголошення незалежності у 1991 році, на жаль, так і не навчилися щиро любити землю, на якій живемо. Дві революції та війна за 13 років у країні, яка живе незалежно лише двадцять шість років, це таки забагато.

Чомусь ми вкотре постає­мо і знову падаємо ниць. Не живемо, а просто існуємо, не переймаючись болем інших та розрухою довкола. І нічого не робимо. Тепер соромно перед тими, хто загинув на Майдані та на війні на Сході України. Соромно. Водночас щемно шкода за втраченими життями справжніх патріотів, людей, які рішуче діяли там, де більшість мовчить. Мовчить і терпить. Намагається не звертати уваги на хаос довкола.

Дивно, що доля щоразу стискає нас у лещатах, ніби стверджуючи: час врешті прокинутися й боротися по-справжньому...
День Гідності і Свободи - це не свято. Це чергове нагадування, як здобувається воля. І на які жертви готові патріоти, аби вся країна жила в мирі та злагоді. В історії України таких героїв мільйони. Вони не шкодували свого життя. А ми - сучасні?
Під час Революції Гідності постраждали тисячі. Серед них – і наш земляк, талановитий художник з Коршева Тарас Більчук, який нещодавно відійшов у Вічність саме від наслідків поранень, отриманих на Майдані. Серце митця зупинилось у серпні цього року.
Про Тараса Більчука згадували й під час громадського віча «Відважні: наші герої», яке відбулося 21 листопада у Здолбунові. Учасник Революції на граніті, він і через роки активно відстою­вав свободу рідної держави. У ніч з 29 на 30 листопада 2013-го був серед тих, хто захищав студентів від спец­призначенців. А 18 лютого наступного року вкотре постраждав внаслідок побиття беркутівцями.
Сотня краян схилила голови й перед іншими героями. Під час віче звучали журливі пісні та зворушлива поезія. А представники місцевої влади поклали квіти до стели Героїв Небесної Сотні.
Ми ще роками відчуватимемо той біль, який довелося пережити. І якщо повернутися до мирного життя та розбудувати країну ми можемо, то життя й здоров’я борців за свободу України вже не повернеш. Ми у боргу перед цими людьми. А щоб хоч на дещицю той борг повернути, треба наполегливо працювати зараз. Не лишатись осторонь подій, які відбуваються, не мовчати, коли порушують закони, нехтують права, зневажають людську гідність. Починати діяти з себе, хоча б з дрібниць. І тоді щось глобальніше втілювати у життя буде в рази простіше.
Ірина САМЧУК.

Додати коментар