Палац Дуніних-Карвицьких.
П’ятнадцятого серпня виповнилось 255 років з дня народження видатного майстра садово-паркового мистецтва - ірландця Діонісія Міклера, котрий створив в Україні близько сорока чудових парків в англійському стилі.
Саме Міклер наприкінці XVIII - початку XIX ст. на запрошення графа Кшиштофа Дуніна-Карвицького створив у Мізочі чудовий палацово-парковий комплекс. Цей мальовничий куточок природи розташований у південній частині селища на площі 15 гектарів. У парку висадили рідкісні декоративні дерева та квіти, уздовж алей розмістили муровані тумби, котрі прикрашали мармурові вази з квітами, та скульптури героїв грецької міфології. Повз парк протікала річка Стубелка. Її наприкінці XVIII ст. поглибили, розширили й перегородили верхньою та нижньою греблями, завдяки чому утворився мальовничий ставок - улюблене місце відпочинку не лише усіх мізочан.
Ресторан над ставом.
У південно-західній частині парку створили заповідник «Соснина», який з основною частиною парку з’єднувала дорога по нижній греблі. Тут за високою огорожею утримували оленів, косуль, диких кабанів, павичів, фазанів…
На схід від «Соснини» на трьох терасах над ставом заклали великий яблуневий сад, який і досі частково зберігся.
На верхній терасі північного боку парку збудували палацовий комплекс - з красивими будівлями, алеями, фонтаном, квітниками. Та, на жаль, він не зберігся.
З усіх будівель лишилась у напівзруйнованому стані тільки оранжерея, розташована над ставом. Навіть зараз це дуже гарна споруда - побудована у венеційському стилі, з дев’ятьма великими арочними вікнами.
Танцмайданчик у парку.
За життя графської родини там створили зимовий сад, де вирощували тропічні рослини. Взимку оранжерею обігрівали печами. За радянської влади в оранжереї створили ресторан «Голубий Дунай», в якому використовували меблі з панських покоїв.
У 80-х роках ХХ ст. в ресторані сталася пожежа, і після цього його уже не відбудовували.
Уся верхня тераса була з невисокою декоративною білою кам’яною огорожею, що спускалася обабіч східців до ставка.
На нижній терасі змурували високу кам’яну стіну, яка захищала частину парку від холодних вітрів. Там розміщувався малий сад, в якому росли теплолюбні рослини: персики, ведмежі горіхи, барбарис, айва…
Ставок став справжньою окрасою парку. Тут полюбляла проводити час панська родина та її численні гості. Вони катались на човнах, насолоджувались відпочинком в альтанці на штучному острові, насипаному неподалік від нижньої греблі.
1952 р. Острівець посеред ставу.
Лишила свої спогади про мізоцький парк перша в Росії жінка-офіцер, кавалерист-дівиця Надія Дурова, яка деякий час перед війною 1812 року квартирувала в Мізочі. Їй подобалися квіти, які росли в парку, особливо «рози» на високих деревах, які можна було дістати, тільки зрізавши шаблею. Можливо, то були магнолії. Адже на той час в парку росли магнолії, кипариси, коркове дерево, модрини, ялини…
У період радянської влади парк у Мізочі теж був улюбленим місцем відпочинку. На верхній терасі, де раніше красувались панські будівлі, кожен колгосп району збудував виставковий павільйон. Там щороку проводили виставки досягнень сільського господарства.
Міст біля заводу.
На нижній терасі над ставом спорудили круглу сцену, на якій майже щонеділі у теплу пору року виступали колективи художньої самодіяльності району, ввечері там грала музика, туди сходилась, аби потанцювати, молодь.
На Новий рік на алеях парку організовували зимові гуляння, їздили на санях, запряжених кіньми, співали пісень.
Оранжерея.
Звісно, не все в парку збереглося до нашого часу. Багато цінних дерев втрачено, зруйновано палацовий комплекс панів Дуніних-Карвицьких, але праця видатного майстра садово-паркового мистецтва Діонісія Міклера таки лишила помітний слід на естетичному вигляді селища. Дух історії і славної пам’яті живе тут, у цьому мальовничому куточку Мізоча.
Нині парк охороняється законом як «Пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Мізоцький кряж».
Оксана ПАЛЬЧЕВСЬКА,
завідуюча
Мізоцькою міською
бібліотекою.
* Матеріал створено на основі краєзнавчих досліджень Андрія Жив’юка, Ірини Колосової, Чеслава Хитрого та Романа Михальчука.
