Дмитро ГОЛУБ на сцені фестивалю «Буща Папороть».
Уже майже тридцять років житель села Лідаво Дмитро Голуб практикує чакральне дихання – особливу, авторську, систему вправ, які допомагають отримати доступ до енергії землі та сонця і завдяки цьому покращити стан свого здоров’я.
Розробкою цієї системи Дмитро почав займатися ще у п’ятнадцять. Спочатку це був лише аутотренінг, згодом - повноцінна система дихальних вправ. Але йшов цим шляхом, долаючи складні перипетії долі.
Зараз Дмитрові Голубу п’ятдесят два, але у це не віриться, бо на вигляд він набагато молодший. Свого часу чоловік отримав дозу радіації під час ліквідації аварії на ЧАЕС, кілька років тому почув від лікарів страшний вирок: через травму спини ходити не зможе. Та попри усі негативні прогнози зараз він пересувається самостійно. Упевнений, що завдяки своєму захопленню духовними практиками та народною медициною. До слова, Дмитро вважає, що осягнути ці знання може кожен.
- У людини є система чакр, тобто енергетичних центрів. Через чакри на стопах ми маємо зв’язок з енергією землі, чакра на маківці зв’язує з енергією сонця. Тобто людина отримує енергію через харчування, дихання та систему чакр. Коли ми відчуваємо голод, спрацьовує система поповнення енергетичних запасів. Звичайне дихання поповнює їх постійно. А от чакральне треба вміти вмикати, адже воно, зазвичай, у «сплячому» режимі. Якщо людина вміє вмикати чакральне дихання, її енергетичні можливості посилюються. І завдяки цьому можна лікуватися, навіть омолоджуватися, - розповідає він.
Дмитро запевняє, що саме застосування його авторської системи посприяло виведенню смертоносних радіонуклідів з організму. Як і знання з травництва. Щоб останні поглибити, він навіть отримав диплом біолога, закінчивши Львівський державний університет ім. І. Франка.
Чоловік вважає, що травами можна і потрібно лікувати людей, які зазнали впливу радіації. Переконує, що багатьох вдалося врятувати саме завдяки цілющим відварам. Цікаво, що медикаменти Дмитро Голуб вживає лише у критичних випадках, оскільки вважає, що ліки лише «засмічують» людський організм. Натомість трави, на його переконання, діють довше й ефективніше.
Сім років тому у житті Дмитра трапився випадок, який спонукав удосконалити систему дихальних вправ. Довелося тоді приймати і лікарські препарати, адже травник травмував спину, наслідком чого став повний параліч ніг.
- Мене привезли до медінституту у Львові. І після тридцяти крапельниць для зняття набряку, повідомили: навіть якщо зроблять операцію, ходити не зможу, - розповідає пан Дмитро.
Від оперативного втручання він тоді відмовився. Натомість вирішив, що скористається власною методикою, і упродовж сорока днів концентрував думки на одужанні за допомогою аутотренінгу.
- Застосовував принцип Купала, згідно з яким вогонь спалює всю негативну енергію. Концентрував погляд на жовтому полум’ї свічки і промовляв: «Уявляю, як через мій погляд зі свідомості та підсвідомості виходять уся негативна енергія, хвороби, причини хвороб і згоряють у полум’ї свічки. Відбувається процес очищення. У мене з’являються нові, очищені, свідомість та підсвідомість», - пригадує Дмитро.
Скептикам ефективність своєї методики він аргументує тим, що у ній поєднані знання з різних сфер науки. А щоб передати свої знання іншим, чоловік нині активно проводить майстер-класи та тренінги, презентує свою методику на різних фестивалях, організував тематичний гурток у клубі с. Лідаво. Розповідає, що чимало з тих, хто прагне перейняти його досвід, не витримують більше трьох місяців навчання. Адже це – важка праця, особливо з психологічної точки зору. Силоміць же тут діяти не можна, вважає травник.
Рід Дмитра Голуба давній - козацький. Чоловік є нащадком гетьмана реєстрових та нереєстрових козаків-випищиків Оліфера Голуба. Тому у його авторській методиці є й елементи характерництва - духовної практики козацької доби.
Нащадка козацького роду завжди вабила історія українських середньовічних лицарів. Тож і до лав першої з сучасних українських козацьких організацій «Галицька Січ» (заснована у 1978 р.) вступив, і весілля зіграв в козацькому стилі у ще радянському 1990-му.
Ірина САМЧУК.
Фото Олексія КОЗАЧКА.
