Ганна ХМЕЛЬНИЦЬКА.
Що ми знаємо про дружин українських гетьманів, наприклад Богдана Хмельницького чи Івана Виговського? Практично нічого, адже навіть правдивих портретів більшості з цих жінок не існує.
Однак, як свідчать історики, дружини гетьманів мали значний вплив на своїх чоловіків, були укладачами нових порядків життя та навіть видавали універсали.
Під час Руїни, сумного періоду історії України, обставини складалися так, що гетьманові (дружини гетьманів) часто залишалися наодинці з ворогом. Не маючи ніякої підмоги, жінки змушені були давати бій та захищати стіни власних замків.
Дружина гетьмана Богдана Хмельницького Ганна була однією з найвидатніших жінок Гетьманської доби. Навіть польський історик Роллє мусив визнати, що третя дружина гетьмана була «жінка статечна, скромна, може, більш розвинена розумово, як її попередниці».
Олена ВИГОВСЬКА.
Вона вже не була чимось посереднім поміж жінкою та коханкою, як її попередниця. Це вже була «пані гетьманова», як офіційно титулували Ганну Хмельницьку. Навіть ті скупі джерела, які маємо про Ганну, свідчать, що вона не обмежувала свою діяльність домашніми і родинними справами. Вона завоювала собі таку довіру гетьмана, що під час його відсутності сама видавала універсали. Історія зберегла один з таких універсалів «от гетмановой Богдановой Хмельницкой Анни», де вона наказує «обивателям прилуцьким» не займати грунтів густинського монастиря. Вона посилається тут на волю свого «малжонка гетмана Хмельницького» і загрожує у разі непослуху гривною в розмірі 1000 талерів, на користь державного скарбу. Гетьманову бачили завжди на прийнятті чужоземних дипломатів, які відвідували Суботів, про що повідомляють численні джерела і, насамперед, московські посли.
Село Суботів на Чигиринщині.
Згадує про присутність гетьманової під час гостини у Суботові шведський посол Велінг. Ці гетьманські прийняття не відзначалися особливою розкішшю: угорське вино та ще улюблений напій гетьмана, тоді ще дуже рідкісний - кава, були найбільшою окрасою столу. Загалом, як відомо, Хмельницький любив демонструвати свій спартанський спосіб життя. І життя в гетьманській резиденції мало на собі печать скромності. Однак Ганна таки зуміла внести у нього деяку етику та урочистість.
На відміну від Ганни Хмельницької, Олена Виговська репрезентувала іншу, аристократичну, течію в українському суспільстві. Вона принесла до Суботова ще більше окраси, сприяла зросту товариської культури серед старшини, сформувала жіноче середовище і заклала нові традиції його співжиття.
Ймовірно, що Виговський познайомився з майбутньою дружиною у Києві, де жили його батько і брат Олени, чернець. Їй виповнилось майже тридцять, йому - перейшло за сорок. Рідня була невдоволена цим шлюбом, як випливає зі скарги в заповіті Олени, але писар не зважив на це.
За історичними свідченнями, він викрав дівчину. З усього видно, що союз цей грунтувався на взаємних почуттях. Весілля відбулось у Києві.
Олена Виговська, жінка проста і скромна, мала великий вплив у Чигирині. Вона прибула до столиці у супроводі великого почту служниць та родичів. В авангарді кортежу їхали музики і кілька сотень лейб-гвардії, слідом французька карета везла гетьманшу; за ними - придворні пані й дівчата в багато прибраних повозах, серед них - Виговська; завершував поїзд гурт челяді, там були кондитер, пивничий і навіть кравець - гетьманша дбала про своє вбрання.
Така пишність вразила городян; неважко було збагнути, що доступитись у «світлиці» гетьманші стане не так легко, як раніше. Коли ж люди впевнились, що під гетьманським дахом запанував незвичний етикет для суспільства, виникли нарікання та скарги. Згодом опозиція дорікала Виговському, з-поміж іншого, ще й тим, що він побрався зі шляхтянкою, «котра не бажає добра Україні».
Поступово гетьманська столиця змінилася до невпізнання: метушня зменшилась, гарнізон було скорочено, козацької старшини залишилось обмаль, стосунки з сусідніми державами урвались. Гетьманша майже не виїздила з Суботова. Сюди, ближче до неї, перебралися кілька родин козацької старшини.
Звісно, доньки Хмельницького відігравали провідну роль у цьому товаристві. Катерина Хмельницька, одружена з братом гетьмана Данилом Виговським, жінка рішуча, іноді заступала місце гетьманші. Від батька Катерина перебрала винахідливість, уміння вести бесіду, вона краще за гетьманшу була знайома з людьми та звичаями. Щодо другої доньки Хмельницького - Олени Нечай, то вона почувалася чужою в цьому колі світської вишуканості, та й чоловік її, відсунутий на задній план, не мав політичної ваги і виконував лише накази гетьмана.
Отож у Суботові панувала тиша, господиня займалася своїм жіночим гуртком. Пригощання вийшли з моди, гетьман майже не вживав міцних напоїв, ухилявся від вечірок. Порядки, які запанували в домі гетьмана, вплинули й на столицю Гетьманщини. Всі ці зміни не мали популярності, хоч і не були позбавлені користі: простий люд відчував і розумів, що народжується і пускає коріння новий устрій.
Як відомо з історії, Іван Виговський невдовзі був оголошений «зрадником» і мав разом з родиною назавжди покинути Україну. Одначе гетьман не скорився. Влітку рушив збройно за Дніпро, сподіваючись підкорити Лівобережну Україну, але не було йому щастя. Прихильників не надбав, а кількість супротивників зростала щоднини. Тому Виговський вернув до Чигирина, а братові своєму, Данилові, доручив протистояти ворогам.
Невдача змінювала невдачу, і Данило заледве врятувався. Залишалось чекати нападу. Гетьман зайнявся обороною Чигирина, оскільки ще й кошовий отаман Брюховецький оголосив про свій намір заявитися до столиці. Якась безпідставна тривога злякала Виговського - він потайки зник з міста «в одному сукмані і на одному коні» і полишив жіноцтво напризволяще. Він шукав захисту в коронного обозного Андрія Потоцького в Білій Церкві.
Невідомо, чому гетьманша Олена не подалася з чоловіком з Чигирина, а дружина Данила Виговського Катерина лишилася беззахисною в Смілі тоді, коли чоловік її також опинився в Андрія Потоцького.
В такій ситуації жінкам довелося дбати про самозахист та готуватися до облоги в недостатньо укріплених палацах за надмірно складних умов. Становище Чигирина було сприятливішим: там налічувалось близько 600 гармат, 400 діжок пороху і чотири сотні залоги з поляків та німців.
Значно гірше довелося старшій доньці Хмельницького, його улюблениці Катерині: її дім у Смілі захищали земляний вал, частокіл і кілька давніх гармат, придатних хіба що для декорації; в ролі супротивника виступав рідний брат на чолі загонів, які колись водив у бій її батько. Трагічна іронія долі!
Небезпека була тим відчутнішою, що всюди подейкували про Богданові скарби, заховані в палацах, - варто було чекати пограбування.
Мимоволі постає питання: що ж робили чоловіки, аби звільнити своїх дружин? Виговський обмежився розсиланням послань, а Данило чинив значно рішучіше: він вимагав воєнної підтримки в союзників, рвався на допомогу Чигирину й Смілі, оточеним ворожим населенням.
З ватагою сміливців Данило рушив на Смілу, в облозі козаків, тоді ж Юрій Хмельницький йшов до Чигирина з Сірком. Данило потрапив до рук ворогів. Відісланий до Москви, розпрощався з життям 30 листопада, поблизу Калуги, внаслідок жорстоких тортур. Тіло повернули родині.
Тоді ж, коли Данило потрапив у полон, ніжинський полковник Василь Золотаренко взяв штурмом палац, де перебувала дружина Данила Виговського. Однак Золотаренко не знущався з беззахисної жінки - обмежився лише пограбуванням палацу. Дружину Данила відіслали під охороною до Суботова. Удові передали тіло чоловіка, яке вона поховала в місцевій церкві, біля батька та брата.
Тепер настала черга Чигирина. Юрій з січовиками і лівобережною вольницею козацькою оточив резиденцію свого батька, пропонуючи здатися без жодних умов, і після відмови штурмував палац. Невідомо, хто був командувачем оточеної залоги, але головні накази давала сама гетьманша Олена, яка все ще сподівалася на швидку допомогу від чоловіка і переконувала усіх в цьому. Опір був відчайдушним, упродовж тижня атаки не мали успіху, але зрештою енергія ослабла, і гетьманша вирішила здатися. Гарнізон приєднали до війська союзників і відіслали на схід, попри протести, артилерія дісталась Запорозькому Війську, приватне майно було розграбоване.
Юрій байдуже спостерігав, як розкрадали надбані батьком багатства, а колишня гетьманша зі своїм почтом була відіслана до Суботова, де мала чекати на вирішення власної долі. Виговський після всіх невдач вирішив зректися гетьманства.
Полонянкам довелось пробути в Суботові майже рік. Лише в жовтні 1660 року Олені Виговській дозволили виїхати звідти з усіма жінками при ній і добром. А в Суботові лишалась Катерина Виговська, донька Богдана, яку брат відпустив на волю ще раніше, але вона не мала де дітися, оскільки дім у Смілі згорів. З волі випадку овдовілий за два роки перед тим Тетеря прибув до Чигирина, щоб обійняти посаду писаря.
У Суботові він зустрівся з удовою, що лаштувалась до важкої дороги. Поїздку відкладали з дня на день з різних причин. Тим часом Тетеря з Катериною вподобали одне одного і наприкінці 1660 року повінчалися за згодою гетьмана в Суботові без будь-якої пишноти. Юрій призначив їм Суботів за тимчасову резиденцію.
Звістку про смерть чоловіка (гетьмана засудили та розстріляли) Олена Виговська отримала в погано захищеному прикордонному маєтку.
Наближених осіб охопила паніка, всіх страшенно вразила страта воєводи - подія безпрецедентна в тодішній Польщі. Шляхта, яка посідала землі староства, була не проти скористатись нагодою для грабунків.
Тільки брат Олени Виговської Юрій діяв рішуче; він відіслав жінок і дітей у безпечне місце, залишився з хворою сестрою, і вони зникли звідти лише через кілька днів. Вдова з вдячністю згадувала згодом про послуги брата під час цієї втечі з Бара в Руду. Здоров’я Олени підупало остаточно, однак їй вдалося після багатьох зусиль забрати тіло чоловіка і поховати його в скиті біля Руди Гніздичевської, у склепі Хресто-Воздвиженської церкви.
Заповіт Олени неповторний серед подібних: не забуто в ньому найнепомітнішого служника чи віддаленого родича. Починається він сповіддю віри, далі висловлене прохання поховати її поруч з коханим чоловіком.
Посагу 12000 золотих, коштовності та інше домашнє майно розподілено між найближчими родичами. Єпископу львівському за його послуги Олена заповіла французьку карету, виїзд і ридван, «щоб не забував мене у своїх молитвах».
Не надовго пережила Олена Виговська свого чоловіка і, орієнтовно, в травні чи червні 1664 року померла. Відтоді чигиринська резиденція через безперервний військовий стан поступово втратила колишню велич і перетворилася на оборонну споруду.
При створенні
матеріалу була
використана наукова
стаття «Жіночі портрети української історії»
Людмили Смоляр.
«На скрижалях».
