Двадцять років тому на «Солдатський шлях» у Здовбиці люди приходили відпочивати
та збирати лікарські рослини. Тепер, «дякуючи» місцевим «шкідникам»,
тут утворилося величезне стихійне сміттєзвалище.
В останні тижні перед Великоднем в українців заведено прибирати власні оселі та обійстя. Вигрібати, чистити, підбілювати, збирати сміття і тишком-нишком, щоб ніхто не помітив, вивозити його кудись подалі від власного паркану.
Навесні засилля стихійних сміттєзвалищ чи не у кожному населеному пункті просто вражає. Дивує одне: з ким не почнеш говорити про це неподобство - щиро обурюється. А купи сміття тим часом усе розростаються.
Здавалося: скільки того діла - вчинити по-людськи і вивезти відходи на паспортизоване сміттєзвалище? Скаржитися на комунальників у цьому випадку ніяк: ті, хто уклав угоди на вивезення сміття, з цим не мають жодних проблем. Врешті, людина, яка прагне позбавитися від сміття цивілізовано, спосіб це зробити обов’язково знайде.
На жаль, цивілізованого люду серед наших земляків не так багато, як потрібно природі. Це засвідчують і величезні завали сміття поблизу Мізоча, і захаращені відходами куточки природи у Здовбиці, і папірці, які летять з вікон автомобілів, що проїжджають повз.
Можна, звісно, «переводити стрілки» на владу, правоохоронців і невеликий розмір штрафу за викидання сміття у неналежних місцях. Але класик не дарма писав про те, що розруха розпочинається з голови. Яка людині свідомій потрібна насамперед для того, щоб думати. Наприклад, про те, що поліетилен у природі розкладається протягом 100-200 років, а дитячі підгузки - близько 500. І про те, що після нас на цій території ще житимуть ті, кого ми любимо над усе — наші діти й онуки.
Добре було б, аби ми з вами не лише слізно просилися до Європи, а й запозичували у по-справжньому розвинених країн те, на що варто рівнятися.
Як приклад, візьмімо Швейцарію, велич та краса природних ландшафтів якої нагадує картинки з яскравої книги. Позатим ще у вісімдесятих роках минулого століття екологічна ситуація у цій країні була просто катастрофічною. Ріки були забруднені нітратами, грунт - важкими металами, кількість сміття стрімко зростала. Врятувало державу те, що швейцарці вчасно взялися за голови і усвідомили: їхня країна надто маленька, щоб скидати кудись відходи, захаращуючи ними територію. Тепер там сортують усе, що можна посортувати. Пляшки - за кольором скла, папір окремо від картону. Незгідні з такою системою змушені сплачувати величезні штрафи. Або ж викладати пристойну суму за кожне відро несортованого сміття. Появі несанкціонованих смітєзвалищ запобігає спеціальна сміттєва поліція, представники якої не гидують перебрати залишені відходи і вирахувати порушника. Тому в цій країні чи не найчистіше у Європі.
Щоправда на втілення у життя нової екологічної політики у Швейцарії витратили двадцять років. Україна ж за останнє двадцятиріччя вкрилася сміттєвими островами, наче пухлинами, які проникають у грунт та воду жахливими метастазами. А їх наслідки пожинатимемо не лише ми, а й наступне покоління, яке зараз спостерігає за своїми батьками, котрі викидають з вікна автівок обгортки від морозива.
Марина СТЕПАНЮК.
