Петра Єрошевича, який більше року перебував у ворожому полоні, а згодом лікувався у Києві, якраз перед Великоднем зустрічали його земляки у Здолбунові.
Стрічали з відчуттям загальної радості, адже на Петра чекали не тільки його рідні, знайомі та друзі, а й ті, хто особисто з воїном навіть не був знайомий. Але найбільше ждала сина мама, Валентина Володимирівна. Ще до полону, у 2015-му, Петро зробив їй величезний сюрприз, приїхавши у відпустку на Різдво. І ось тепер повернувся до рідного дому саме напередодні Великодня, найбільшого християнського празника.
…У Велику П’ятницю до Здолбунівського РБК сходяться люди. Хтось прочитав про приїзд Єрошевича у соцмережах, комусь зателефонували знайомі. Гуртуються у купки, тихенько спілкуються. А Петрова мама не втомлюється говорити з усіма і дякувати, дякувати крізь сльози та хвилювання… За те, що допомагали словами і справами, що не лишили з бідою наодинці, що вболівали за її дитя, як за рідне. На сходах РБК розгортають величезний прапор – щоб зустріч була ще урочистішою. Хоч Петро – хлопець простий. І досі щиро дивується тому, що до його персони на Батьківщині прикуто стільки уваги…
- От вони! – чується у натовпі. І ось Петро вже постає перед очима земляків. Ледь сором’язливо посміхається, обіймається з усіма, хто прагне особисто привітати його з завершенням страшної життєвої епопеї. Вітають, як можуть – спільним гімном, скандуванням патріотичних гасел, весняними квітами. А хлопець силується стримати сльози – можна тільки уявити, як відчуває себе він після усього пережитого.
- Всім дякую, бо не уявляю, як би пройшла це без вас, - Валентина Єрошевич міцно тримає сина за плечі. - Чужі люди приходили до мене, допомагали, чим могли. Я низько кланяюся всім! І хочу, щоб наші хлопці, чоловіки – усі-усі були вдома, щоб закінчилася ця війна.
Петро ж тільки стримано посміхається, нервуючи через прикуту до нього загальну увагу. Про полон розповідає лише кількома фразами.
- Спочатку було важко, знущалися, по-різному бувало. А потім ми звикли, трималися і не «розкисали», бо знали, що колись такий день, як сьогодні, настане. Я сам здивувався, що от так обміняли неочікувано. Сказали: «З речами на вихід», - Петро запалює цигарку, мама ж одразу «присікає» сина – негарно, мовляв, перед людьми. У натовпі доброзичливо сміються - хай собі палить хлопець, хвилюється ж он як!
- Хлопців треба витягувати. Там їх лишилося близько тридцяти. Сьогодні зідзвонювався – вони тримаються, передають привіт. Переживають, додому хочуть. Найдовше там сидить боєць з Іловайська – 20 місяців уже. А десь три тижні тому дівчину вони у полон взяли, з «Правого сектора», - розказує далі Петро.
- Ти нам зробив величезний подарунок на Пасху. А мамі твоїй ми усі дуже вдячні – бо ти мужній, а вона – ще більше, стільки всього витримала, - захоплено вітає бійця дівчина з натовпу. І словами, і подумки її підтримують усі, хто цього дня зустрічає Єрошевича у його рідному місті. Бо кожен розуміє, що той подарунок, який Петро зробив своїй безстрашній мамі до Дня матері, є найвеличнішим у світі – він повернувся додому живим.
Марина СТЕПАНЮК.
