Життя людини визначають її спогади. Життя країни - ті події, які згодом відобразять у підручниках історії. У нашої країни історія складна. Багатозначна і несправедлива. Повна протиріч і несподіваних поворотів. Пов’язана зі зрадниками та героями.
Утім, сучасники по-справжньому фатальних подій мають спогади, пов’язані саме з періодами змін. Хоч ми, мабуть, так ніколи і не зуміємо остаточно визначитися з тим, чи пощастило нам жити саме зараз, у двадцять першому столітті, чи ні. З точки зору стрімкості історичних змін - так. На наших очах руйнувався режим, тріумфувала революція, народжувалась нова, неймовірно чиста та світла надія на краще. Але саме ми проводжали в останню путь тих, хто поліг від куль, кийків, газу, гранат, сваволі, безкарності, ницості… Саме у наші спогади навік вкарбовані труни, що пливуть понад майданним натовпом. І нам до останнього подиху жити зі споминами про той лютий 2014-го.
* * *
Вісімнадцятого надвечір нарешті видихаєш повітря, яке, здавалося, збиралося у грудях протягом усього дня. Наші таки відзвонюються ЗВІДТИ. Слухаєш плутану розповідь про те, як горів офіс регіоналів, як безкомпромісно-смертельно тиснули «беркути» на Шовковичній. Слава Богу, їдуть додому. Їм знову заступати «на зміну» двадцятого увечері.
Про вбитих вони не говорять - про таке у дорогу не варто... Вони розкажуть і помовчать про це згодом. Коли Майданом пливтимуть труни під «Качу». Коли усвідомлять, що місця у Небесному війську міг зайняти кожен, хто був у ці дні ТАМ.
* * *
Двадцятого сидиш на роботі, увесь час слідкуючи за прямою трансляцією «Громадського» та новинами «Української правди». Згодом не можеш відірватися від фото прикритих закривавленим прапором чоловіків у брудних берцях. Воно перекреслює усі докази здорового глузду про те, що такого у Києві 2014-го бути не може. Ні, ТАКОГО БУТИ НЕ МОЖЕ – все одно думаєш ти. «Станом на 11:51 на Майдані Незалежності лежать уже 11 тіл, загиблих зносять під «МакДональдс», - оновлює стрічку «Укрправда», заперечуючи твої мантри про примарність того, що відбувається. Але, попри жах реальності, душу гріє зрадливо-егоїстичне: «Слава Богу, усі наші виїхали з Майдану ще позавчора…»
Двері прочиняються, у щілині з’являється бліде, перелякане обличчя куми. «Діма мій там», - каже вона, не вітаючись. Ти не вітаєшся теж - який же тут «добрий день»?.. Знаходиш у шухляді валер’янку, капаєш подвійну дозу. Бо, чим ти можеш зараз допомогти, окрім валер’янки? «Я вже що хоч пила», - шепоче вона, відчайдушно намагаючись втримати ліки тремтячою рукою. Мимоволі знову дослухаєшся до новин, усвідомлюючи, що воліла б їх не бачити більше ніколи... А в куми дзичить телефон. Майже істерично хапає слухавку, втім, говорить спокійно. «Він каже, що не на Інститутській зараз, а на Майдані», - шепче вона, давши відбій. «На Майдані ж не стріляють, там, наче, спокійно» - відказуєш ти, не знаючи, як і чим ще можна зараз переконати вас обох у тому, що все обійдеться. Обидві ж знаєте, що чоловіки у таких випадках зазвичай кажуть неправду.
* * *
Двадцять другого ти врешті майже усвідомлюєш і приймаєш те, що сталося. На щастя, усі наші - живі і цілі. Але труни, котрі пливуть над Майданом у прямому ефірі, заперечують будь-який самообман про те, що Небесне військо насправді не настільки численне. «Отче наш» на Майдані звучить, як «Плине кача». «Плине кача» - як «Отче наш»... І раптом розумієш: зараз не тільки ти, а й мільйони інших плачуть про те, що наші діти більше ніколи не житимуть у новій країні, яка постала без жодної краплі крові.
* * *
Не хочеться зараз про те, чи виправдали ми надії Небесної Сотні. Не хочеться про тих, хто на їхній звитязі прийшов до керма нової країни. Не хочеться про нинішнє і про майбутнє. Просто увесь час усвідомлюймо, що Небесне військо - це частина кожного з нас. Бо ми залишилися жити. А вони - прості, безкомпромісні й відчайдушні - лягли у землю. І піднялися на небо, ставши спогадом кожного з сучасників та часткою нашого спільного генного коду.
…Але все ж хочеться вірити, що ТАМ, у Небесному строї, душі не відчувають пекучого жалю через те, що ми поки ще не виправдали їхніх надій.
Марина СТЕПАНЮК.
