Рок-гурт «Жнива» на Здолбунівщині і за її межами знають давно - вже не п’ять, не десять і навіть п’ятнадцять років. Учасникам гурту теж не по двадцять, але серцями вони молоді. Колектив цей об’єднав ентузіастів, людей, закоханих в особливу музику, які ніколи не були байдужими до того, що відбувається в країні. Не байдуже їм і зараз. Інакше, чим пояснити, що можливість зустріти Новий рік вдома, у спокої, вони ( і не тільки) проміняли на небезпечну мандрівку в зону АТО, подолали тисячі кілометрів, прагнучи своїми піснями підтримати бойовий дух наших воїнів?
Про те, як проходила ця поїздка, розповідає один з її учасників - директор Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею Олег ТИЩЕНКО:
- Усе почалося з перемовин художнього керівника рок-гурту «Жнива» Аліка Ткачика та київського режисера Сергія Архипчука. Йшлося про концерти для наших військових саме у новорічні свята, в рамках проекту, заснованого авторами та виконавцями української музики, котрий вони свого часу назвали «Арт-десант». Йшлося лише про участь у ньому здолбунівських «Жнив», які неминуче, як рок-виконавці наживо, мали тягти за собою тонну музичної апаратури. І «закрутилося»…
Голова Здолбунівської районної ради Олег Дацюк не лише допоміг коштами особисто, але й звернувся з проханням про сприяння до кількох підприємців та підприємств. Відгукнулися Віктор Чумак, Ярослав Бляшин. Допоміг фінансово голова РДА Сергій Кондрачук. Практично уможливив поїздку Олександр Андріюк. Давній приятель «Жнив» Віктор Малахов надав для поїздки власний мікроавтобус. Не лишились осторонь Ігор Люльчак («Квант»), Станіслав Середюк («Автоленд»), підприємці Степан Ситун, Володимир Євтушенко, Віктор Вознюк. Долучилися до справи міський голова Ігор Ольшевський, ПАТ «Волинь-Цемент», керівник козацької організації з Рівного Микола Паліюк. Рушити в дорогу в якості водіїв зголосилися Михайло Вовк і Михайло Хлебюк.
Отримавши благословення від о. Віталія у храмі Святих апостолів Петра і Павла, учасники арт-десанту рушили зі Здолбунова до Києва, де чекали інші артисти. А звідти, вже двома бусами, поїхали на Схід, аби там гарною поезією, піснею, добрим словом, увагою, або вручаючи в дарунок патріотичні книги, підтримати наших захисників.
...Перший концерт відбувся 30 грудня 2015-го в казармах поблизу села Мемрик. Це був виступ у практично домашніх умовах - в чималій їдальні наших воїнів. Серед глядачів - і ті, хто захищав Донецький аеропорт, хто вирвався зі смертельних лещат Дебальцевого. Багато бійців, дивились концерт з коридору, бо не хотіли, аби їхні обличчя потрапили в об’єктиви та Інтернет. За голови окремих з них й досі пропонують винагороди. Один з них - хлопчина з позивним «Муха», легенда Донецького аеропорту. Він подарував для нашого музею металеву каску-«друшляк»…
Виступали Леся Рой (гурт «Телорі»), Артем Полежака (хіт його поезій - «Лежить кацап в степу донецькім…»), Віктор Відоменко (з хітом «Пуйло»), а далі - наші «Жнива» з незмінною на початку піснею «То не грім гуркоче - Героям АТО». І зустріли їх «на ура»!
Наступний наш «пункт» - Першотравенське. З декомунізацією на Донбасі поки не склалося - Першотравенськи і Первомайськи, Красноармійськи й Ленінськи - усього вистача. Та, можливо, з точки зору конспірації наших частин, це й добре. Бо там лише Первомайськів із десять. До слова, в одному з Красноармійськів, у теплому гуртожитку, ми й переночували, а потім виїхали в бік уже легендарних Пісків.
Концерт увечері 31 грудня був у БК села Желанне, що неподалік відомих всій країні через постійні обстріли Тоненького та Водяного, а ще - злітної смуги Донецького аеропорту. До залу стягнулися хлопці з передових позицій (звісно, хто міг і не був на чергуванні).
Далі дорога пролягла в бік сіл Тоненьке та Водяне. На концерт зійшлися тільки військові - цивільним тут, вочевидь, арт-десант з українськими піснями і поезією не вельми цікавий. Та й ставляться до наших воїнів тут по-різному.
Виступ. У першому ряду - розвідник у береті десантника, а на вулиці ж 14-градусний мороз… Ця війна для нього третя на рахунку. Та якщо перша була під час строкової служби, наступна - за гроші, то ця - за Вітчизну. А значить - без компромісів…
Коли підключили клавішні, один з бійців попросив дозволу спробувати заграти - пригадати цивільне життя. Щойно присів до інструмента - полилася музика. Спочатку популярна, потім - класична, а далі - джазова… Серед призваних в останні хвилі мобілізації до ЗСУ є професійні музиканти і банкіри, програмісти та інженери... Люди, здатні й вмотивовані воювати. А якщо воюєш за правду, значить, перемагаєш…
Щоразу арт-десантники вдосконалювали та оновлювали програму виступів, аби створити присутнім гарний настрій. Було, що хлопці з «Карпатської Січі» попросили виконати «За нашим стодолом». «Ми розуміємо, що ви привезли свою програму, розуміємо, що вона патріотична, але «За нашим стодолом» - пісня з дому. Ми тут майже рік…». Для «Жнив» весільний репертуар - «на раз». Секунди. І лине в холодному сільському клубі неподалік Донецького аеропорту «домашня» пісня. Дивлюсь, а дехто з глядачів і притупує, й пританцьовує…
Польовими заметеними дорогами доїхали до чергового Красноармійська. Там і зустріли Новий, 2016-й, рік на гуртожитській кухні, а рано-вранці знову рушили в дорогу.
Сцена одного з концертів нагадувала декорації з телевізійних студій, бо відбувався він у холі вілли, яку зводив для себе сепаратист-мільйонер. По-домашньому тріскотів камін, лише слова Лесі Рой про псковських десантників з пісні, за котру ті пообіцяли відрізати авторці голову й зіграти нею в футбол, нагадували про війну поруч. А от нашим хлопцям тоді більше сподобались пісні про зустрічі й сподівання, про дім - пісні НЕ про війну…
У Первомайську на концерт прийшло й чимало цивільних. Та особливо сердечним був виступ «Жнив» і решти арт-десанту у залі середньої школи с. Гранітне. Замполіт, який нас зустрічав, не приховував захоплення: «Як наважилися приїхати?! Нас тільки позавчора обстрілювали!». А в залі тим часом зібрались хлопці та місцеві, і вже линуть «А як я піду на війну» Лесі Рой на слова Артема Полежаки, «З Майдану - на антимайдан» Віктора Відоменка, «Героям АТО», «Іду в гвардію», «Здолбунівський цементний блюз» та інші «жниварські» рок-хіти...
Усього «Жнива» й інші арт-десантники у зоні АТО дали десять повноцінних концертів. Завершальні виступи відбулися в Маріуполі. Перший - в аеропорту, що сьогодні нагадує неприступну фортецю, другий - десь на околиці міста, в ангарі, де попри мінусову температуру «Жнива» виконали всю свою програму на повній музичній установці. І тут не можу не згадати, кому належить практично уся музична апаратура, що мандрувала Донбасом від Пісків до Маріуполя. Це відомий здолбунівський музикант і меценат нашої музшколи Юрій Козубський. Він, до речі, не лише надав «звук», але й поїхав з нами.
Спеціально для пошановувачів української рок-музики назву склад рок-гурту «Жнива»: Алік Ткачик (автор більшості музичних композицій гурту, соло-гітара, бек-вокал), Анатолій Козак (вокал), Анатолій Маковійчук (бас-гітара, бек-вокал), Юрій Козубський (гітара), Вячеслав Кухтицький (барабани), Павло Шарко (клавішні), Микола Оксенчук (баян, губна гармошка), звукорежисер Михайло Ужинський. До речі, вже зараз хлопці збираються на Луганщину. Там, на жаль, сьогодні також війна, також фронт і наші воїни, які потребують підтримки…
Фото з особистого архіву Олега ТИЩЕНКА.
